Історія села Яланець

ЯланецьІсторія села Яланець

Моє село
Моє село – черешні біля хати,
Над димарем спокійний сивий дим –
Це колискова, що співала мати,
І луч. Зігрітий сонцем золотим.
Моє село – над грушею серпанок,
І діда Гната кавуни смачні.
Старий, рипучий дерев’яний ганок,
Ромашки білі, скромні, запашні.
Куди б мене не закидала доля –
в душі моїй розквітне й буде жить
Умитий небом сонях серед поля
І волошкових оченят блакить.
На широкій рівнині, серед густих і розкішних зелених садів розкинулося село Яланець. Яланець розташований в лісовій частині Правобережної України, в південно-східній частині Вінницької області, одна частина села на рівнині, друга – в площині «Яру». Серед села є невеликий ставок, утворений джерелами. Із цього ставка витікає річечка Яланець.
Кліматичні умови сприятливі. Землі, в основному, чорноземи, місцями солончаки, а на підвищеннях глинисто-пісочні. Селяни займалися землеробством, скотарством, гончарством.
Існує три версії про походження нашого села:
Перша версія: на місці села був дрімучий ліс, в якому в більшості росли ялини, і тому ця місцевість називалася ялинець чи Яланець.
Друга версія: на панському полі поблизу села працював селянин. Дорогою проїжджав пан і запитав його – «Як називається село?» селянин недочув запитання пана – і відповів – «Я ланець»( тобто людина, яка працює біля землі)
Третя версія – це легенда: в давнину ця місцевість була мало заселена. На той час були набіги татар, турків. Вони ловили людей у полон, а щоб не тікали – заковували в ланцюги, цих людей називали ланцями.
Село Яланець було засновано приблизно у 1640-1660 роках. В селі був поміщик Павліковський, а потім поміщик Міцінський, який побудував у селі великий палац десь у 1830 році. Але в роки встановлення влади на селі 1918-1922 рр, палац було повалено. У 1731 році в селі Яланець на доходи прихожан був побудований дерев’яний трьох купольний храм, покритий гонтою, на ім’я Святої Трійці. Цей храм був розібраний в 1855 році. Нині діючий приходський храм в ім’я Святої Трійці почав будуватися в 1852 році. Храм кам’яний, побудований поміщиком Станіславом Юревичем, при допомозі прихожан.

Свято –Троїцька церква
Церква мала землі: садок – 2д. 402 сажні, орні землі – 38д.2264 сажні, левади – 2д.155 сажнів, різні будівлі. У церкві знаходиться почесна ікона Касперовської Божої Матері.
Ще одна будівля в нашому селі – це двоповерхова споруда, збудована Іполитом Чеславовичем Зборовським у 1911 році, і називалась вона «банком», або так званим «народним домом». Іполит Чеславович Зборовський – громадський діячі краєзнавець, художник. Знавець старовини і мистецтва – належить до видатних постатей суспільно –політичного та культурного життя Поділля початку 20 ст. Народився І.Ч.Зборовський 12 серпня 1875 року в с. Яланець в родині дворянина, який був орендарем. У 1895 році поступив до Одеської художньої школи, яку закінчив з відзнакою в 1900 році. На рубежі століть Іполит Зборовський продовжує свою освіту в Мюнхені. Саме в цей період він має можливість познайомитись з діяльністю найзначніших музеїв Польщі та Німеччині, що принесло значну користь в подальшій його роботі на терені музейництва. В період 1905 – 1907 рр. Іполит Зборовський бере найактивнішу участь в революційній пропаганді серед селян.
В с. Яланець на власному наділі Іполит Зборовський споруджує двоповерховий будинок, де започатковує кредитне товариство, мета якого – допомогти селянам грошима та сільськогосподарським інвентарем для кращого використання землі. Сповідуючи ідеї колективних господарств та сільськогосподарських об’єднань, І.Ч.Зборовський засновує у 1907 році перший сільськогосподарський кооператив, до складу якого ввійшло 17 селян.
В 1909 році за ініціативою Іполита Чеславовича організовано першу споживспілку у м. Бершаді. Власним коштом у 1911 – 1912 рр. він будує у Яланці Народний Дім в українському стилі, фасад якого прикрашає вивіска зі словами І.Франка: «Єднаймося, братаймося з товариством чесним». Пізніше Іполит Чеславович бере найактивнішу участь у всіх заходахи району та області, він бере участь у створенні краєзнавчих гуртків у селах, довгий час працював у Тульчині.
Наприкінці 20-х років громадсько-політична ситуація на Україні значно погіршується. Набирають силу політичні процеси, переслідування за переконання і безпідставні звинувачення за класовими ознаками. У 1929 році заарештовують і Іполита Чеславовича, згодом був висланий в Сибір, 26 серпня 1937 року був розстріляний.
За ухвалою Президії Вінницького обласного суду 23 вересня1959 року вирок щодо І.Ч.Зборовського скасовано, а його самого посмертно реабілітовано.
Оцінюючи життєвий шлях та діяльність І.Ч.Зборовського, відомий сучасний науковець, дослідник проблем пам’ятикознавства C.Н.Кот дуже слушно відзначив: “Поляк за походженням, І.Ч.Зборовський в анкетах у графі «національність» завжди писав «космополіт». Сучасники ж назвали його «чесним українцем». І він був ним усе своє життя, присвятивши безкорисливій праці на благо України та її народу. Таким він назавжди залишиться в історії, яку творив власними руками.
На честь його імені у селі названо вулицю – Зборовського.

«Банк» І.Ч.Зборовського, (1911 рік)
Починаючи з 1925 року у селі почали утворюватися артілі для спільного обробітку землі. В 1927 році було організовано артіль «Праця», організаторами якого були: Мазуренко Анань, Паламарчук Карпо, Шевчук Христофор та інші.
В 1932 році в Яланці було організовано колгосп «Зірка», «Третій вирішальний», «Чубарова». Організаторами колгоспів були:
- Чорненький Семен Созонович
- Божок Григір Фільонович
- Шевчук Марко Мойсійович
З 1936 року колгоспи носили назви: «Блюхера» (пізніше перейменований на «Чкалова»), «Карла Маркса», «2 П’ятирічки». В 1950 році відбулося укрупнення колгоспів з трьох господартв був утворений один колгосп імені Карла Маркса. Головою цього колгоспу був обраний Соболєв Микола Степанович.

Контора ТОВ «Яланецьке”

В 1992 році колгосп був перетворений в колективне сільськогосподарське підприємство (КСП) імені Лесі Українки.
Під час реорганізації КСП 28 січня 2000 року було реформовано в Товариство з обмеженою відповідальністю «Яланецьке», яке очолив Барабаш Михайло Іванович. Поряд з ТОВ на основі реорганізованого КСП виникає і приватне підприємство «Добробут», яке очолила Бідняк Олена Котянтинівна. Утворені і одноосібні господарства.
Керівники колгоспів та сільськогосподарських підприємств у хронологічному порядку
1932-1933 – Обертайло, Пилипишин
1936 – Куцак
1938-1954 – Соболєв Анатолій Степанович
1955 – Бабій Семен Петрович
1956-1959 – Загорулько Іван Лікандрович
1959-1964 – Загорулько Йосип Хритонович
1964-1967 – Червоняк Андрій Дмитрович
1967-1971 – Козір Василь Микитович
1971-1975 – Павліченко Іван Григорович
1976-1980- Ковальчук Олексій Михайлович
1980-1984- Кузьмишин Микола Григорович
1985-1996- Войтенко Іван Олександрович
1996-2000- Барабаш Михайло Іванович
З 2000 року – ТОВ «Яланецьке» та ПП «Добробут»
Представниками влади в селі: Красилін, Федосєєв. Вони проводили колективізацію. Почалося на селі пограбування селян, доводили до двору здачу хліба. Після першої здачі хліба, знову доводили здачу хліба. Утворили так звану «залізну мітлу». Це і спонукало голод. Люди пухли з голоду, їли жолуді, гнилі буряки, липовий цвіт, гнилу картоплю, кропиву. Помирали старі й малі.
Почалася полоса репресій. Розкидали будівлі, забирали все. Людей висилали за межі області, країни. Так із села були вислані такі чоловіки: Загорулько Киріян, Попов Трохим, Бадьорко Лукаш та ін., доля цих людей і досі невідома.
Не оминуло наше село і таке велике лихо, як Велика Вітчизняна війна. З села Яланець на фронт було мобілізовано 537 чоловік, загинуло – 250 чоловік. В роки війни у нашому селі під керівництвом Івана Ілліча Балабанівського діяла підпільна антифашистська група.
14 березня 1944 року військові частини 62-ї стрілецької дивізії і 57-ї саперної бригади визволили село Яланець від німецько – фашистських загарбників. За визволення нашого села віддали своє життя – капітан Азаров, воїни Хауляк і Квеквескірі. В 1972 році в пам’ять загиблим воїнам – односельчанам у центрі села збудований пам’ятник.

Пам’ятник загиблим односельчанам в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років

В після воєнний період життя села було важким. Землю доводилося орати коровами, до праці залучалися старі й малі. Проходили роки і люди стали краще жити, колгосп зміцнів. Поступала нова техніка: машини й трактори. В 50-70-х роках в селі було побудовано тваринницькі ферми, критий тік, а також Будинок культури, школу, магазин.

Яланецький сільський будинок культури
З кожним роком життя селян покращується. Побудовано цілі вулиці гарних, добротних будинків. В центрі села збудований новий магазин.

магазин «Золота фортуна»

Усього рахується 6 торгових точок.

Торгівельний центр с.Яланець
В селі нараховується 1000 дворів. Населення села – 2012 чоловік. В селі відкрито дитячий садок, який відвідують 60 дітей. Є в селі також школа, де навчається 200 дітей, сільська амбулаторія.

Амбулаторія загальної практики сімейної медицини

В селі у 1975 році був збудований млин, який працює і тепер.
Школа в нашому селі була організована в 1860 році. З 1886 по1891 роки працювала так звана «Школа грамоти», містилася вона у звичайній сільській хатині.
З 1896 року була побудована церковно-приходська школа, яка складалася з трьох класів, в ній навчалося 34 учні. Завідуючим школою був батюшка Когодовський, вчителем цієї школи був Громов. В школі читались такі предмети: Закон Божий, Історія Ветхого і Нового завіту, арифметика, читання, письмо.
З 1917 року відкрилась чотирьохрічна школа, вчителем якої був Романов Йосип Левкович, людина грамотна, широкого кругозору, який всю свою силу, енергію і знання віддав справі піднесення культури села. Крім нього в селі працювала Іванова Софія Платонівна. Семирічна школа була відкрита в 1931 році. Першими вчителями були:
Мураховська В.Г.
Мазуренко В.Г.
Зарубко О.Ф.
Гудзь І.Ф.
Яворська Г.В.
Романов Й.Л.
Розміщувалася школа в будинку бувшого кредитного товариства (Банку). В післявоєнні роки школа розміщувалася в різних приміщеннях: в білій школі, в червоній школі, в банку, дитячому садку, в сільському Будинку культури.
Приміщення школи, в якій навчаються діти сьогодні відкрите в 1973 році. В школі є їдальня, спортивний зал, майстерня, бібліотека, комп’ютерний клас. Директорами шкіл були:
Очеретний Василь Романович
Підлубний Олексій Мойсейович
Байдалюк Павло Іванович
Марієчко Василь Зотович.
На даний час директором працює – Олійник Валентин Васильович, путівку якому в життя дали батьки, саме їхній приклад зіграв вирішальну роль при виборі ним професії. Валентин Васильович глибоко переконаний: найголовніше в роботі директора – організація колективу, створення дружньої атмосфери, в якій панують взаєморозуміння і повага, ініціатива і творчість.

Яланецька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів
Сільська Рада, яка знаходиться в приміщенні Банку, приймала таких сільських голів:
Куликов Леонід Іванович
Люлько Іван Федорович
Пендюр Іван Федотович
Садовий Іван Григорович
Паламарчук Петро Харитонович
Гудзь Іван Федотович
Мазур Людмила Кириянівна
Огородник Анастасія Василівна
Леонов Віктор Дмитрович
Богомаз Олександр Іванович
В теперішній час громаду очолює Патлатюк Катерина Василівна.
Живе в нашому селі багато талановитих та працьовитих людей. Один з таких Іван Васильович Варгоцький, який нині живе і працює у м.Бершадь, він багато років пропрацював на ниві культури, нині він керівник міського хору ветеранів війни та праці. Неодноразово його ім’я заносилося на районну дошку пошани, має безліч нагород, яких заслужив своєю невтомною працею.
Колишня жителька села Яланець, яка тепер проживає у Трускавці, Настасія Чорненька-Журавська присвятила своїм односельчанам чудовий вірш:
Яланчани
Вже осінь листячко кида додолу,
Курличуть в небі дзвінко журавлі
Мене ж недоленька покликала додому
Вклонитись низько рідній стороні.
Стою біля вікна й дивлюся в шибку,
Як земляки мої кудись спішать,
Обличчя рис вбираю, мов у губку,
Роки розлук, як коні, все біжать,
Спішить весела дітвора до школи,
і ранці наїх плечиках дрижать.
Іде степенно на роботу молодь,
Машини-іномарки десь летять.
Затихло все. Аж десь біля полудня
Парад повільний починають старики.
Донизу зігнуті і скручені додолу,
З ціпком в руках крокують навпрошки.
Бо кожен крок – це мука неймовірна
(а хліба й солі треба ж бо купить!)
Руки покручені і пальці всі в мозолях,
З хустинки вузлик, бо копійка там лежить.
Усі однакові, як від одної мами:
Фуфайка й бурки, й тепла хустка теж!
Чому у всіх вас згаслий такий погляд,
Чому той сум хлюпочеться без меж?
Отак живете звечора й до рання,
І день за днем проходить – проліта.
Де ж ваша молодість поділась, люди?
І силонька уже не та…
В колгоспі, в буряках, на фермах
Ви чесно заробляли трудодні.
Визбирували щастя ви до зерна –
там віддавали сили всі свої.
Хати ліпили з цегли чи із глини
І проводи синам робили чималі,
Дочкам – хати або й машини,
Щоб не тікали з рідної землі.
Порозлітались діти та онуки
В міста далекі, у чужі краї.
В хатах палацах ви згоряєте від скуки.
Все нижче й нижче гнетесь до землі.
І довга, чорна ніч всіх вас закличе в спальню,
Немов у казці, зблисне все життя:
І голод в 33-ім й 46-ім,
Війна і похоронки без кінця.
Все пережили, все перетерпіли,
Здавалося б, нечистому кінець.
Але Чорнобиль так угризся в тіло,
Що сплів смертельний і терновий всім вінець.
І чую з часом я, що того вже немає,
Й тієї – теж, що гралися колись.
Хати на цілих вулицях, немов могили,
Десь неполохані на коминах сичі взялись.
Так вимерло моє дитинство й юність,
І зрілість вимирає вже давно,
І хто ж ще там залишиться на старість?
У кого ясне буде ще чоло?
Йде зміна поколінь, немов в шерензі,
В ту ж саму воду ми не ввійдемо уже.
Хто з нас у смертному ряду стоїть на черзі,
До кого смерть з косо вже іде?
… Низький уклін ровесникам стареньким,
Ще нижче – матінці моїй – землі.
Ви вже пробачте вимушену зраду,
О, як же гірко жити на чужій землі.
Та де б я не була і щоб я не робила,
Я завжди з вами, рідні земляки,
Забути вас й в чужині вже не сила:
Яланець в серці моєму на всі віки.