Історія села Сумівка

 Село Сумівка.

Сумівка – село, центр сільської ради.

Розташоване за 15 км від районного центру м. Бершадь. Найближча залізнична станція Генріхівка за 13 км.

Площа населеного пункту 281 га.

Населення – 1046 осіб.

Кількість дворів 543.

День села – 14 жовтня.

Перша документальна згадка про село під роком 1629.

Історик Павло Халебський разом з патріархом Макарієм здійснив поїздку в Україну в 1654 році.

В своїх подорожних нотатках П. Халебський розповідає про відвідини Сумівки. В ті часи вона являла собою містечко на березі річки Південного Бугу з трьома дерев’яними укріпленнями і трьома ровами. Посеред містечка знаходилась церква на честь святої Параскеви –П’ятниці.

Місцеві історики і краєзнавці стверджують, що Сумівку було спалено

3 рази:

- в 1242-(43) рр.. моно голо-татарськими зайдами,

- в 1905 р. – царськими посіпаками,

- в 1920 р. «відважними» котовцями.

В 1242(43) році практично все населення було вирізане. Разом з ним загинула і стара назва села – Красний городок.

Пройшли роки… колишній Красний городок відбували нові поселенці, бо місце було зручне, вигідне, мальовниче. І в пам’ять про страшну трагедію село стали називати Сумівкою (від слова «сум» – печаль).

Перша приходська церква в Сумівці була знищена пожаром, так само згоріла друга дерев’яна церква.

В 1782 році був виданий документ Бершадському декану Андрію Пашуті на будівництво в Сумівці нової церкви на честь Покрови Пресвятої Богородиці, яка була збудована в 1789 році, дерев’яна на кам’яному фундаменті. Вона проіснувала до 1886 року, а потім була розібрана і продана в село Михайлівку Теплицького району. Сьогодні існує дерев’яний одно купольний храм з дзвіницею, закладений в 1886 році, який був освячений в 1888році.

Наприкінці ХVІІІ ст., коли наші землі потрапили під владу Російської імперії, власниками Баланівського ключа були Каєтан Собанський та згодом його син Гієронім. Серед нащадків Гієроніма Собанського був Казімєж Собанський, який поселився в Сумівці останній виборний маршалок шляхти Ольгопільського повіту, одружений з Марією Потульською (народилася в 1847 р.)

В 1881 році в Сумівці побудували новий великий палац, який відзначився особливою вишуканістю. Навіть камін у палаці був точною копією каміна короля Генріха ІУ . Білий мармур для цієї забаганки купувався у ще одного заможного власника Бершадських земель грека Маврокордато.

Згодом власником Сумівки став син Казімєжа Гієронім Собанський Молодший (1871 – 1919),  одружений (у 1899 році) з Марією Грохольською. (1879 – 1973) донька Станіслава з пятничанської лінії Грохольських та Ванди Замойської.

Близько 1905 року Собанські долучили до своїх маєтностей у Сумівці та Крушинівці ще Війтівку та Велику Киріївку. Тоді ж Марія Собанська створила й очолила Товариство доброчинності в Бершаді, яке допомагало незаможним, особливо дітям-сиротам.

Близько 1914 року Бершадський поміщик Фридерік Юрєвич (1871 – 1929) продав Бершадь і Флорино Гієроніму та Марії Собанським, а сам згодом переїхав до Польщі.

Однак, усі гроші за Бершадь Собанські віддати не встигли, у 1917 році в Російській імперії спалахнула революція.

У 1919 році більшовики розстріляли Гієроніма Собанського та його сина Павла. Марія Собанська виїхала до Варшави, де прожила недовге життя, залишивши книгу спогадів. Молодший син Станіслав помер 20 років тому. Певно нащадки Собанських проживають у Польщі до цього часу.

Наш край – ХVІІІ – ХІХ ст. багато в чому завдячує заможним родинам, які сприяли веденню тут сільського господарства, створювали перші промислові підприємства, започаткували осередки культури, будували церкви. Звісно, як реальний прошарок поміщики на початок ХХ ст. віджили своє і повинні були зникнути, позбувшись власності на користь банків, заможних господарів із селян чи кооперативів. Однак революційний злам 1917 – 1921 років був безрозсудливий і жорстокий.

Вперше радянську владу в селі проголошено в 1918 році. Село багато разів переходило із рук в руки різних військово-політичних сил. Тут побували і німці, і австріяки, петлюрівці, білогвардійці та ін.

29 квітня 1920 року Сумівські селяни виступили проти радянської влади, проти грабіжницьких хлібозаготівель, проти сваволі місцевих властей. Для розправи з непокірними прибув сам Котовський Г.І., а з ним і чисельний загін червоноармійців. І трапилася страшна трагедія – ескадрон Котовського за його наказом спалив Сумівку. У вогні і диму загинули 153 сумівчанина.

А вчинила так радянська влада як помсту за двох червоноармійців, які займалися в селі справжнім мародерством, пиячили, ґвалтували дівчат і були скарані на смерть на місці злочину.

Комбриг Котовський не захотів вислухати делегацію сумівчан, наказав по периметру села розсередити гармати, які після підпалу осель розстрілювали те, що залишилося після пожежі.

В 1929 році в селі було створено перший колгосп «Нива». А головою якого було обрано з Донбасу 25-тисячника Лєщенка М.І.

В тому ж таки 1929 році активного учасника боротьби за встановлення і зміцнення радянської влади на селі Дроговоза П.В. було обрано членом ВУЦВК.

Зла доля неначе переслідувала село. В 1932-1933 рр. голодною смертю померли 88 сумівчан. Репресовано і вислано 23 сім’ї.

В 1933 році в Сумівці були випадки людоїдства. Страшні часи – нещасні долі.

В 1937році в селі була організована одна з перших в районі жіночих тракторних бригад. Її очолювала Сташенко Є.

22 червня 1941 року почалася Велика Вітчизняна війна с. Сумівка входила до нової румунської провінції під назвою «Трансністрія». Румунська влада в селі була встановлена на кінець липня 1941 року, одного дня в серпні почувся рев мотоциклів. В село вступили румунські війська на мотоциклах, велосипедах, кінських упряжках.

Окупаційна влада представлена двадцятьма румунами, відразу почала проводити політику економічної експлуатації та нещадного гноблення населення. Все що уціліло, окупанти оголосили власністю Румунії. Вони не стали знищувати колгоспи, які існували в селі, а на їх базі створювали громадські збори або громадські двори, головним завданням яких було постачати хліб.

Представники німецьких окупаційних властей в селі Сумівці бували наїздами. Вони здійснювали контроль над роботою по зміцненню берегової лінії по річці Південний Буг, що мала на меті перешкодити форсуванню річки танковими групами Радянської Армії. На ці роботи приганяли населення навколишніх сіл, у тому числі Сумівки.

Румуни ставились до населення жорстоко, але набагато краще ніж німці.

Режим румунської окупації тривав з липня 1941 року по березень 1944 року.

В селі Сумівці діяла поромна переправа. Очевидці розповідають про повітряний бій радянського винищувача з фашистським літаком, якого він змусив скинути бомби в стороні від переправи і тікати.

В боях на переправі загинуло 14 радянських бійців і важко поранено 2 солдат. Поранених доглядала жителька села Суиівки Паскаренко Пелагея Андріївна.

12 березня 1944 року є датою остаточного звільнення села Сумівки і знищення румунської окупації.

В період війни до лав Радянської Армії було призвано сотні сумівчан. З низ не повернулося до рідного села 188 чоловік, імена яких викарбувані на граніті пам’ятника в центрі села.

Багато бойових нагород отримали наші ветерани. Серед них орденом Червоної Зірки нагороджені: Добриднюк Іван Карпович, Суржак Олексій Федорович, Дяченко Яків Іванович, Янчук Устим Микитович. Саблук Іван Леонтійович дійшов аж до Берліну, штурмував Рейхстаг, своєю рукою написав на стінах Рейхстагу: «Я – воїн Радянської Армії, Саблук Іван Леонтійович, дійшов до Берліна. Смерть фашистам»

В селі чимало змін сталося у повоєнні роки. Довелося терпіти злидні і нестатки. На всі змогли вижити у  голодному 1947 році.

В 1950 році з’єднали 2 колгоспи «Кірова» і «Хрущова», утворився один ім. Ілліча. Головою колгоспу став тоді Заболотний М., який пропрацював аж до 1958 року. В 1958 році керівником колгоспу став Медвідь Андрій Софронович. В 60-х роках село почало відбудовуватися. Відбудовувалися молочно-товарна ферма, тракторний стан. У колгоспників збільшувалися заробітки і вони почали зводити нові будинки.

В 1966 році керівником колгоспу став судома Володимир Юхимович.

У 60-70-х роках споруджується контора колгоспу, меморіальний комплекс загиблим воїнам, будинок тваринника, будинок культури, машинно-тракторний парк.

В 1988 році очолив КСП «Нива» с. Сумівка Царюк С.П.

У роки незалежності на території села з’явилися нові форми господарювання. В 1996 році відбулося розпаювання земель. В березні 2000 року було створено СТОВ «Нива», його директором став Царюк С.П.

В даний час СТОВ «Нива» орендує 1384 га землі.

Нині в селі діють ДНЗ «Зірочка», ЗОШ І-ІІІ ступенів, сільська бібліотека, будинок культури, ФАП, відділення зв’язку.

меморіал-загиблим-воїнамСільський-будинок-культурисільська-церква