Історія села Шумилів

ШУМИЛІВ – село, розташоване за 25 км від районного центру м. Бершадь.

Найближча залізнична станція – «Генріховка» (с. Красносілка), за 5 км.

Площа населеного пункту – 168 га

Населення – 611 чол.

Кількість дворів – 315.

Геральдики села немає.

Стану босоніж на стежку вузеньку,
Що проросла молодим споришем,
Вийду туди, де із Бугу веселка,
Воду для хмарок у небо бере.
Гляну туди, де квітучі садочки,
В думках у дитинство полину на мить,
В ліс, де тріпочуть од вітру листочки,
І пух тополиний у небо летить.
Вийду на скали зелені, високі,
Вслухаюсь в шум я швидкої ріки,
Поглядом поле огляну широке,
Й омиті водою стрімкі береги.
Миті з дитинства і думи щасливі
Злетіли у вись із лелечим крилом,
Все таке рідне і серденьку миле –
Шумилів над Бугом – найкраще село!!!

Село Шумилів розташоване на правому високому скелястому березі р. Південний Буг. За народними переказами село було засновано в 16 ст. Старі назви села – Озірне, Озерне.

Озірне, значить озирати, далеко бачити. І це справді так. З високих Шумилівських круч на багато кілометрів видно лівобережжя Бугу (як його називають місцеві жителі). Цілком зрозумілою є і друга назва села: Озерне – від слова озера. Феномен полягає в тому, що озера існували справді, оточували село з різних сторін.

Етимологія ж теперішньої назви села Шумилів має свою історію. Ця назва пов’язана із річкою Південний Буг, яка тече біля села. На річці багато кам’яних порогів, тому шум води чути здалеку. Якщо етимологія перших назв пов’язана з зором, то друга – зі слухом.

Перше поселення налічувало 15 хат. Довжина села була близько 1200 м. В той час село Озерне належало пану, який жив в селі Усті. Пізніше він подарував с. Озерне і с. Маньківку пану (прізвище не відоме), якого називали  воєнним маршалом. З того часу за наказом пана с. Озерне було переіменовано в с. Шумилів. Із наказу цього ж пана при дальшому заселенні було залишено серед села велику площу землі для побудови церковного храму. Після пана «маршала» село перейшло до рук пана Шулятинського, який жорстоко поводився із житклями. Він примушував відробляти панщину: селяни орали поміщицьку землю, збирали для нього урожай, пасли панську худобу.

У 1870 році с. Шумилів перейшло до рук пан Єловіцкого, який мав у своєму володінні поля, які знаходилися навколо сіл Шумилів і Маньківка. Пізніше сусіднє село Маньківку він віддав в оренду Грушевському, а сам господарював у селі Шумилів до 1917 року.

Спочатку в селі Шумилів була волость, до якої належали села Маньківка і Берізки. Коли волость ліквідувалась, то село Шумилів стало належати до Устянської волості Ольгопільського повіту Подільської губернії. Так було до 1917 року.

Починаючи з часу поділу на райони, с. Шумилів відійшло до Джулинського, а з 1932 року до Бершадського району.

Перший храм в селі на честь святого Євангеліста Луки зведено в 1752 році. 1881 року збудували шумиляни другий дерев’яний храм того ж імені.

Давно те було, і мало хто вже сьогодні знає, чиїм коштом і хто звів цю перлину Подільського краю. Хоча «Єпархіальні відомості» під роком 1886 повідомляють ім’я і прізвище будівельного десятника Микиту Лукашенка. Після спорудження храму він став старостою церковної общини. На будівництво храму він же пожертвував «левову» частку потрібної суми, решту – прихожани.  Цей храм особливо цінувався тим. Що в ньому знаходився трьохярусний іконостас, який був особливою копією іконостаса в Берест-Литовському соборі Гродненської губернії. В 1861 році в селі було  відкрито церковно-приходську школу. Дітей навчав священник Іоанн  Белінський. У 30-х роках минулого століття комсомольці, під покровом ночі, облили гасом церкву аби її спалити. У ценй час йшов з роботи  син Микити Лукашенка, Семен. Зрозумівши, що трапилось, він почав дзвонити у церковні дзвони… Так було врятовано святиню. У післявоєнні роки Семен Микитович був старостою громади. Це він  замовив у Бершаді, у місцевого художника Жуковського А., образи, які нині прикрашають центральний купол храму. Колишній староста Мефодій  Тихонович Сиротюк, приклав багато зусиль, аби гарно обладнати церковний двір, поставити гарні ворота та огорожу. Справжня пам’ятка архітектури прикрашає нині нашу подільську землю. Служить на цьому приході священик-ієрей отець Анатолій Петрович Манзенко.

Як нам відомо з історії, до революції селяни ходили до попа заробляти.

(Із спогадів Смішної О.С.). Та прийшла колективізація, селянин, що мав корову чи коня – вже  куркуль. Таких куркулів в селі було багато. Колективізація розорила село,перетворювала хлібороба на жебрака. За відмову вступити до колгоспу, за власну думку, за те, що важко робив, селянина тиснули податками…

Село було розділене на два колгоспи: «Шевченка», який очолював Гудима Микита і «Парткомуни» – головою колгоспу був Засядьвовк Потап Борисович.

Розгромом гітлерівців у районі Умані розпочалася у березні 1944 року Умансько-Ботошанська операція військ Другого Українського фронту. Основні події за визволення Бершадського району відбувалися в селі Шумилів. 12 березня шумиляни побачили на чернятській горі радянські танки, а в селі з’явились червоноармійські розвідники. Танкісти другої танкової армії генерала С.І. Богданова, які йшли на Шумилів, знали, що біля села є брід. З човна місцевого жителя діда Захара Оперчука танкісти ретельно проміряли глибину річки. Потім вихлопні труби машин були виведені гумовими шлангами вгору, всі люки наглухо задраєні, законопачені. Почалась унікальна для того часу переправа танків через водну перешкоду. Один за одним  по піщаному дну шумилівського броду три танки перебрались на правий берег. Ще чотири екіпажі готували свої машини до форсування річки. З дзвіниці шумилівської церкви спустився спостерігач і побіг до танкової переправи, щоб сповістити про небезпеку: велика кількість німців наближається до села. Танкісти негайно вирушили назустріч ворогові і не допустили його до села. Німці були деморалізовані. Бій піхоти з танками у відкритому полі – це її загибель, тож так і сталося. А потім плацдарм був розширений до Берізок, і цим  самим створені умови для ремонту моста. По відновленому мосту в районі Берізок-Бершадських  14-15 березня переправились  головні сили колишньої 2-ої танкової армії генерала С.І. Богданова, а також  сусідньої гвардійської танкової армії  маршала бронетанкових  військ П.О. Ротмістрова.

Після Великої Вітчизняної війни в селі так і залишилось два колгоспи. В селі було 8 ланок жінок (по 8-12 душ в кожній ланці). В 1950 році з’єднали в один «Парткомуну». Оплата колгоспників за трудодень становила 4-5 кг зерна. Сільське господарство налагоджувалось. В колгоспі були вівці, корови, коні, свині. У 1956 році побудували птахоферму на якій утримували качки, гуси, кури. В селі була своя сільська рада. В 1958 році с.Шумилів об’єднали із Черняткою в один колгосп ім. Леніна. Головою колгоспу був Судачок Тимофій. Центр в с. Чернятка. На території села був водяний млин, де мололи зерно на муку і дерть, який працював до 1965 р., олійня. У 1966-1968р.р. колгосп побудував три капітальні приміщення для корів, приміщення дитячого садка, клубу, бруковану дорогу, тракторний стан. До 1965 року в селі працювала дільнична лікарня з пологовим відділенням. Працювало три медпрацівники: Цірюк Олександра, Вербецька Антоніна. В селі були магазини продовольчий і господарський.

В березні 1972 року Шумилів відділили від Чернятки і об’єднали з Маньківкою в один колгосп «12-річчя Жовтня». Головою якого був Булка Борис Дементійович. У 70-ті роки будується чотирьохрядний корпус для корів, дві силосні ями, майстерня в тракторній бригаді, кузня, будинок відпочинку для трактористів, столова. При школі відкрито заочне відділення без відриву від виробництва, де трудівники села здобули середню освіту. На належному рівні працювали клуб, бібліотека. Дитячий садок, кімната побутового обслуговування, медпункт був окремим приміщенням.

У 80-ті роки було збудовано ЗАВ -20 для очищення зерна, двоповерховий будинок з банею і контора нагорі. В клубі працювала  естрада  на чолі з Літвіненком Олександром Васильовичем, колектив духових інструментів – капельмейсер Федоришин Борис Олександрович.В селі працювала швейна майстерня по обслуговуванню населення.

В 1994 році відбулося розпаювання земель. На базі колишнього колгоспу «12-річчя Жовтня» в березні 2000 року було створено СТОВ «Лан». Директором товариства обрано Савченка Сергія Павловича. Працюючим та пенсіонерам, які весь вік проробили в колгоспі наділили земельні паї, розмір земельного паю становить 1,46 га. Крім СТОВ «Лан» землі орендують ще 7 приватних власників:

СФГ «Поділля» – Сиротюк М.І., СФГ «Каскад» – Білик В. І., СФГ «Світанок» – Таран А.А., СФГ «Роднічок» – Усатий П.І., СФГ «Луч» – Ужвак В.І.,  СФГ «Україна» – Колібабчук В.І., СФГ «Роднічок» – Нечепуренко О.Ф. Також є одноосібники, які забрали свою частку землі із колгоспу і господарюють самі.

Населення села обслуговують магазини, які знаходяться у приватній власності. Для побуту населення в селі відсутні будь-які умови. Більше не працює швейна майстерня, баня. Дитячий садок не працює. Дітей дошкільного віку возять в Маньківку в дитячий садок.

Нині в селі діють:

 

  • Шумилівський фельдшерський пункт

зав.ФПом – Коваленко Сергій Іванович – 1962 р.н. Закінчив  Бершадське медучилище,

за спеціальністю – фельдшер.

  • Сільський клуб  /зав/      Шумилів – Когут Тетяна Анатоліївна

            Бібліотека  /зав/              Шумилів – Когут Тетяна Анатоліївна

  • Шумилівська ЗОШ І-ІІ ст. – директор Прозванюк Надія Андріївна

 

           Релігійна громада:

храм Святого Апостола і Євангеліста Луки Української

  • Православної Церкви Тульчинської єпархії села с. Шумилів

вул. Шевченка, 48 а

настоятель – Манзенко Анатолій Петрович ( 1957 р.н. навчається у Київській духовній семінарії)

 

Шумилів сільські краєвидистарий водяний млин ШумилівШумилово