Триває загально бібліотечний народознавчий проект «Коли хати ще говорили», ініційований Бершадською публічною бібліотекою. Сьогодні в рамках проекту завідувачка Війтівською сільською бібліотекою Олена Грабова пропонує цікаву розповідь – мандри у хату. Родинна хата є уособленням самої родини, сімейного затишку. Хата в Україні ніколи не сприймалася, як чотири стіни від негоди, це був не просто дах над головою. Це було місце, де збиралася вся сім’я, тут людина народжувалася і проводила останню ніч. Завдяки хазяйновитим господарям, українські села виглядали чепурними та охайними. Хатки побілені, подвір’я прибрані.
Символом родинного вогнища була піч. Саме їй була присвячена презентація та етногодина «Цікава річ – українська піч», яку Олена Грабова провела у світлиці Війтівського СБК для учнів 4-Б класу Війтівського ліцею, класний керівник Дунаєвська Світлана Дмитрівна. Гостей радо зустрічала в світлиці її господиня Багач Валентина Хомівна.
Піч обожнювали, про неї казали: «Піч як мати рідна». Піч чепурили, про неї дбали. Прикрашали розписами та витинанками В печі готували їжу, сушили збіжжя і, звичайно, випікали хліб. Вона була хоч і за тверду, але теплу постіль.
Піч увійшла, як поетичний символ до української народної обрядовості. Піч оспівували у весільних піснях. Протягом віків створилася ціла система звичаїв, обрядів, ритуалів. Піч і хатні предмети (кочерга, коцюба, рогачі, хлібна лопата) за народними повір’ями могли відводити зло, очищати, нести добробут. Прибирання світлиці треба було робити від дверей до печі, а не навпаки, причому сміття з хати не виміталося на вулицю; його згортали докупи, а потім спалювали в печі.
Традиційна сільська піч поступово відходить в історію, невдовзі про неї дізнаватимуться тільки з художніх творів. Та наша пам’ять завжди повертатиме нас до доброго вогню в печі родинної хати, біля якого народжувались і виростали цілі покоління наших предків, тому важливо зберегти українські звичаї й традиції та передати їх молодому поколінні.