В етнохаті – долівка  вистелена пахучим зіллям

Біла хата – свята українська берегиня.  У загально бібліотечному проекті «Коли хати ще говорили» Кидрасівська сільська бібліотека  запрошує у  запашні  відео-мандри.  У хаті великий стіл, на ньому хліб-сіль, піч, біля якої стоять коцюба та рогачі, мисник з посудом, лава, скриня, на покуті – ікони у вишитих рушниках, квіти та цілющі трави і долівка, вистелена пахучим зіллям.

    Зілля – різноманітні, здебільшого молоді запашні трав’янисті рослини:  ,,При самій землі росте трава густо і усяке зілля”( М. Вовчок)

   Звичне життя в українській хаті тісно пов’язане з буйним царством природи, про яке, заклинаючи, казали: ,,Дай, Боже, щоб на той год діждати  зілля топтати”. Вважалося, що всяка травинка, всяка рослинка на світі жива, тому вірили у магічну силу, чудодійний вплив зілля на вчинки, почуття, здоров’я людей, використовували його, як оберіг від нечистої сили, від грозової хмари, як притворний або відворотній засіб у коханні

  10/23 травня на Симона Зилота (за язичницьких часів це день іменин Землі, поклоніння Матері – Сирій Землі) відбувався своєрідний зільницький обряд – збирання зілля, бо в цей день трави мають цілющу силу. Збирати зілля треба було до схід сонця, поки на ньому була роса, щоб була ще в ньому сила. Ще лікувальне зілля збирали на Івана Купала, на Маковія.

Разом з тим, зілля (у значенні  ,,бур’ян”) має протилежне значення: воно уособлює в’їдливих, нахабних, хитрих людей (,,бісове зілля”,  ,,це таке зілля, що де не посій, там вродить”).

Українська хата оповита звичаями, обрядами, прикметами, традиціями, повір’ями, пов’язаними з використанням запашного зілля.