До загальнобібліотечного проекту Бершадської міської територіальної громади «Коли хати ще говорили» доєднується Поташнянська сільська бібліотека. Завідувачка сільською бібліотекою Юлія Халіна запрошує у краєзнавчі мандри етно-хатами рідного села. Стара хата є частиною культури нашого народу. Вона це втілення вірувань, уклад життя та взірець естетичних вподобань.
Один із народних оберегів є українська піч. Адже хата не називалась оселею до тих пір поки в печі не спалахував вогонь.
Піч у хаті – як мати у сім’ї. Саме вона годувала, гріла й лікувала. Спали і на ній, і коло неї – на припічку, лежанці. До печі ставилися, як до святині – такого собі хатнього вівтаря.
Піч — це насамперед вогонь, вогнище. А воно в оселі відігравало роль не лише осередку тепла, а й духовну, згуртовуючу. Звідси метафора: родинне вогнище.
При печі, як і при жінці чи дитині, як і перед образами, не можна лихословити («Сказав би, та піч у хаті»).
Традиційна сільська піч поступово відходить в історію. Хід цивілізації нестримний і, мабуть, невідворотний, тому невдовзі про неї дізнаватимуться тільки з художніх творів. Та генетична пам’ять завжди повертатиме нас до доброго вогню в печі родинної хати, біля якого народжувались і виростали цілі покоління наших предків.
Зазирніть у стару хату, де ще жевріє вогонь у печі, тут пахне справжнісіньким українським борщем та свіжим хлібом.