Естафету  презентацій проведених бібліотечних   мандрів у стару хатину продовжує  Катерина Бабій – завідувачка Яланецькою сільською бібліотекою. Разом з найактивнішими користувачами бібліотекар  мандрувала старими хатами рідного села.  Хата є одним із символів України, це не лише місце, де мешкають люди, – це святиня українського роду. Вона завжди була прибрана, помазана, оздоблена витинанками, розмальована глиною, утикана квітами, пахучими травами.

    В Україні був такий звичай: закінчували будівництво хати і першим заносили до неї застелений стіл, на якому лежав хліб.   Стіл також має магічну силу, символізує достаток родини, на нього кладуть хліб-сіль, ставлять ритуальні страви. Назва стіл походить від стародавнього звичаю стелити рушник або обрус (пізніше — скатертину), щоб на них класти їжу. Звичай застеляти стіл притаманний українцям з давніх-давен. Незастелений стіл — символ бідності або жадібності  господарів. Обід чи бенкет за одним столом об’єднував людей і встановлював добрі стосунки

     Ще в праслав’янські часи з’явилася традиція трапезувати за одним столом на знак взаємного миру та дружби.  Стіл – святе місце хати. Він стояв на покуті. Під образами, навпроти печі. Тут працювали, відзначали урочистоті, сумували.  Над столом або на ньому завжди вечорами горіло світло лампи або каганця.  На покуть – почесне місце за столом – невдовзі після народження клали немовля: щоб росло здоровим і в достатку.

   Стіл – символ єдності, родинної міцності, злагоди. Стіл – «годувальник» сім’ї. Їли обережно, підставляючи раз по раз окраєць хліба під повну ложку, щоб не впала жодня крапля, не згубилась крихта. Тиха розмова смакувала до страви. Право першим сідати за стіл і умочати ложку в страву надавалося господарю оселі – батьку.

   Часто на столі лежав хліб. «Хоч в день, хоч вночі, ніколи не прибирайте хліб з столу» – говорили  в народі До столу ставилися із повагою.

Іван Франко записав обрядову пісню:

«Прошу, гостоньки, та до світоньки,

Засаджу я вас та за стіл тисовий.

За тисовий стіл, за лляний обрус».

   А в одній із народних  весільних пісень до столу звертаються як до живої істоти:

«На добраніч, столи й лави.

Ще й стіни мальовані».

Стіл використовувався як обрядовий предмет. На Святий вечір на нього клали сіно, хліб-сіль, часник, який мав охороняти людей і худобу від захворювань.

   Є весільний обряд. Молода обов’язково подавала хустку через стіл нареченому. Це означало «давати руку».

При цьому співалося:

Крикнули лебеді на воді,

Заіржали кониченьки на стайні,

Били чолом за двором,

          Подавали рученьки за столом.

  Здавна покуття – де сходяться лави – найпочесніше місце в хаті. Немовля відразу після народження загортали у кожух і клали на покуття, щоб було багате.

Великим гріхом було покласти на стіл шапку. «До столу добре сісти, коли на ньому є що їсти» -, говорили в народі.

   Запрошуємо на гостинну до батьківської хати, де   свіжоспечений хліб на столі зустрічає гостей.  І нехай завжди  ваш стіл домашній буде повен достатку, щоб  вашій родині було добре до нього сідати.