Бібліотечні заклади Бершадської міської територіальної громади продовжують роботу з проведення пошуку цікавої автентичної інформації про побут і традиції українців для реалізації загально бібліотечного проекту «Коли хати ще говорили». Українська етнохата з першого погляду розповідала про родину, яка в ній живе, її статки, уподобання, традиції, вірування та культуру. У ній кожна деталь побуту була справжнісіньким етноскарбом для нашого нинішнього покоління, яке щоразу звертається до мудрих порад, звичаїв і традицій предків.
Осіївська сільська бібліотека в загально бібліотечному проекті «Коли хати ще говорили» презентує відео ролик «Рядна та підвіконня в інтер’єрі старої хати», який підготувала завідувачка Марія Склярук.
Давня українська хата, високий поріг, на стінах барвисті рушники, розмальована піч, красуня скриня. Пахне травами, застелена долівка. У давнину наші предки називали хату «берегинею», бо вона оберігала не лише від холоду, від зла, але й берегла чистоту людської душі. Кожна частина житла мала своє символічне значення. Піч символізує собою родинне вогнище і була священна, як мати. Вона обігрівала і годувала всіх.
Найсвятішим місцем у хаті була покуть. Там висіли ікони, прикрашені рушниками і пахучими травами. На покуті садили почесних гостей, молодих під час весілля, там же ставили дідуха на Різдво. Прикрасою житла служили вишиті рушники. Їх вішали над дверима, над вікнами, стелили на столі, але найкрасивішими обов’язково накривали ікони. А ще житло прикрашали тканими виробами, зробленими на верстаті. Ліжко, або тапчан застеляли різноманітними тканими доріжками та ряднами. Рядна – це домоткані покривала з різнокольоровими поперечними смужками. Їх виготовляли з цупкого полотна, зробленого на верстаті з конопляної, або лляної пряжі. Як правило, дві вузькі доріжки зшивали докупи. На Бершадщині такі доріжки вішали на стіну за лавою, попід вікнами і називали підвіконням. Із цим підвіконням хата виглядала ошатною і причепуреною. Різнокольорові рядна також вішали на стіні замість килима, застеляли ними лавку, або ослін. Із одинарної довгої полотнини робили «доріжки», стелили на змащену глиною долівку…
Батьківська хата… Для кожного українця вона є дорогою, неповторною. Змінилися з плином часу хати на будинки. Головне, щоб не втратився зв’язок з минувшиною, де житлу, його оздобленню приділялася надзвичайна увага.
Запрошуємо завітати у стару батьківську хату та помилуватися її красою і ошатністю.