Пятківка –село, що відоме ще з Х/ІІІ століття, а походження назви не з’ясоване. Однак вважають, що походить вона від слова “підківка” (можливо, вулиці були розміщені у формі підкови).
За народними переказами село засновали в улоговині річки Дохно, в болотах втікачі з татарської неволі . П`ять разів кочівники руйнували поселення. П`ять разів село відроджувалося. П`ятківка у ХУІІІ ст. поділялась на дві частини: Слободу і Старо-П`ятківку.
У проекті «Перлинки рідного краю» стара хата у с. Пятківці. Не багато сіл Бершадщини можуть похвалитися таким старовинним скарбом. Біленька хата, що ховається серед яблуневого або вишневого садка, є етнічним символом України. Батьківська хата — це родинна святиня, місце єднання роду, куди завжди повертаються діти й онуки.
До зведення помешкання в Україні ставилися дуже серйозно. Ретельно продумували все, починали будівництво в теплу пору року, на початку місяця. Хату зводили всім селом — на толоці. Процес будівництва відбувався за своєрідними ритуальними діями. Цікаво починався обряд закладин хати: уранці на місце майбутньої печі ставили стільчик, застеляли його рушником, ставили на нього хліб-сіль, воду або вино в чашці та квіти. Один із майстрів підходив, цілував хліб, молився, і так, з Божим благословенням, брався до роботи. Дотримувалися й інших обрядів: «закладання сволока», «будівельна жертва» (при облаштуванні фундаменту в жертву кидали дрібні гроші), «квітка» (коли на завершення будівництва на гребінці даху ставили дерев’яний хрест із квітами). Після роботи господарі обов’язково пригощали будівельників святковим обідом. Першим до нової хати запускали півня або кота. А ще господарі намагалися занести жаринку зі старої печі, щоб запросити Домовика, що завжди живе за піччю.
Люди вірили, що світ поділений на три частини: небесну, земну й підземну. Це повністю відображено в селянській хаті: стеля і сволок — це небесний, духовний світ; двері, вікна й стіни — земне, реальне життя; підлога, поріг і призьба — це межа між реальним і підземним світами.
Запрошуємо на віртуальну мандрівку до старої хати, де живе енергія нашого народу.