Село Кошаринці Гайсинського району займає вигідне географічне положення: розташоване на березі річки Південний Буг, тут дуже гарні чорноземні ґрунти, неподалеку ліс і можна припустити, що тут існували поселення трипільської культури, тим більше, що неподалеку були знайдені їх поховання. Якраз за селом по дорозі в с.Тростянчик при впаданні місцевої річки Бучак в Південний Буг було однойменне поселення де навіть вироблялися предмети домашнього побуту. Ще збереглися земляні вали “Залічище”( Труды Подольського епархиального историко-статистического комитета под ред.Ефимия Сицинского), а біля села є великі і малі кургани-поховання доби бронзи (Історія міст і сіл УРСР Вінницька обл.ст.13). Один з таких курганів розкопав Олександр Пастух, ще будучи учнем школи. Знайдені предмети були здані в краєзнавчий музей м.Вінниці та дещо залишено в школі. Кам’яні склери, рубила, пізнішого періоду-залізний наконечник до рала, наконечники списів, стріл.
Селом спочатку володів граф Потоцький. В середині ХVI ст. село Кошаринці, як і навколишні села, належало магнатам Збаражським. Про це можна судити на основі достовірного історичного факту – перших документальних відомостей про село, які відносяться до 1629 р.(Труды Подольського епархиального историко-статистического комитета под ред. Ефимия Сицинского).
Населення займалося землеробством та скотарством. Оскільки мешканці займалися переважно тваринництвом, звідси й пішла назва. За переказами біля села була велика кількість кошар- тобто огорож, куди заганяли овець. Звідси пішла і назва села – Кошаринці. І в наш час за селом на пасовиськах донедавна стояли такі кошари, як пам’ятки давнини, самою своєю наявністю розповідаючи історію цих місць.
У 1861 році була відкрита церковнопарафіяльна школа.
Останнім поміщиком в селі був Собанський. Він допоміг у будівництві в селі нового храму, пожертвувавши на збудування церкви 150 тис. штук цегли, 7725 пудів вапна і 60 дубів. Храм кам’яний, однокупольний, іконостас в ньому трьохярусний. Був збудований в 1878році. Старий дерев’яний трьох купольний храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці був збудований в 1736р.
В 1897 р. згорів будинок школи, який тоді ж був відремонтований.
Поміщик Собанський володів селом аж до 1917 р. Селяни Кошаринець і навколишніх сіл брали участь у заворушеннях і бунтах, якими було охоплено 11 повітів Подільської губернії. Жовтневий переворот 1917р. кошаринчани зустріли як закономірний процес. Будинок економії вони пограбували і зруйнували, а поміщицьку землю поділити між собою. Поміщик Собанський втік.
Після 1918 року селяни захопили і поділили між собою поміщицькі землі. На розподіл землі від села було обрано головою комісії Івана Климовича Юхименка. Але у 1922-1923рр. значну частину цих земель у селян відібрали і передали під бурякові плантації. В 1922 р. в селі створюється “Бурякове товариство”, першим його головою було обрано І.К.Юхименка. Влада шукала способи безперешкодного пограбування села. В колгоспи йшли добровільно лише ті селяни, які не мали нічого. А у решти селян було відібрано землю, коней, худобу, реманент. Ті хазяї, які чинили опір і не хотіли віддати ні коней, ні плуга, були виселені на північ і на Донбас.
Так у с.Кошаринці у 1929 р. був утворений колгосп “Нове життя”. Першим головою колгоспу було обрано Петра Яковича Гонтарука (1929-1930 рр.). Непосильні хлібоздачі розорили село. Вже у 1931 р. спеціальні бригади забирали в хліборобів останнє збіжжя,навіть те, що було зароблено на трудодні. Так звані комсомольці вимітали хліб навіть з горшків в людей. З розповіді Мотрони Грицик(1924.-2011рр.) з хати вигнали батьків з чотирма дітьми. Тато викопав яму під собачою будою і заховав туди трохи зерна, і знайшли там, а мама в горнята понасипала, то повитрушували з горнят, залишилося лише те зерно, що мама в форми понасипала і склала одна в одну, але його було на кілька днів.
В результаті такої політики село залишилося без хліба. Найстрашніше лихо спіткало селян взимку й навесні 1933року. Хто встиг трохи заховати одежі(бо забирали не тільки зерно, а й одяг: кожухи, рядна, здавали в сільські ради), то їхав на базар і за ту чи іншу одежину міняв хліб. Почалося масове вимирання людей. Люди вмирали на вулиці, під тином, в нетоплених хатах. Померло 84 чоловіки (за даними теперішніх років).
У 1934 р. розпочато будівництво цегельні, яку закінчено у 1937р.
Під час Другої світової війни боронити рідну землю від ворога піднялися мобілізовані й добровольці. З нашого села було призвано 225 чоловік. В селі залишилися жінки, діти і старше покоління людей. Під час війни в нашому селі німців не було, були тільки декілька румунів.
105 односельчан не повернулося в свої сім’ї, їх імена викарбувані на стелі біля меморіалу загиблим воїнам.
Посуха навесні й улітку 1946 року викликала неврожай. Почався голод 1946-1947рр., зросла смертність серед населення.
У вересні 1959 року стояло питання про об’єднання колгоспів с. Сумівки і Кошаринець в один колгосп ім. Ілліча. На збори зібрались колгоспники обох сіл, але жителів села Сумівки було більше і вони голосували проти І.О.Дяченка, тож його головою не вибирали, а підтримали кандидатуру А.С.Медвідя, жителя с.Чорна Гребля. Населення Кошаринець на той час було 1200 чоловік.
З 1966 року по січень 1987 року головою колгоспу ім. Ілліча стає Володимир Юхимович Судома. Розпочато і закінчено будівництво тваринницького комплексу, побудовано магазин продовольчих і промислових товарів, нове приміщення дитячих ясел,побудовано дороги з твердим покриттям по центральній вулиці,закуплено відповідну техніку.
На початок 1987 року постало питання на зборах колгоспу про від’єднання від с. Сумівки. Л.Т.Глушко на початку 1987 р. не просто очолила новостворене господарство, а й стала єдиною жінкою в районі на посаді голови колгоспу.
В 1995році – розпочато будівництво інженерно-технічного комплексу. При допомозі господарства, яке очолювала Л.Т.Глушко, реставровані куполи на церкві.
У 1990 році була утворена Кошаринецька сільська рада. Сільський голова – Юхименко Лідія Василівна, секретар ради –Токаренко Світлана Миколаївна.
В 1997 році господарство нашого села очолює новий керівник Христич Григорій Тодосійович, тому що Глушко Л.Т. переводять в с.Осіївку. До цього Христич Г.Т. очолював Дяківське господарство. Здібний керівник, агроном за фахом. Великий стаж роботи, хороший досвід. Господарство вирощує непогані врожаї зернових, закінчує інженерно-технічний комплекс, побудували пів кілометра асфальту у центрі села.
З 2005 року господарство очолює Царюк Сергій Станіславович.
Царюк С.С. хоча молодий спеціаліст,але вже зарекомендував себе, як здібний спеціаліст, чуйний, відповідальний.
Станом на 2025 рік у селі Кошаринці працює старостат, староста Соколовський Олександр Миколайович; Кошаринецька філія Бершадської публічної бібліотеки, Кошаринецька філія Бершадського ЦКД, Кошаринецька філія Війтівського ліцею, медичний пункт.
Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну 27 чоловіків мобілізовано, безвісті зниклих – 2, загинуло – 2 (Шубович С.Ю., Морозов О.).
Підготувала бібліотекар Кошаринецької філії Бершадської пубілчної бібліотеки Світлана БУДЖЕНКО
