Село розташоване на правому високому скелястому березі Південного Бугу за 25 км від райцентру і за 8 км від найближчої залізничної станції Генріхівка, підпорядковане Маньківському старостинському округу.
За народними переказами село було засноване в 16 ст. Старі назви села: Озірне, Озерне. Озірне – від слів «озирати», «далеко бачити». І це дійсно так. З високих шумилівських круч на багато кілометрів видно лівобережжя Бугу(як його називають у навколишніх селах). Цілком обґрунтованою є і друга назва села: Озерне – від слова «озера». Феномен полягає в тому, що озера існували і справді, оточували село з різних сторін.
Етимологією ж сучасної назви села Шумилів доволі прозора: вода і справді шумить, бо навпроти села на Південному Бузі знаходяться кам’яні пороги. Якщо етимологія перших назв пов’язана із зором, то друга – зі слухом. Універсальна версія. Тому зараз назва села походить від шуму води, який вночі поширюється всім селом.
Як запевняють місцеві краєзнавці, поселення виникло в кінці XVI – на початку XVII століття. Яке налічувало 15 хат. Довжина села була близько 1200м. В той час село Озерне належало пану, який жив в селі Усті. Пізніше він подарував с. Озерне і с. Маньківку пану ( прізвище не відоме), якого називали воєнним маршалом. З того часу за наказом пана с. Озерне було перейменовано в село Шумилово. Із наказу цього ж пана при дальшому заселенні було залишено серед села велику площу землі для побудови церковного храму. Після пана «маршала» село перейшло до рук пана Шулятицького, який жорстоко поводився із жителями. Він примушував відробляти панщину: селяни орали поміщицьку землю, збирали для нього урожай, пасли панську худобу.
До 1793 року шумилівчани, мабуть, уніатами, а потім пристали до православного обряду.
До 1813 року село з навколишніми землями належало магнатам Пясецьким, Потоцьким, Мошинським, а з 1813 до 1852 р.р. – Пролевичу і Шембеку. З 1860 р. його власником став Януарій Сулятинський.
У 1870 році с. Шумилово перейшло до рук пана Єловіцького, який мав у своєму володінні поля, які знаходились навколо сіл Шумилово і Маньківка. Пізніше сусіднє село Маньківку він віддав в оренду Грушевському, а сам господарював у селі Шумилово до 1917року.
Спочатку в селі Шумилово була волость, до якої належали села Маньківка і Берізки. Коли волость ліквідувалась, то село Шумилово стало належати до Устянської волості Ольгопільського повіту Подільської губернії. Так було до 1917 року.
Починаючи з часу поділу на райони, с. Шумилово відійшло до Джулинського, а з 1932 року до Бершадського району.
Перший храм на честь святого Євангеліста Луки тут зведено було в 1752 році. Згодом в 1861 році в селі було відкрито церковно – приходську школу. Дітей навчав священник Іоанн Белінський.
А у 1881 року збудували другий дерев’яний храм того ж імені. «Єпархіальні відомості» під роком 1886 повідомляють ім’я і прізвище будівельного десятника Микиту Лукашенка, могила якого збереглась. Після спорудження храму став старостою церковної общини. На будівництво храму він же пожертвував «левову» частку потрібної суми, дав більше 70 відсотків коштів на цю справу, решту – прихожани. Цей храм особливо цінувався тим, що в ньому знаходився трьохярусний іконостас, який був особливою копією іконостаса в Брест-Литовському соборі Гродненської губернії.
Згідно щорічного реєстру в Шумилові в 1860 році було 424 особи мешканців чоловічої статі, 404 – жіночої статі, а всього 828 осіб. Всі вони були українцями і займалися в основному землеробством.
У 30-х р. минулого століття комсомольці, під покровом ночі облили гасом аби її спалити. По провидінню Господньому, у цей час йшов з роботи син Микити Лукашенка, Семен. Зрозумівши, що трапилось, він почав дзвонити у церковні дзвони…Так було врятовано святиню.
У післявоєнні роки Семен Микитович був старостою громади. Це він замовив у Бершаді, у місцевого художника Жуковського А., образи, які нині прикрашають центральний купол храму.
Згодом одного літа, під час грози, храм загорівся М. Т. Сиротюк, як сам розповідав, не поїхав, а полетів мотоциклом до пожежників і ті, віддати їм належне, зреагували в мить. Мефодій Тихонович швидко піднявся на покрівлю храму, пожежники подали йому рукав, і пожежу загасили. Він же і відремонтував згодом купол.
Мефодій Тихонович Сиротюк, приклав багато зусиль, аби гарно обладнати церковний двір, поставити гарні ворота та огорожу. Справжня пам’ятка архітектури, прикрашає нині нашу подільську землю. Служить на цьому приході священик – ієрей отець Анатолій Петрович Манзенко.
Як нам відомо з історії, до революції селяни ходили до попа заробляти.
Із спогадів жительки нашого села Смішної Олени Сидорівни:
Батько Гудименко Сидір Павлович, мати Гудименко Марія Макарівна і ще кілька чоловік Шевчук Гордій, Оперчук Лукія ходили вісім років в Чернятку до попа жати 5 кіп, а жінки 3 копи (копа – 60 снопів). Казали йдемо жати за п’ятий сніп, тобто чотири – пану, а п’ятий – собі. Так, важкою працею створювали господарство і будувались селяни.
Та прийшла колективізація, селянин, що мав корову чи коня – вже куркуль. Таких куркулів в селі було багато. Колективізація розорила село, перетворювала хлібороба на жебрака. За відмову вступити до колгоспу, за власну думку, за те, що важко робив, селянина тиснули податками…
Село було розділено на два колгоспи: «Шевченка», який очолював Гудима Микита і «Парткомуни» – головою колгоспу був Засядьвовк Потап Борисович. Селяни, які мали свої землі, коні не хотіли йти в колгосп. Але так добровільно-примусово поступали, віддаючи свої воли, сільськогосподарський інвентар: плуги, вози в колгосп.
Перша заповідь колгоспу – перший хліб державі. Те, що залишалося віддавали людям на трудодень по 300 г хліба, гроші не давали.
Все ж таки люди не хотіли підкорятися владі, масового поширення набули так звані «волинки» протест. От одного разу зібралися жінки з лопатами, сапами, вилами і пішли до колгоспної контори. Почалась стрілянина, під час якої було вбито Вербецьку Теклю Дорохтеївну.
Під час голодомору у 1932–1933 роках, проведеного радянською владою, загинуло 33 особи.
Також у роки Другої світової війни в селі Шумилово також проходили основні події за визволення Бершадського району. У ніч з 11 на 12 березня 1944 року, передові загони Другого Українського фронту, ведучи бої з ворогом, увійшли в село Джулинку, їм командування поставило завдання з ходу захопити міст через Південний Буг та вийти на оперативний простір, фашисти висадили міст в повітря. Так вранці на півночі від Джулинки напроти с. Шумилово, була значна кількість німців, які на крутому лівому березі чинили опір, але с. Шумилів урятувала вода, повінь була невелика, але окупанти не маючи засобів для переправи, так і не змогли доплисти до Шумилівського берега. До полудня 12 березня 7 танків перейшли по дну Південного Бугу і вийшли на шумилівський берег, створивши таким чином шумилівський плацдарм, фашисти, які втекли до шумилівського лісу(три кілометри від села) намагалися повернутися до села, але їх вчасно побачив червоноармієць-спостерігач, що перебував на дзвіниці церкви. 14 березня 1944 року Бершадь і район були визволені від загарбників.
Після війни в селі так і залишилося 2 колгоспи. Орати поле не було чим. В селі було 8 ланок жінок (по 8-12 осіб в кожній ланці). Садили кукурудзу вручну не по ораній землі, жали серпами. Норма на одну людину – 40 кіп (копа – 60 снопів).
В 1950 році колгоспи з’єднали в один «Парткомуну». Оплата колгоспників за трудодень становила 4-5 кг зерна. Люди працювали і старалися добиватись найвищих показників. Сільське господарство нагороджувалося. В колгоспі були вівці, корови, коні, свині. У 1956 році побудували птахоферму на якій утримували качки, гуси, кури.
В селі Шумилів була своя сільська рада.
В 1958 році Шумилово об’єдналось із Черняткою в один колгосп імені Леніна В.І. Головою колгоспу був Судачок Тимофій. Центр в селі Чернятка. На території села був водяний млин, де мололи зерно на муку і дерть, який працював до 1965 р. олійня.
У 1966-1968 роках колгосп побудував три приміщення для корів, приміщення дитячого садка, клубу, брукована дорога, тракторний стан.
До 1965 року в селі працювала дільнична лікарня з пологовим відділенням, в якому працювало три медпрацівники. В селі були магазини продовольчий і господарський.
В березні 1972 року Шумилово відділили від Чернятки і об’єднали з Маньківкою в один колгосп «12-річчя Жовтня». Головою якого був Булка Борис Дементійович. У 70-ті роки будується ще чотирохрядний корпус для корів, дві силосні ями, майстерня в тракторній бригаді, кузня, будинок відпочинку для трактористів, їдальня.
При школі відкрито заочне відділення без відриву від виробництва, де трудівники села здобували середню освіту.
Працювали клуб, бібліотека, дитячий садочок, кімната побутового обслуговування, медпункт був окремим приміщенням.
У 80-ті роки було збудовано ЗАВ-20 для очищення зерна, двохповерховий будинок з банею і конторею.
В клубі функціонував естрадний ансамбль на чолі з Літвіненком Олександром Васильовичем. В репертуарі естради були пісні на різну тематику. Колектив духових інструментів – капельмейстер Федоришин Борис Олександрович.
Швейна майстерня – де працювала Усата Ганна, обслуговувала населення села Шумилово.
1 грудня 1991 року жителі села Шумилово на Всеукраїнському референдумі проявили своє прагнення до створення незалежної держави. Після чого село перейшло до нового етапу державотворення.
На території села з’явилися нові форми господарювання.
В 1994 році відбулося паювання земель. На базі колишнього колгоспу «12-річчя Жовтня» в березні 2000 року було створено СТОВ «Лан». Директором товариства обрано Савченка Сергія Павловича.
Працюючим та пенсіонерам, які працювали в колгоспі СТОВ «Лан» наділили земельні паї, розмір якого становить 1,46 га., окрім СТОВ «Лан», землі орендують ще 7 приватних власників, в їх власності по 10 га землі.
Також є одноосібники, які забрали свою частку землі із колгоспу і господарюють самі.
Соціальній сфері села із земель запасу в 2001 році наділено 10 га землі. Станом на січень 2006 році в селі проживало 680 осіб, чоловіків – 327, жінок – 353, з них працездатних – 332, пенсіонерів 232, молоді віком до 28 років 109 чол.
12 червня 2020 року, відповідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», село увійшло до складу Бершадської міської громади.
17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Бершадського району, село увійшло до складу Гайсинського району
В селі Шумилів працює ФАП, Шумилівська філія Бершадського ЦКд, Шумилівська філія Бершадської публічної бібліотеки, школа, дитячий садочок. Хоча учнів в школі набагато зменшилось.
Шумилів завжди відзначався своєю духовністю. Тому у неділю, у дні великих православних свят у церкві завжди багато людей. Церква функціонувала безперервно. Завдяки відданості духовній справі отця Манзенка Анатолія Петровича, церква знаходиться в гарному стані.
За добрим українським звичаєм, будь-яке свято не обходиться без традиційного хліба-короваю. Багато років знаною в селі є коровайниця Товмаченко М. А.
Село Шумилів відноситься до Маньківського старостинського округу. Староста Года Олександр Іванович. Староста представляє інтереси жителів громади, здійснює комунікацію між владою та громадою. Знаковими особистостями , якими пишається с. Шумилів є захисники України, які у важкий час повномасштабного вторгнення стали на захист України. На жаль є важкі непоправні втрати, у боях за Україну загинув наш земляк Голуб Леонід Григорович (10.11.1963 – 31.08.2022) Народився Голуб Леонід Григорович 10 листопада 1963 року у багатодітній родині в с. Маньківка. Закінчивши місцеву школу, далі навчався на токаря, служив у Збройних Силах.
Після служби в армії навчався у народному університеті мистецтв, активно займався спортом. Деякий час працював старшим охоронником у Джулинському колективному господарстві.
Маючи хорошу фізичну та психологічну підготовку, почав працювати тренером з вільної боротьби в Бершадському районному спортивному клубі «Колос». Заняття проводилися у спортивній залі с. Маньківка, за 15 км від дому Леоніда, і, не зважаючи на будь-яку погоду, він проводив заняття. Крім того, він за власний кошт і власні будівельні матеріали побудував боксерський ринг і разом з Ковалем Сергієм (тренером з греко-римської боротьби) створили сільський спортивний клуб «Гетьман». Вони особисто зробили ремонт, побудували відновлювальний центр з кімнатою відпочинку. Добросовісне ставлення до роботи дало можливість показувати високі спортивні результати його вихованцям.
Тоді Леонід починає офіційно працювати тренером з боксу у спортивній школі відділу освіти та спорту разом з сином – майстром спорту з боксу, якого також звуть Леонід Голуб. Заснувавши спортивну секцію, вони стали наставниками для багатьох юнаків та дівчаток нашої громади.
Леонід Григорович Голуб був талановитим художником, писав картини, ікони, реставровував храми у Шумилові та Маньківці.
З початком повномасштабного вторгнення росії на територію України наш земляк, патріот рідного краю пішов обороняти нашу країну від ворога. Але, на жаль, клята війна забирає найкращих. 31 серпня 2022 року наш захисник, мужній воїн поклав своє життя за Україну в місті Авдіївці Донецької області.
Глибоко сумуємо та співчуваємо всій родині Леоніда. Жодними словами не втамувати біль близьких та рідних від втрати дорогої людини.
06 вересня 2022 року скорботний день для всіх жителів нашої громади, адже ми попрощались із нашим Героєм — Леонідом Голубом. Провести в останню путь нашого рідного земляка прийшли рідні, бойові побратимами та чимало небайдужих жителів Бершадської громади.
Похований Голуб Леонід Григорович у с. Шумилів.
Підготувала : Ірина УСАТА – бібліотекар Шумилівської філії Бершадської публічної бібліотеки, квітень, 2025
