Загальнобібліотечний етнопроєкт “Скарби бабусиної скрині

«Скарби бабусиної скрині» – Яланець

   Комунальний заклад «Бершадська бібліотека» розпочинає новий етнопроект «Скарби з бабусиної скрині», який зініціювала завідувачка Яланецькою сільською бібліотекою Катерина Бабій. Протягом 2-3 місяців бібліотекарі презентуватимуть скарби з кожного населеного пункту Бершадської територіальної громади.

      Колись у кожній хаті була скриня, де зберігали найдорожче, найрідніше, найважливіше.  Минають часи, уже скриня в оселі рідкісна річ, а ле в кожній родині десь у найпотаємнішому місці зберігаються прадавні бабусині скарби: сорочка, ікона, рушник, старовинна книга чи газета, світлина чи скатертина, а ще глиняний посуд… Все це разом – наша історія, побут українців, наші традиції, обряди, звичаї, які вирізняють нас серед рівних націй і  підтверджують нашу етнічність та національну ідентичність. Щоб пізнати, що заховано в бабусиній скрині, який одяг носили наші предки, їх призначення та різновиди, помандрувати у глибину віків, бібліотекарями будуть проводитись різні бібліотечні активності для дітей та молоді. Кожна бібліотека представлятиме свій акцентований скарб.

    Яланецька сільська бібліотека  серед скарбів бабусиної скрині на  ретро-подіум представляє українську сорочку.  Сорочка з яланецької  скрині належить жительці села Тандитній Ірині Денисівні, 1905 року народження. Старовинна, чудова вишивка  і сьогодні передає майстерність і красу низинкового  мистецтва.

    Жіноча   сорочка – один з давніх елементів одягу. Довга сорочка, що має біля шиї багато дрібних складок, з розрізом посередині грудей,  підперезана поясом була єдиним одягом жінок і дівчат.  Наша сорочка пошита з підтичкою, де «долішня» частина з грубшого полотна. «Горішня» частина вишивки на рукавах називається поликами.  Біля зап’ястка рукав вишитий тоненькою смужкою.

     Назва  вишивки низзю  походить від способу виконання швів.  Низь», «низинка», «низя», «низинне» − ця техніка займає провідне місце у вишивці багатьох районів Вінниччини,  та і Поділля   взагалі. За способом прокладання  вишивальної нитки вона повторює ткання і є досить давньою.

    Основною характерною особливістю низі є те, що вишивка виконується з виворотнього боку.  Щільний візерунок низі майже неможливо вишивати «з лиця», бо нічого не видно.  Натомість з вивороту все видно  і вишивати легше.  Низь належить до тих технік, які вишиваються прийомом «голку вперед», тобто на голку набирається певна кількість ниток полотна, потім пропускається необхідна кількість ниток. І так рядок за рядком. В більшості випадків вишивати низзю можна без п’ялець, тримаючи полотно руками.

    Орнаментом оздоблювали ті частини сорочки, які відкривали доступ до тіла: горловина, низ рукавів, поділ. Багато декорувалися рукави жіночих сорочок. Вишивка на представленій  сорочці – низзю з дуже дрібним орнаментом.   Найбільше праці та мистецького хисту вкладається на полики,бо то є найважливіша частина вишиття жіночої сорочки.  Недарма в народі кажуть:

«Пізнають хлопці і в драній сорочці,  аби полики вишиті»

     Оздоблення коміру – вишивка на брижах.  Збірки на комірі роблять сорочку вишуканою, багатою, надають їй особливого шарму. А вишивка на збірках – то взагалі окремий вид роботи вишивальниць.

   Приміряйте бабусину сорочку чи просто українську вишиванку і ви відчуєте тепло  та енергії  багатьох поколінь українців, адже у вишитій сорочці – код нашої нації.

Запрошуємо переглянути відеоролик, підготовлений Катериною Бабій та поринути у світ прекрасного українського прадавнього побуту.

Михайлівські «Скарби бабусиної скрині»

     У бібліотечному етнопроекті «Скарби бабусиної скрині» – михайлівські  етноцінності, звичаї  та традиції. Бібліотекар Михайлівської сільської бібліотеки Галина Гончаренко провела презентацію старожитностей села Михайлівка та Романівка  для маленьких відвідувачів бібліотеки. Михайлівська скриня порадувала вишиванками і вишитими рушниками, старим начинням та  реманентом, є тут випечений  у старій формі   запашний хліб, старовинна книга, якій біля  200 років  та інші цікаві і забуті сьогодні речі.

   Найголовнішим акцентом  скрині став сувій домотканого конопляного полотна. Виткане руками полотно – це важка праця і тривалий процес: від весни аж до зими. Спочатку селяни сіяли в землю коноплю та густенько, щоб стебло було тоненьким,  коли приходив час жали і складали у снопи конопельки,  потім кидали у воду.  Через певний час вимивали, сушили та вибивали у спеціальних бательнях. Потім відбирали клоча, яке вичісували на спеціальних щітках. Далі намотували  вичесане клоча на кужелку та пряли веретеном  нитку.  А з випрядених ниток на верстаті  виробляли полотно. Але цим ще не завершувався процес, щоб полотно було білим та м’яким, його мочили у воді та вибілювали на сонці. І лише після цього із конопляного полотна шили одяг, рушники. Його фарбували та робили  скатерки і  підковдри, ним застеляли піч та долівку.  Про все це і більше можна дізнатися із книг, які є у бібліотеці.

   Культурна спадщина Бершадщини багатогранна і цікава,  запрошуємо «відкрити» бабусину скриню та помандрувати етнічними стежками с. Михайлівка.

Відкриваємо «Скарби бабусиної скрині» із с. П’ятківка

     Завідувач П’ятківською сільською бібліотекою Оксана Тюхтій організувала  презентацію п’ятківських старожитностей у рамках загально бібліотечного проекту «Скарби бабусиної скрині».

     Скриня – символ заможності, збереження сімейних і родинних традицій, поваги до праці й духу предків.   До середини ХХ ст. неодмінним атрибутом українського сільського весілля була скриня, куди складали одяг, рушники, полотно – увесь посаг молодої. Посаг починали готувати завчасно, невдовзі після народження дочки. Вишивані сорочки, спідниці, керсетки, пояси, рушники, намиста – все це мати спочатку зберігала у своїй скрині. А років з п’ятнадцяти дочці справляли власну. Найчастіше її купували на ярмарку.

   Весільна скриня не лише зберігала майно нареченої – вона таїла в собі дівочі мрії про майбутню долю, про заміжжя. Скриня з її змістом символізувала працьовитість молодої та її родини, адже більшість речей, які в ній зберігалися, виготовляли власноручно.

     Всередині скрині, вздовж бічної сторони, кріпилася прямокутна коробочка-прискринок – для зберігання дрібних цінних речей, грошей, прикрас, голок, ниток і навіть зілля. Прискринок закривався на потаємні дерев’яні засувки.

  Скрині поділяються на: скрині-столи (вищі від звичайних, з довгою стільницею, не прикріпленою до коробки), лави-скрині з твердими дерев’яними спинками, весільні, звичайні (з випуклим віком), дорожні, господарські, цехові, церковні. «Кадовби» – скрині, видовбані в дереві, накриті прямокутним віком. «Бодні» – невисокі кадушки, довбані або складені з клепок та обручів. Часто скрині мали фігурну раму (підніжки). Прикрашалися  скрині розписом, різьбленням, доповнювалися металевим окуттям.

   У кожному регіоні України були свої скрині. На Поділлі переважали не мальовані скрині, а  прикрашені металевим окуттям різноманітних профілів. Вони називалися кованими. Про такі скрині часто згадується у народних піснях, як, наприклад, у старовинній колядці:«У тебе скрині все ковані, у них червінці не раховані».

     Скриня представлена в нашій презентації, належала родині Паламарів із села П’ятківка. Складала скриню бабуся Федора для своїх дочок Тодоски, Ганни та Люби. Зберігала скриню в своїй оселі Паламар Ганна, якій у цьому році виповнюється 90 років. Походження скрині нам не відоме, чи вона була придбана десь, чи виготовлена дідусем Парфеном.  Але учасникам презентації   дуже цікаво було ознайомитись з її вмістом і таким чином доторкнутися до правічної нашої історії і традицій української нації.

Етнопроект «Скарби бабусиної скрині»  – Осіївка

   Скарби бабусиної скрині презентувала для своїх користувачів Осіївська сільська бібліотека.   Тут  зберігаються стародавні вишиванки, рушники вишиті хрестиком та гладдю, український вінок. Скільки тут скарбів не злічити, бо кожна річ  має свою історію, свою енергетику і дорога по –своєму.

   Але найбільше у бабусиній скрині було хусток: білі, червоні, чорні,зелені, жовті. Квітчасті , немов українське село та красиві, як наша Україна. Хустка  займає гідне місце серед численних скарбів у бабусиній скрині.

Українська хустка – це не просто головний убір, це річ символічна, знакова і є нашою культурною спадщиною. Хустка об’єднувала жіночі покоління та передавалася як родинна цінність від матері до доньки. З хусткою пов’язано безліч звичаїв та обрядів. Вона вважалася оберегом – захищала волосся жінки від навороту та злого ока. Власноруч вишитою хусткою дівчина перев’язувала юнака, що йшов до війська, щоб легким був його шлях  та швидкою дорога додому.

Хустку використовували під час заручин. Дівчина затикала її за пояс на знак згоди вийти заміж…

     Сьогодні хустка – доволі популярний предмет у гардеробі сучасної жінки, але вже скоріш як яскравий і модний аксесуар.

 Запрошуємо переглянути відео презентацію, яку підготувала  завідувач Осіївською сільською бібліотекою Марія Склярук. І нехай чарівна скриня  спонукає кожного з вас згадати дитинство, юність, свою бабусю, свій рід ,місце, де народились та минули дитячі роки.

«Скарби бабусиної скрині» у Бершадській бібліотеці

      У відділі обслуговування дітей КЗ «Бершадська бібліотека» у форматі мандрівки в українську давнину, відбулися презентації «Скарбів з бабусиної скрині». Бібліотекарі відділу Світлана Єгорова та Олена Струтинська розповіли дітям про культуру і побут українців від найдавніших часів і до  сьогодення.  Колись у кожній хаті була скриня. І в ній бабусі зберігали все найдорожче, найрідніше їхньому серцю, Щоб пізнати, що заховано в скрині, діти  помандрували у глибину віків. У бабусиній скрині зберігалися рушники, сорочки, хустки, намисто, книги, гроші, мішечок із зіллям та інші речі. Зілля – це надійний оберіг від усякої нечисті. У скринях зберігали висушений полин, чорнобривці, любисток, барвінок, чебрець.

Діти із цікавістю оглядали бабусині скарби,  розгадували гастрокросворд українських страв, дегустували вареники під час гри «Еники –беники їли вареники», дружно відповідали на запитання вікторини та дивувалися речам, якими колись користувалися наші предки. У бібліотечній світлиці було багато одягу, взуття,  посуду та різного господарського реманенту, а також цікаві старовинні предмети, які є  сімейним «скарбом» різних родин.

  Головним  скарбом цієї бабусиної скрині став старовинний восковий весільний віночок в іконі, якому понад 100 років. В Україні весільний вінок, як один з найголовніших атрибутів весілля, побутував з давніх часів, про що свідчить пісенний обрядовий фольклор. Віночок – неодмінний оберіг і окраса кожної дівчини. Сплітали його з живих квітів, де кожна квітка чи зілля мала своє значення. На Поділлі весільний віночок плели з барвінку , який символізував нев’янучу молодість, вічне життя.

       В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. до українок з Західної Європи прийшла мода на воскові вінки, які так припали до серця дівчатам, що практично до кінця 80-х років ХХ століття були чи не найбажанішою прикрасою на весіллі. Часто віночки після весілля вставляли в образ(ікону), як священний оберіг молодої родини.

     Багато років бабусині скарби зберігалися у скрині, яка сама є своєрідним скарбом та оберегом,  не тільки зберігалося, а й передавалося з покоління в покоління і збереглося до наших часів.

      Тож нехай не закривається ніколи бабусина скриня, з якої ми постійно черпатимемо мудрість, любов до рідної землі, до свого народу.

Етно-проект   «Скарби бабусиної скрині»  – презентує Голдашівка

У Голдашівській сільській бібліотеці  відбулася презентація етнопроекту  «Скарби бабусиної скрині», яку  провели  бібліотекар  Олександра Рекечинська та  директор СБК Лідія Порхун.

Голдашівська скриня вишукана, мальована, красива, наче квітка. Скриня – святиня роду. Скриня представлена у презентації належить родині Войтенків із села Голдашівка. Власницею її є Войтенко Ольга Михайлівна, 1953 року народження, а їй перейшла у спадок від дідуся  Войтенко Кузьми Мойсейовича, 1920 року народження.

Скриня здавна була важливим елементом в оформленні українського житла. Скільки цікавих речей ми знайдем у ній. Тут зберігалося святкове вбрання, повсякденний одяг,  скатертини на столи, ковдри для ліжка, наволочки та накидки на подушки, домотканні доріжки.  Одяг неперевершеної краси : вишиті сорочки, запаски, нижні та верхні спідниці, різноманітні хустки і рушники. А в прискринку (маленькій шухлядці вгорі, уздовж бічної стіни) – гроші, прикраси та інші цінні предмети.

    Голдашівська скриня презентує доріжки ручної роботи, виткані в домашніх умовах на верстаті з різнокольорових ниток. Хідники та доріжки, а  також рядна були  поширеними  в Україні з давніх-давен. Вони слугували оберегом, ними вкривали підлогу, лавки, скрині  та вішали на стіни. Техніка виконання майстра, його настрій, та творчий задум робив кожен  виріб особливим та неповторним. Здебільшого такі доріжки містили в собі етнічні орнаменти того краю, де виготовлялися. Чудовий колоритний орнамент надає доріжкам вигляду оригінальності та неповторності нашого краю. Доріжку рідко  використовували для покриття долівки,  більше  для прикраси стола, ліжка, лавки, нею прикрашали в кімнатах  підвіконня. 

   Прядінням і ткацтвом споконвіку займалися жінки, дівчата й підлітки. Ткацький верстат був у кожній українській оселі – виготовляли полотно, рушники, хустки, налавники, доріжки, килими. Згідно з тра­дицією, жінка зобов’язана була вміти виконувати ткацькі робо­ти. Займатися цим видом промислу можна було протягом усього тижня, крім п’ятниці. Копіткі процеси ткання, відображені в на­родних повір’ях і обрядах, дійшли до наших днів.

   Отож запрошуємо  зазирнути до бабусиної скрині, де на вас чекають справжні скарби українського народу.

У Кошаринецькій бабусиній скрині – старовинний кожух

Естафету загальнобібліотечного проекту «Скарби бабусиної скрині»,  продовжує бібліотекар Кошаринецької сільської бібліотеки   Світлана Будженко,  яка запрошує  поринути у таємничий світ Бабусиної скрині.  З дитинства скриня манила до себе дітей, тому що містила у собі бабусину молодість, бабусине життя. Під час бібліотечного молодіжного відкриття бабусиної скрині у бібліотеці с.Кошаринці продемонстровано багато елементів одягу такі як: сорочка, спідниці, плахта, вишита жилетка, хустина, а також рушники та домоткані рядна. Але основна увага приділялася кожуху.

Найчастіше українці використовували кожух в родинній обрядовості, тобто на родинах, хрестинах та весіллях.

Життя маленької людини розпочиналося на кожусі. Сповиту дитину баба-повитуха клала на простелений на столі або на землі кожух. При цьому вона примовляла: «Щоб було тепло і багатство»; «Щоб добре росло і щасливе було»; «Щоб був багатий, як кожух волохатий»

Коли батьки передавали дитину для хрещення кумам, ті в свою чергу, кидали на кожух, де лежало дитятко, гроші. Це означало «викуп» або «продаж» немовляти. При цьому усі брали кожух за кінці й тричі піднімали і опускали новонародженого. Тоді баба-повитуха промовляла: «Даємо вам рожденне й молитвенне, а нам принесіть хрещене», – і віддавала дитину кумові, а той передавав її кумі. Відтак ішли до церкви  Цей обряд був відомий ще в 40-50-х роках ХХ ст. на території Центральної України. У колискових піснях кожух часто уособлює в собі спокій, тепло та затишок для дитини. В одній з них співається:

                                       Пішов коток на торжок,

                                       Купив собі кожушок.

                                       Треба з кота зняти,

                                       Та дитинці дати,

                                       Щоб тепленько спати.

          Але найширше використовувався кожух у весільному обряді українців. Під час сватання, за загальної згоди на одруження, батьки нареченої благословляли молоде подружжя «щастям і здоров’ям, віком довгим і розумом добрим, долею щасливою». Біля печі або на покуті ставили ослін, застелений кожухом, на нього сідали батько і мати з хлібом та сіллю.

Перед вінчанням у церкві вдома молодій розплітали косу, при цьому її садовили на діжу, а пізніше, в 50-60-х роках ХХ ст., – на ослін чи стілець, застелений кожухом. Цей кожух приносив боярин від молодого.

Кожух усе менше й менше використовується як у побуті, так і в родинній обрядовості українців. Часто його замінює сучасний одяг (пальто, шуба та ін.), а в обрядах – ліжники, рушники, килими, полотно, подушки, тканина тощо. Все частіше нехтують важливими моментами обрядовості, яка створювалася впродовж віків, Маємо надію, що з часом відбудеться відродження тих чи інших традиційних ритуалів, пов’язаних із використанням кожуха . Адже народні обряди та прекрасні традиції, що створювалися віками, мають жити та живити чисту криницю нашої нації.

У Голдашівській сільській бібліотеці  відбулася презентація етнопроекту  «Скарби бабусиної скрині», яку  провели  бібліотекар  Олександра Рекечинська та  директор СБК Лідія Порхун.

Голдашівська скриня вишукана, мальована, красива, наче квітка. Скриня – святиня роду. Скриня представлена у презентації належить родині Войтенків із села Голдашівка. Власницею її є Войтенко Ольга Михайлівна, 1953 року народження, а їй перейшла у спадок від дідуся  Войтенко Кузьми Мойсейовича, 1920 року народження.

Скриня здавна була важливим елементом в оформленні українського житла. Скільки цікавих речей ми знайдем у ній. Тут зберігалося святкове вбрання, повсякденний одяг,  скатертини на столи, ковдри для ліжка, наволочки та накидки на подушки, домотканні доріжки.  Одяг неперевершеної краси : вишиті сорочки, запаски, нижні та верхні спідниці, різноманітні хустки і рушники. А в прискринку (маленькій шухлядці вгорі, уздовж бічної стіни) – гроші, прикраси та інші цінні предмети.

    Голдашівська скриня презентує доріжки ручної роботи, виткані в домашніх умовах на верстаті з різнокольорових ниток. Хідники та доріжки, а  також рядна були  поширеними  в Україні з давніх-давен. Вони слугували оберегом, ними вкривали підлогу, лавки, скрині  та вішали на стіни. Техніка виконання майстра, його настрій, та творчий задум робив кожен  виріб особливим та неповторним. Здебільшого такі доріжки містили в собі етнічні орнаменти того краю, де виготовлялися. Чудовий колоритний орнамент надає доріжкам вигляду оригінальності та неповторності нашого краю. Доріжку рідко  використовували для покриття долівки,  більше  для прикраси стола, ліжка, лавки, нею прикрашали в кімнатах  підвіконня. 

   Прядінням і ткацтвом споконвіку займалися жінки, дівчата й підлітки. Ткацький верстат був у кожній українській оселі – виготовляли полотно, рушники, хустки, налавники, доріжки, килими. Згідно з тра­дицією, жінка зобов’язана була вміти виконувати ткацькі робо­ти. Займатися цим видом промислу можна було протягом усього тижня, крім п’ятниці. Копіткі процеси ткання, відображені в на­родних повір’ях і обрядах, дійшли до наших днів.

   Отож запрошуємо  зазирнути до бабусиної скрині, де на вас чекають справжні скарби українського народу.

Етнопроект «Скарби бабусиної скрині»   – Війтівка

Яскравою та загадковою була презентація  війтівських старожитностей, які зберігались в бабусиній скрині. Підготувала і провела її  завідувач Війтівською сільською бібліотекою  Олена Грабова  в рамках бібліотечного проекту «Скарби бабусиної скрині». Серед старовинних речей, що зберігає скриня  є домоткані та вишиті рушники, кожухи, чобітки і биті валянки, коралі, жіночий та чоловічий одяг  і, звичайно, відома всім  війтівська сорочка, вишита низзю, яка вражає своїми  кольорами, витонченістю та орнаментами.

   У кожній родині, де підростала дівчина, розмальована скриня  мала повнитися хустками. Тож етнозустріч «Хустка – споконвічний оберіг українців», організована сільською бібліотекою спільно з народним аматорським фольклорним колективом «Війтівчанка», керівник Валентина Багач, та працівниками Війтівського СБК, директор Тетяна Клибанська була барвистою і  колоритною, як українська хустка. На зустріч завітали і постійні відвідувачі бібліотеки, учасники гуртка «Друзі бібліотеки» учениці 9-А  та 7-А класів Війтівського ОЗЗСО.

   Олена Грабова розповіла  про  хустину, як берегиню роду, яка поруч із людиною від народження до останнього подиху. Українська хустка – барвиста, як сад навесні, мерехтлива, як світання над річкою. Вікторія Зашіхіна та Анастасія Клименко продекламували вірші про хустку. На виставці представлені  хустки  червоні, сині, зелені, чорні, тернові, вишиті, які вишивали шовком, сріблом, золотом, нитками. Всі вони  різні за розмірами, кольором, узором завжди прикрашали голову дівчини, жінки.

  Хустки передавалися  з покоління в покоління і дійшли до наших днів. Історію своєї хустки, якій уже більше  100 років розповіла  одна з учасниць народного ансамблю «Війтівчанка» Трач Варвара Никифорівна. Шерстяна хустка, вишита шовком, перейшла у спадок від її бабусі  Ноянчук  Мотрони Іванівни   до  мами  Громлюк  Юхими Семенівни, а від мами до доньки – Варвари Никифорівни, яку й досі вона зберігає у скрині як оберіг.

   У часи Козаччини, коли козаки вирушали в похід, кожна дівчина дарувала нареченому вишиту хустку як символ вірності в коханні. Носив козак подарунок біля серця, і була вона йому оберегом від ворожої кулі, полону.

   Українська народна пісня «Ой у лузі озеречко», яка прозвучала у виконанні народного аматорського  фольклорного ансамблю  «Війтівчанка». Зачарувала мелодійністю, сумом та надією.

  Цього дня у світлиці панувала щира української давнини та нашої святої і великої української культури. Нехай  хустка веселить,  береже тепло наших душ і живе вічно. А у важкий воєнний час молимось, щоб  традиційний оберіг роду нашого українська хустина покрила всю Україну і захистила від війни та зла.

Кидрасівка в етнопроекті “Скарби бабусиної скрині”

У Кидрасівській сільській бібліотеці проведено презентацію місцевих  скарбів бабусиної  скрині, яку підготувала   бібліотекар Ніна Заболотна.

У бабусиній скрині скарби немалі: рушники, наволочки, картини, серветки, підузорники, штори, фіранки, чоловічі і жіночі сорочки – все вишите різними техніками шиття та різними узорами. Квітчасті, однотонні, тернові, люрексові, з тороками, накидні хустки.  Український національний одяг “про свято” і на “будний день” і різного роду намисто, восковий весільний вінок та багато інших див рукоділля.

Великим скарбом бабусиної скрині є духовні святині – книги:  Біблія і Псалтир. Це найбільш популярні і важливі книги, написані на славу і честь святому імені Божому і всім людям на користь, це настільні книги всіх віруючих. У грецькій мові слово «бібліа» означає «книги». Але для багатьох поколінь людей різних народів це слово стало символом віри. Про важливість і особливість Святого письма, старовинних книг, як  духовних святинь віруючих християн  розповідає священик Михайло Будник. Духовні книги тісно переплітаються з життям, побутом, традиціями, звичаями, культурою християн. Вони наповнюють духовністю, спокоєм і затишком, відганяють нечисть, втішають, зміцнюють віру, надію, любов, адже Слово Боже живе, діяльне і актуальне в усі часи. 

 Книга – це особливий безцінний скарб, що несе інформацію, енергію та емоції через роки  і віки. Старовинні книги – це послання з минулого у майбутнє. Вони –  скарби мудрості для всіх людей Землі. 

 Запрошуємо переглянути відеопрезентацію «Скарбів бабусиної скрині», яку підготувала Кидрасівська сільська бібліотека.

В етнопроекті «Скарби бабусиної скрині» – Шумилів

«Мудрості та долі берегиня – бабусина скриня»,- саме під такою назвою бібліотекар  Шумилівської сільської бібліотеки Ольга Подольська

презентує  скарби з бабусиної скрині.

Родзинкою презентації є старовинна красива, мальована скриня. Скриня, яка багато років зберігається   у родинах, де оберігають  прадавню  українську спадщину.  Велика подяка Бабій  Галині  Олексіївні, мешканці  с. Маньківка, яка зберегла і люб’язно надала для відео-проекту фотокартки, старовинні речі роду Оперчуків. У скрині також представленні надбання майстринь мами і тітки Галини Олексіївни, Бабій Софії Остапівни (1925 року народження), та Криворукої  Христини Остапівни (1933 року народження).

     Скриня у родині  була особливою річчю, її не можна без особливого на те бабусиного дозволу, відчиняти. Бо в ній скарби роду, які протягом усього життя дбайливо зберігалися та були  надійно приховані від сторонніх очей. Відкриття бабусиної скрині – день повернення у далеке минуле, день захоплюючої мандрівки в бабусину молодість. Скриня пам’ятає і щасливі дні – весілля чи народження діточок і онуків.

Ми відкриваємо старовинну скриню, де :  сувої полотна, вишиті та ткані рушники й сорочки, настільники і скатерки, святковий одяг, натільна білизна  та величезна кількість найрізноманітніших хусток…

Бабусина скриня багата речами.

Що спогадом линуть до тата і мами.

Спідниця, сорочка, рушник вишиваний,

Вінок із стрічками – це спомин про маму.

В бабусиній скрині усього багато

Від бабці й матусі, від діді і тата

Від пращурів рідних обереги є тут.

В цій скрині всі спогади роду живуть.

   Чарівна скриня спонукає кожного: згадати дитинство, юність, свою бабусю, свій рід , місце, де народились та минуле свого народу. Шумилівська сільська бібліотека  бажає приємного перегляду, щемливих спогадів та позитивних емоцій і запрошує завітати у бібліотеку, де на вас чекають цікаві і корисні книги. Сьогодні сільська бібліотека – це місце, де не лише зберігаються книжки, це територія, на якій живуть знання, культура, життєвий досвід та мудрість, тут кожний знайде собі затишок і відкриє для себе новий світ.

Скарб бабусиної скрині с. Мала Киріївка – макітра

  У сільській бібліотеці  с. Мала Киріївка відбулася етноподорож  «Скарби бабусиної скрині», яку  у форматі  загально бібліотечного  етнопроекту провела бібліотекар Олена Охріменко.

 Скриня – символ заможності, збереження сімейних і родинних традицій, поваги до праці й духу предків. Скриня вчить: тільки зберігаючи й шануючи все родинне, духовні й матеріальні надбання попередніх поколінь, сучасне покоління зможе досягти злагоди, благополуччя, розквіту і примноження свого тлінного й нетлінного багатства. В скрині можна знайти  одяг, вишиті сорочки, вишиті рушники, прикраси, чоботи, хустки та навіть глиняний посуд.

  Глиняний посуд для с. Мала Киріївка є певною мірою візитівкою, бо тут споконвіку славилися цим ремеслом. Гончарство було не лише заняттям більшості жителів села, а й способом виживання. У кожному другому обійсті був гончарний круг. Брудні від глини руки – то звична ознака сільських горшколіпів. Все, що хочеш, можуть зробити вмілі руки майстра, – глечик, миску, макітру, горнятко…

   Отож сьогодні знайомимося одним із видів українського традиційного глиняного посуду який виготовляють в селі Мала Киріївка  це – Макітра.

Макітра – один із найпоширеніших видів українського традиційного глиняного посуду, назва якого походить від  словосполучення «мак терти», – бо здавна в ньому перетирали мак для різдвяної куті. Макітру використовували для розтирання маку, сиру та інших продуктів, для змішування тіста, зберігання круп, борошна, фруктів, приготування страв у печі, а також для десертів.

  Макітра «вагітна» добром – говорили наші пращури.  Це символ жінки, її сутності. Купувати макітру  краще на Великдень чи Різдво, саме так робили наші предки.

Якщо зазирнути в історію побуту українців ХІХ століття, коли улюбленою стравою наших предків був куліш, що пішов із часів козаччини , то його подавали  лише у макітрі.  Макітра – це є символ єднання сім’ї,  яка збиралася за великим столом, де у макітрі парували вареники з картоплею або картопля із розтертим часником та смаженою цибулею. ..

   А коли готувалися до весілля  , то тісто на коровай  та медяники мали вчиняти обов‘язково в новій макітрі. Місити його повинна була одружена молодиця, гарна господиня ще й щаслива в шлюбі. Коли ж закінчувалося весільне застілля, макітру, у якій місили тісто на коровай, розбивали. Як макітра для короваю була одна, нехай і шлюб для молодят буде одним на все життя. Ось такий був звичай.

Що не кажіть, а макітра таки чарівна посудина, недаремно її ототожнювали з людською головою. Колись під макітру стригли чоловіків, одягаючи її на голову.

Наш  традиційний глиняний посуд знову стає популярним, особливо МАКІТРА. Без неї і сьогодні не приготуєш вишукані страви традиційної української кухні.

Запрошуємо переглянути відео презентацію бібліотечного проекту «Скарби бабусиної скрині», яку підготувала бібліотекар Малокиріївської сільської бібліотеки Олена Охріменко . Нехай в кожній оселі буде глиняна макітра наповнена добром, любов’ю, затишком і пахне українським козацьким кулішем та смачними варениками.

«Скарби бабусиної скрині» сіл Лісниче та Вовчок

Скарби бабусиної скрині відкривали у Лісничанській сільській бібліотеці під час  бібліотечних етнозустрічей, які організувала завідувачка бібліотекою Лідія Сторожук в рамках загально бібліотечного етнопроекту.

 Лісницька та вовчанська скрині дуже багаті на  неймовірної краси вишиті рушники, подушки, сорочки, домоткані рядна та хідники. Як  святиню ці  багатства оберігають мешканки сіл Лісниче та Вовчок Ксенія Бенера та Галина Немировська. Це не просто старовинні речі, це енергія поколінь багатьох родин,  в них традиції і звичаї, в них радість і печаль. Юні користувачі бібліотеки із зацікавленістю роздивлялися етнічні речі, деякі приміряли, окремих торкалися, як експонатів і кожен з них ніс свою історію та багаторічну пам’ять. Та найбільше дівчаткам припав до душі український віночок, де сплелись воєдино краса і традиції  українського народу.

     Український вінок — один з найдавніших символів, він сплетений із пахучих трав та ніжних квітів, прикрашений барвистими стрічками і наділений магічним змістом.  Як стародавня етнічна прикраса, вінок лежить в основі національної самобутності українців. Оспіваний у піснях та оповитий легендами, український вінок має багатовікову історію.  Наші предки розуміли, що основна частина тіла людини, якою вона розуміє світ і впливає на нього, — це голова, тож створювали для неї вінки-обереги..

    З давніх-давен вінок був книгою душі молодої дівчини: мовою квітів вона висловлювала свої почуття, виражала душевний стан і «розповідала» про події, що відбулися у її житті.  Мак — квітка мрій, символ краси та молодості, цвіт вишні та яблуні — материнська любов та відданість, ромашка — символ ніжності, соняшник — символ відданості,м’ята — оберіг дитини та її здоров’я,волошки у віночку — символ людяності,ружа, мальва і півонія — символи віри, надії, любові, калина — краса та дівоча врода, польовий дзвіночок — символ вдячності.  А найміцнішим оберегом є  барвінок, що символізує безсмертя людської душі, є зіллям кохання та дівочої вроди.

    Розмаїття українських вінків просто вражає: магічні, звичаєві, ритуальні та вікові — разом більше 77 видів.

   Весільний вінок в Україні, як один з найголовніших атрибутів весілля, побутував з давніх часів. В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. до українок з Західної Європи прийшла мода на воскові вінки, які дуже вподобали українки, і практично до кінця 80-х років ХХ століття восковий вінок був прикрасою нареченої. Весільні воскові віночки Східного Поділля виготовляли  з різних матеріалів: віск, парафін, стеарин, лой, дріт, папір, фольга, деревна стружка, тканина, намистини, нитки, вовна, клей. За кольоровою гамою вінки були кольоровими і однотонними: від жовто-коричневого  до білого.

   Віночки були  різної  форми, але об’єднує їх одна ознака – вишуканість. На відміну від весільних вінків інших регіонів східноподільський є більш стриманим та філігранним у виконанні. Як доповнюючий елемент до вінка на голову вдягали «квітку» чи «букетики». Часто з боків вінка вздовж грудей звисали «берізки» чи «батіжки». За формою вінки теж різнилися. Вони могли бути скромними, невеликими за розміром, побудовані на одній основі, з небагатьма елементами, а були дво, три і чотириярусні. Подолянки вирізнялися любов´ю до великої кількості восковиць (воскові чи парафінові «крапельки» на нитках чи дротиках) на весільних вінках. Існує багато збережених зразків, виготовлених майже суцільно з одних восковиць.

           Після весілля віночки разом зі шлюбними букетами молодої й молодого клали в образ на чільному місці і зберігали, як святиню. Саме тому, до нас дійшли ці зразки в дуже гарному стані, незважаючи на досить крихкий матеріал. Віночки, які  віднайдені у с. Лісничому теж зберігаються у домашніх іконах та  є оберегами багатьох поколінь великих родин.

На сучасному етапі виготовлення воскових вінків в селах майже зникло, залишивши по собі поодиноких свідків. Культура носіння таких прикрас відійшла з її власниками. Але відродження воскових прикрас можливе у вигляді реконструкції, яка на сьогодні є актуальною формою вивчення, збереження та популяризації традиційної культури Східного Поділля.

 Запрошуємо переглянути відеопрезентацію «Скарби бабусиної скрині» із сіл Лісниче і Вовчок, яку підготувала бібліотекар Лідія Сторожук. Тут на вас чекають вишукані українські віночки: старовинні і сучасні, вишиті рушники, сорочки,  подушки,  а ще різне старовинне начиння. Бережімо своє українське – в ньому наша душа і ми самі.

Сумівські  «Скарби бабусиної скрині»

Завідувачка кумівською сільською бібліотекою Алла Майструк  разом із користувачами бібліотеки відкрила кумівську бабусину скриню, у форматі загально бібліотечного  етнопроекту «Скарби бабусиної скрині» . Присутні поринули у світ невіданого та чарівного , всього, що ховає ляда бабусиної скрині. Юні панянки  із зацікавленістю розглядали  кожен предмет,  бо то ж є  частка людського життя, сімейного родоводу. Бібліотекар розповідала про кожен предмет, його історію та призначення, щоб молодь не забула  хто ми.   Щоб знати якого ми роду необхідно відновлювати забуте та призабуте для історії, для нашого майбутнього покоління, бо як говориться в прислів’ї «Нема мови і традицій – немає нації в цілому».

 Найбільше дівчаткам припало до душі  – намисто. Намисто – одна з найдавніших традиційних прикрас України. Українки завжди були дуже вишуканими, а тому слідкували за модою і особливо цінували прикраси. Вважалось, що вийти на вулицю без намиста, те ж саме, що вийти голою. Тому в кожної газдині була велика кількість прикрас та  стрічок. Сумівчанки мали у своїй скрині намисто із коралів,  та так звані баламути. Прекрасні, працьовиті дівчата зачаровували своєю красою, а намисто їм в цьому допомагало. Якби ми все розмаїття традиційного українського намиста назвали при наших прапрабабусях спрощено «коралі», вони подивилися б на нас, як на «відсталих» від моди – те саме, що ми б назвали кольє ланцюжком.  Бо пацьорки відрізняються від коралів, а гердани – це зовсім інше, ніж дукачі.

    Прикраси завжди виконували дві функції – захисну та інформативну. Оберегові та ритуальні прикраси носили лише на тілі: обручки, браслети, хрестики. Ну а ті, що носили поверх одягу, красномовно говорили про достаток господаря: шість ниток коралового намиста, наприклад, коштували, як пара волів. Чим заможнішою була жінка, тим більше ниток намиста носила і тим більші намистини нанизувала. Багачки могли собі дозволити по 10-15 ниток, бідніші дівчата носили не менше 2-3 шнурівки коралів.

З плином часу та моди намисто змінювалось за формою, кольором, своїми матеріалами. Але залишилося як невідємна складова образу українки.

Окрім пізнавальної мети цей проект має ще і виховну складову. Він виховує  повагу до дорослих, шанобливе ставлення до літніх людей, до речей , пам’ять яких безцінна. Маємо шанувати наше минуле і передавати пам’ять про нього наступним поколінням. Запрошуємо переглянути відео презентацію «Скарби бабусиної скрині» із Сумівки, яку підготувала Алла Майструк, а також завітати до бібліотеки, де про кожен скарб українського народу можна дізнатися багато цікавого і корисного.

«Скарби бабусиної скрині» – Баланівка

      Баланівська сільська бібліотека презентує «Скарби бабусиної скрині» у форматі загально бібліотечного етнопроекту.  Колись у кожній хаті була скриня. І в них бабусі зберігали все найдорожче, найрідніше їхньому серцю, Щоб пізнати, що заховано в бабусиній скрині, який одяг носили наші предки,  помандрувати у глибину віків, працівниками Баалнівської сільської бібліотеки, спільно з працівниками будинку культури та музею історії села для читачів проведена етномандрівка «Скарби з бабусиної скрині». Діти з цікавістю та захопленням розглядали все, що зберігалося у скрині: вишиті домоткані рушники, простирадла, наволочки, яскраві, різнобарвні хустки, прикраси та ін.

        Найдорожчим родинним скарбом, що зберігався у скрині була сорочка. Національним одягом українців з давніх давен були сорочки вишиті візерунками. Вишита сорочка – оберіг, яскравий символ долі українського народу.
Українські жінки і чоловіки свято шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Одягти білу сорочку в неділю чи свято було обов’язковим правилом, відступати від якого не міг найбідніший селянин: “Хоч латаненька, аби біленька”, — каже народне прислів’я .   Сорочки на щодень вишивали скромно і просто. Святкові – більш ретельно, а весільним приділялась особлива увага. 
      Як би скрутно не жили в різні часи українці  у них не згасав потяг до вишивання. За допомогою голки і нитки творилися неперервні зразки чудового українського вбрання.  Ставлення до сорочки народ відобразив у приказках і прислів’ях:

* Бідний на сорочку старається, а багатий кожуха цурається. 
* Як неділя, то й сорочка біла. 
* Нема нічого, крім сорочки, у якій мати народила. 
* Своя сорочка ближче до тіла.

    Сорочку не позичали, не продавали, не одягали чужої, аби не “перетягнути” на себе чужої біди, хворіб і не віддати свого здоров’я разом із своєю сорочкою. Сорочки вишивали на комірці, рукаві, по низу – щоб до людини не мало доступу все лихе і недобре. 
     Як вишитий рушник оберігав хату, так сорочка оберігала саму людину від поганих людей, недобрих очей, заздрісних думок. Коли хтось заходив до хати, його погляд мимохідь був спрямований на рушник, на те, яким узором він вишитий, а потім уже на самих господарів. Ту саму роль відігравала і сорочка. Вишивка ніби нейтралізувала “недобрий” погляд чи “зле” око. Тому й була оберегом людини чи оселі.   Здавна існувало повір’я, що сорочка вишита і подарована на добро, на хороше життя, буде оберігати людину. Сорочку вишивали і дарували не будь -кому, а особливо близьким, рідним: дитині, братові, батькам, чоловікові. 
    Сорочка була основою традиційного народного вбрання. Вона мала:

  • усталений крій, який кілька століть майже не змінювався. Він залежав від ширини лляного чи конопляного домотканого полотна.
  • вишивку, яка наносилася за певною системою та у вигляді традиційного геометричного орнаменту.

    Кожен орнамент на сорочці мав особливе місце та значення, оскільки українці вірили, що той чи інший візерунок несе певну захисну силу та служить оберегом. За вишиванкою можна було визначити статус  та походження власника.

    Подільські вишиванки вирізнялися багатством кольорів та різноманітністю швів, що застосовувалися в одному виробі. Частіше переважав чорний  колір з додаванням червоного, жовтого, зеленого, синього  або кольору стиглого жита. Де чорний  колір символізував землю, багатство та достаток, а червоний – щастя, любов та веселощі. Для подільських вишиванок характерні дві вертикальні смуги на грудях та три – на спині, при цьому рукави повністю прикрашені вишивкою з рослино  – геометричним орнаментом або косими смугами. Подільські геометричні орнаменти являють собою комбінацію ромбів із трикутниками та ламаними лініями. У рослинному орнаменті переважають  чорнобривці, яблучка, сливки, соняшники, сосонка, хміль, рута, троянда.

У вишивальниць є багато традицій і обрядів перед власне процесом вишивання, тому що це – особлива творчість, у якій передається наша українська краса, наша душа.   Вишиванку творять з любов’ю, вкладаючи у кожен візерунок певний смисл, щирі думки і душу. Вишита сорочка – роду оберіг, символ здоров’я, добробуту та краси, щасливої долі й родової пам’яті, любові та святковості.

Завідувачка Баланівською сільською бібліотекою Валентина Олійник запрошує переглянути відео мандрівку   у пошуках скарбів бабусиної скрині.

«Скарби бабусиної скрині» – ФЛОРИНЕ

 У  Флоринській  сільській бібліотеці відбулася презентація етнопроекту «Скарби бабусиної скрині». Тетяна Білуха  розповіла юним користувачам про багатства, які  хранить давня скриня. У ній  наші старовинні обереги й добрі символи родини – все це наша родовідна пам’ять, наша історія.

За звичаєм скриню ставили на видному місці. Серед вишиваних рушників та килимів, вона була окрасою хати, застелена  вовняним рядном, повна таїни, розмаю, стояла міцно й урочисто. Чого тільки не було у тій скрині! До скрині ховали “спомини про дівування” та скарби, надбані за самостійного господарювання, рушники повивальні, рушники весільні, сорочки шлюбні та великодні, скатертини святкові та на “щодень”.

Серед бабусиних скарбів – старовинні ікони, які багато років зберігаються та шануються у різних родинах  Ці ікони бачили багато радості і страждань Вони сумним поглядом проводжала наших  прадідів  на війну, у тяжкі роки голодомору бачили благання  про  крихітку хліба. Ці ікони були свідками весілля і  хрестин у великій родині. Скільки всього ще могли б розповісти наші священні реліквії – ікони, які через роки і віки бережуть всю родину від зла.

 Загально бібліотечний етнопроект «Скарби бабусиної крині» кожного разу відкриває багато цікавого  з історії рідного краю, історії родин. Кожен скарб бабусиної скрині – це наш оберіг, який у різні часи допомагав і допомагає  знайти ту стежину в житті, яка приведе до кращого майбуття, де буде місце Добру, Злагоді, Честі, Любові, Людяності.  Запрошуємо переглянути відео презентацію , підготовлену завідувачкою Флоринської сільської бібліотеки  Тетяною Білуха та помилуватися флоринськими скарбами бабусиної скрині.

«Скарби бабусиної скрині» – с. Велика Киріївка

Сільська бібліотека с. Велика Киріївка    у форматі загально бібліотечного проекту «Скарби бабусиної скрині» презентує місцеві старожитності.

    Скриня здавна була важливим елементом в оформленні традиційного українського житла. Такий елемент меблів виконував функції місця для зберігання одягу, рушників, хусток та інших побутових речей, інколи використовувалася як спальне місце, чи навіть стіл. А ще скриня була невід’ємним складником дівочого приданого, в якому придане з рештою і .

   Вишиваний рушник посідає почесне місце в будинку: біля образів, на столах, на вікнах, скринях. Він є старовинним народним символом і прекрасним стильним елементом в оздобленні будинку в стилі «кантрі» або «сільському стилі». З вишитою крижмою зустрічають народження дитини. Дуже багато знакових подій в житті людини потребують цього традиційного народного атрибуту: випускні в садочку та школі, зустріч дорогих гостей, сватання, шлюб, весілля. Всюди в українських народних обрядах використовується вишитий рушник. І на похоронах, вишитого рушника теж треба.

     На чистий білий рушник, або лише полотно, котре називалось крижмо, приймали малу дитину, що символізувало чистоту новонародженої душі. Довгий прямокутний шмат тканини завжди у наших предків означав дорогу, шлях, який веде людину, допомагає їй жити.

І сьогодні вишитий рушник – бажаний предмет домашнього вжитку та чудовий традиційний символ кожної важливої події в житті українського народу.

 Запрошуємо переглянути відеопрещентацію «Скарбів бабусиної скрині», яку підготувала  завідувачка Великокиріївської сільської бібліотеки Лілія Бернацька.

 І нехай  у кожної людини на вишитому рушникові «оживе все знайоме до болю: і дитинство, й розлука, і вірна любов».

«Скарби бабусиної скрині»- Бирлівка

У форматі загально бібліотечного проекту    «Скарби бабусиної скрині» відкривали у Бирлівській сільській бібліотеці під час етнозустрічі, яку  організувала завідувач бібліотекою Неоніла Плетенчук. З метою збереження та популяризацією обряду, читачам  презентовано один із основних елементів весілля «Одяг нареченої».  Саме у скриню  в Україні складали одяг, рушники, полотно, прикраси. В ній зберігався посаг та одяг  нареченої.

   «Весільний обряд «Розплітаня коси» в с. Бирлівка» занесений до переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Бершадської міської територіальної громади.

    Тож пропонуємо вам переглянути відео презентацію та  зазирнути в бабусину скриню скарбів, де віками збиралося придане нареченої, пізнати красу й магію автентичного весільного вбрання з нашого регіону.

У бібліотечному проекті «Скарби бабусиної скрині» – Крушинівка

   У Крушинівській сільській бібліотеці презентовано «Скарби бабусиної скрині».  Бібліотекар Людмила Коваль розповіла про скриню та основні речі, які лежали у ній. Зовні скриня нагадувала великий ящик із плоскою чи злегка випуклою кришкою, що завжди замикався на ключ. Із обох боків скрині для зручності її транспортування робили залізні ковані ручки. Часом форма та розміри скрині дозволяли використовувати її як стіл або ліжко.

 Скрині фарбували здебільшого в червоний колір різних відтінків.  Існувала практика складнішого декоративного оздоблення скринь за допомогою художнього розпису, через що вони звалися «мальовані скрині». Зазвичай таке оздоблення робили самі ремісники-столяри.

  Скриня була основним компонентом традиційного весільного посагу молодої, тому мальована і кована скриня вказували на заможність її сім’ї.

 Головним предметом крушинівської скрині є плахта. Це незшитий тип жіночого поясного одягу, який складається з одного або двох полотнищ з орнаментом у клітинку. Тканина для неї виготовлялася з сировини (вовни) вищої якості за складною ткацькою технікою. Картата багатоузорна плахта була елементом святкового жіночого одягу. Існували три види жіночих плахт: «червонятка» – для молодих дівчат, «червонятка і синятка» – для жінок середнього віку і заміжніх, «чорнятка» – для жінок старшого віку.

 Бабусина скриня містить чимало скарбів, тут рушники і сорочки, рядна і полики, а ще намисто та віночки. Кожна річ – справжній скарб, бо несе енергію українського народу через віки. Запрошуємо переглянути відео презентацію скарбі крушинівської скрині, яку підготувала бібліотекар Людмила Коваль. Нехай у  серці кожного українця  завжди живе бабусина скриня.

“Скарби бабусиної скрині” презентує Красносілка

У Красносільській сільській бібліотеці відбулася презентація загально бібліотечного проекту “Скарби бабусиної скрині”, яку провела завідувач бібліотеки Оксана Тихоненко. Скриня впродовж віків відігравала важливу роль в житті і побуті української родини, в ній зберігали сувої полотна, вишиті і ткані рушники, предмети святкового одягу, вишиті сорочки, спідниці, плахти. прикраси, гроші та цінні речі. Скриня передавалась у спадок від покоління до покоління, зберігаючи пам’ять роду, традиції, родинне тепло. Юні дівчата-користувачки Красносільської сільської бібліотеки поринули в чарівний світ українського національного одягу, який милує око своєю красою, багатством елементів, їх обрядовою значимістю та мистецькою довершеністю. Особливо, до душі їм припала плахта. Плахта – одноплатова ткана спідниця, підперезана тканою крайкою з червоної вовни. У святкові дні українки надягали плахту, як частину ошатного костюма. Для плахти використовували вовняну картату тканину довжиною до чотирьох метрів. Жінки з найзаможніших родин могли дозволити собі купити для плахти клац або навіть парчу. Прикрашали такі святкові спідниці вишивкою і тасьмою з вовняних і шовкових ниток. Весь одяг українок шився й оздоблювався вручну. За красою одягу можна було судити не тільки про багатство родини, але й про майстерність і працьовитість господині чи молодої дівчини – майбутньої нареченої. Український національний костюм відображає художній талант українських жінок, які шили гарний одяг для всієї родини, насичений яскравими фарбами для прославлення свого роду і для втілення в орнаментах своєї мрії про прекрасне майбутнє. Запрошуємо переглянути відеопрезентацію “Скарби бабусиної скрині”, яку підготувала Оксана Тихоненко і нехай бабусина скриня зачарує кожного із вас. Бо в ній наша історія, наш родовід, ДНК нашої нації, душа українців.

Етнопроект «Скарби бабусиної скрині – село Устя»

Завідувачка Устянської сільської бібліотеки Чеханаускас Ганна запрошує переглянути відеоролик та поринути у світ прекрасного українського побуту. Серед старовинних речей, що зберігає скриня є домоткані та вишиті рушники, які вражають своїми кольорами, орнаментами . Устянська скриня презентує домоткані рушники, виткані на верстаті майстринями нашого села Пелих Фросини, Балан Марії, Деркач Катерини. Ткацтво-це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця, звичаїв, обрядів, українського народу. Сіяння конопель, прядіння з них ниток і ткання полотна – одне з найдавніших занять кожної селянської родини. Який таємничий і багатий, цей духовний світ переснований руками жінки із віку у вік, від покоління у покоління. Наші предки вірили, що вишитий рушник охороняє кожен будинок від недругів, а людину від недобрих думок і заздрісних поглядів поганих людей. Минають роки, але справжня ручна вишивка на домотканому полотні не втрачає своєї популярності, а стає лише більш дорогим і ексклюзивним товаром. Вишиванка – символ здоров’я, краси, чистоти помислів і єднання з душею своїх предків, свого народу. Тож будьмо сучасними, не залишаючи добрих народних традицій , шануймо вишитий рушник на домотканому полотні – у ньому енергія і душа України.

Лугова – неймовірні «Скарби бабусиної скрині»

Бабусина скриня, яку презентувала бібліотекар Луговацької сільської бібліотеки Людмила Гриценко захоплює своєю величчю, багатством , яскравістю і неповторністю старовинних вишиванок. Піднімається важкезне віко чималої дубової бабусиної скрині і звідти на на світ Божий з’являється весь її незрівняний вміст. Всі ці скарби, багато років збирали наші бабусі, прабабусі. Луговацька скриня – це ще одне повернення у далеке минуле, захоплююча мандрівка в бабусину молодість. Старовинні речі, що зберігаються, як скарб через роки, пережили війни, пожежі та інші життєві негаразди, які не обходили стороною долі людей Серед скарбу скрині : святкові сорочки із самотужки вирощеного на власному полі льону та опісля вишиті дивовижними червоно-чорними мережками, ткані чи вишиті рушники , теплі й легкі спідниці, хустки… Луговацька подорож до святої історії нашого народу, до чарівної бабусиної скрині ще раз підтвердила, яка багата та різнобарвна наша українська культура. Нашу ідентичність та автентичність не вбити, не знищити, не залякати – бо це душа українців, це любов і туга українців, це наша гордість, якою маємо пишатися. Запрошуємо переглянути відео презентацію «Скарбів бабусиної скрині», підготовлену Людмилою Гриценко. Нехай ця розповідь перенесе кожного у далекі минулі часи, коли скриня була головним елементом в українській хаті, а її наповнення важливим та трепетним скарбом.