До днів вшанування пам’яті В. Стуса (1938 -1985р) Героя України, лауреата національної премії України ім. Т. Шевченка в Бершадській центральній районній бібліотеці оформлена викладка літератури «Літературна скарбниця Василя Стуса» для учнівської молоді
Василь Семенович Стус народився 6 січня 1938 р. на Вінниччині в с. Рахнівка Гайсинського району в сім’ї Семена Дем’яновича та їлини Яківни Стусів. Був четвертою дитиною в родині. У 1940 р. родина переїздить до м. Сталіно (сучасний Донецьк), де батьки отримують роботу на одному з хімічних заводів. Протягом 1944—1954 рр. В. Стус навчався в середній школі м. Сталіно. У 1954-1959 рр. навчався в Сталінському педагогічному інституті за спеціальністю «Українська мова та література», після закінчення якого працював учителем у Таужнянській середній школі Гайворонського району Кіровоградської області. У 1959-1961 рр. В. Стус служив у лавах радянської армії, потім у 1961-1963 рр. працював учителем української мови та літератури в середній школі № 23 у Горлівці Донецької області. Працював також підземним плитовим шахти «Октябрьская» в Донецьку, літературним редактором газети «Социалистический Донбасе». У 1963 р. стає аспірантом Інституту літератури АН УРСР ім. Т. Г. Шевченка зі спеціальності «Теорія літератури». Переїздить до Києва. У 1964 р. В. Стус віддає до видавництва «Молодь» першу збірку своїх віршів, що має назву «Круговерть». 4 вересня 1965 р., під час прем’єри фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків», поет разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьо виступив у київському кінотеатрі «Україна» із протестом проти серпневих арештів української інтелігенції, а 20 вересня 1965 р. його відраховано з аспірантури за «систематичне порушення норм поведінки аспірантів та співробітників наукового закладу», тобто за виступ у кінотеатрі «Україна». Також набір збірки «Круговерть» було «розсипано».
У 1970 р. В. Стус видав у самви- даві свою третю експериментальну книгу віршів —- «Веселий цвинтар». 12 січня 1972 р. — поета вперше заарештовано. 7 вересня 1972 р. відбувся суд, згідно з вироком якого Василя Стуса засуджено до п’яти років ув’язнення та трьох років заслання. У 1972 р., перебуваючи в камері попереднього ув’язнення київського КДБ, поет створює свою четверту книгу — «Час творчості / Dichtenszeit», що складена з оригінальних віршів і перекладів поезій Гете. Оригінальні твори стали основою майбутньої книги всього життя Стуса — «Палімпсести». Протягом 1972-1977 рр. поет відбував покарання у таборах Мордовії. З листопада 1975 до лютого 1976 рр. він перебував у спеціалізованій ленінградській лікарні. З 5 березня 1977 р. поет засланий у селище ім. Матросова Тенькінського району Магаданської області; там працював «учнем проходчика гірської підземної ділянки» та машиністом скрепера на рудні ім. Матросова об’єднання «Сєвервостокзолото». У 1978 р. митець прийнятий до РЕИ-клубу; у 1979 р. він повертається до Києва, вступає до Української гельсінкської групи. З жовтня цього ж року за поетом встановлено адміністративний нагляд. У 1971-1980 рр. В. Стус остаточно підготував до друку кілька варіантів збірки «Палімпсести» (у 1985 р. Г. Белль за цю книгу висував Стуса на здобуття Нобелівської премії, а вперше окремим виданням вона вийшла в Мюнхені в 1986 р.). У 1979-1980 рр. В. Стус працював формувальником II розряду ливарного цеху на заводі ім. Паризької комуни. З 1 лютого 1980 р. і до арешту він працював у цеху № 5 Українського промислового об’єднання «Укрвзуттєпром».
14 травня 1980 р. поета вдруге заарештували. Наприкінці вересня 1980 р. відбувся суд, на якому Стуса було засуджено до десятирічного ув’язнення та п’яти років заслання. З листопада 1980 р. він відбував покарання в таборі особливого режиму в с. Кучино Чусовського району Пермської області. Навесні 1981 р. В. Стус востаннє побачився з рідними. 1982 р. — рік перебування в камері-одиночці. Протягом 1980-1985 рр. В. Стус написав останню збірку віршів «Птах душі». Поет помер у ніч із 3 на 4 вересня 1985 р. у карцері під час голодування; поховали його в безіменній могилі на табірному цвинтарі. Чотири роки потому, 19 листопада 1989 р., прах Василя Стуса перевезли до Києва й перепоховали на Байковому кладовищі. Перша в Україні збірка вибраних поезій В. Стуса «Дорога болю» вийшла у 1990 р., а 1991 р. за цю збірку Василеві Стусу присуджено Державну премію України ім. Т. Шевченка (посмертно). Василь Стус належав до опозиційно настроєної національно-свідомої молодої інтелігенції, яка одверто протиставила себе тоталітарному режимові. Йому випало жити в надзвичайно складний час. Час, коли людина мала вибирати: мовчати попри всі утиски та приниження, щоб вижити, чи зберегти в собі Людину, навіть ціною власного життя. Василь Стус вибрав друге.
На фото: бібліотекар абонементу з обслуговування юнацтва Нагірняк Катерина знайомить читачів з представленою літературою про відомого письменника В. Стуса.