Багато гарних слів отримав ювіляр на свою адресу, адже Івана Васильовича Варгоцького знає багато людей, бо той, хто пов’язав своє життя з музикою та мистецтвом, просто приречений на популярність. Але сама вона не приходить, він заслужив її своїм талантом, роками самовідданої праці на благо розвитку культури рідного краю.
У 1960 році Іван Васильович став студентом щойно створеного Тульчинського культосвітнього училища. Починаючи з 2-го курсу, керував хором медпрацівників районної лікарні, акомпонував колективам художньої самодіяльності ветеринарного технікуму, співав у хоровій капелі ім. Миколи Леонтовича. Після закінчення училища за направленням приїхав до рідної Бершаді хормейстером районного будинку культури, де працював і методистом хорового жанру, і художнім керівником, і директором. Перший великий успіх прийшов до нашого земляка після того, як він створив та очолив хоровий колектив Бирлівського будинку культури. Вже через два роки цей хор на першому та другому Всесоюзному фестивалі завоював звання лауреата, а за високу виконавську майстерність йому було присвоєно звання «Народний» та нагороджено великою Золотою медаллю, а її керівника малою. Час спливає, все змінюється. Сьогодні деякі з учасників Бирлівського народного хору є активними учасниками народного аматорського фольклорного колективу «Берегиня» Бирлівського СБК, але завжди добрим словом згадують Івана Васильовича.
Творча доля Івана Васильовича нерозривно пов’язана з дитячою музичною школою, де з 1972 року він працював викладачем по класу баяна, а згодом директором цього навчального закладу. За 17 років керівництва школа стала однією з кращих в області. Він був членом ради директорів області, одночасно очолював районну організацію музичного товариства і, як кращий, був делегатом 2-х з’їздів музичного товариства України. Як викладач по класу баяна Іван Васильович підготував більше десяти учнів до вступу у спеціальні музичні заклади. На сьогоднішній день із 28 -ми викладачів, 23 є випускниками цієї школи. До речі, більшість працівників районного будинку культури теж випускники музичної школи. Колеги по праці, його численні учні звикли бачити Івана Васильовича життєрадісним, енергійним, шанують і поважають його за талант, за професійні поради і підтримку, вміння вислухати, надихнути на творчий пошук.
Хоч за віком Іван Васильович має право на заслужений відпочинок, усе ж творча натура спокою не знає. Більше десяти років він очолює хор ветеранів праці міського будинку культури, який також удостоєний звання «Народний аматорський». Ось як говорить про нього староста хору Мельниченко Антоніна: «На сьогоднішній день хоровий колектив налічує 26 учасників, всі репетиції відвідуєм з великим бажанням, адже прийшли сюди за покликом душі. Це велика дружня родина. Кожен з нас є сформована особистість, з кожним необхідно порозумітись, знайти спільну мову і нашому незмінному керівнику це завжди вдається. Іван Васильович добра, чуйна, терпляча людина. Він наш батько, товариш і брат. Вміє поспівчувати, порадити, розділити і горе і радість. Одне жаль, що не можна повернути літа назад.
Хоровий колектив привітав Івана Васильовича з ювілеєм, бажаючи щастя земного, здоров’я міцного, родинного затишку та благополуччя, наснаги на подальші творчі здобутки. Нехай Матінка Божа береже і прославляє його невтомну працю на многії, многії літа…»
