Красносілка – одне з мальовничих сіл Поділля, розташоване в сучасному Гайсинському районі Вінницької області (до адміністративної реформи – Бершадський район). Розмістилося село на схилі лівого берега річки Південний Буг і поділене трьома невеликими річками-притоками.
Відстань до районного центру складає 20 км.Через село проходить ширококолійна залізниця Вінниця-Гайворон.У селі є залізнична станція «Генрихівка». Його історія сягає XVII століття і насичена подіями, що відображають загальну долю українських земель: боротьба за незалежність, польська, османська та російська окупації, економічні трансформації та соціальні зміни.
Походження назви та перші згадки
Назва села походить від словосполучення «красне село», що підкреслює його природну красу та родючість місцевих земель.Існує легенда,що нібито перший із Ліпковських,приїхавши до села,так вразився його красою,що назвав його «красним селом»,тобто красивим селом-Красносілкою.А ще переказують,що сама імператриця Катерина під час своєї подорожі до Криму також зачарувалася красою села і так його назвала.Можливо,саме за мальовничість і красу так і назвали наше село.
Точної дати заснування села немає. Уперше Красносілка згадується в писемних джерелах у середині XVII століття, коли ці території належали Речі Посполитій.
Село виникло як невелике поселення землеробів і ремісників на лівому березі Південного Бугу. Через нього проходив брід, що робило місцевість важливою з точки зору торгівлі та військових операцій.Селяни займалися землеробством:вирощували жито,пшеницю,коноплю та інші культури.Розвинуто мисливство та рибальство.
Козацька доба
У другій половині XVII століття Красносілка потрапила під контроль козацьких полків. Відомо, що жителі села брали активну участь у визвольній боротьбі під проводом Богдана Хмельницького. Проте після підписання Андрусівського перемир’я (1667 р.) село знову відійшло під владу Речі Посполитої.
XIX століття: економічний розвиток
Це село,як і навколишні,розташовані в гарній місцині ,належало знатній родині Ліпковських,герби яких стали відомими у Польщі ще в 16 слолітті.На початку XIX століття Красносілка стає власністю польського шляхтича Юзефа Адольфа Ліпковського, а пізніше його сина Генріха Ліпковського.ВІн найбільше зробив для розбудови Красносілки і зростання її значимості в цьому регіоні. Саме в цей період село переживає значний економічний підйом.
Палац Ліпковських
У 1822 році посеред села,на підвищенні Генрик Ліпковський розпочав будівництво палацу в стилі класицизму, який став одним із найбільших у Брацлавському повіті.Головний будинок мав два поверхи з двоскатним дахом з партерами.А веранда була з односкатним ,на колонах.В лівому куті головної споруди були колони,а також арки і закрита тераса.З його вікон відкривався дуже гарний вид на річку Південний Буг. Комплекс включав палац з альтанками, парк, господарські будівлі, оранжерею,фонтан.Парк був засаджений персидським бузком,а маєток обнесений кам’яним муром.
Ліпковські проживали в Красносілці аж до революційних подій,пов’язаних з приходом більшовицької влади.Саме тоді завершилася світла сторінка в історії цього панського палацу.
Старожили розповідали,що садибу з 1917 р. кілька разів руйнували бідняки,але її знову відбудовували.Ще розповідали про підземні ходи.Виходи з них нібито знаходилися за кілька кілометрів від маєтку.
В наступні десятиліття його приміщення використовували під різні навчальні та офіційні установи.У роки нацистської окупації тут знаходилася комендатура.Саме сюди прагнув спрямувати свій палаючий бомбардувальник радянський екіпаж,який розбився поруч,і льотчики захоронені в парку біля маєтку.В післявоєнний період у цьому приміщенні функціонувала знаменита Красносільська середня школа,а ще дитячий будинок,будинок відпочинку,церква.
Перша православна дерев’яна церква в селі була побудована в 1703 р. на честь святого Апостола і євангеліста Івана Богослова шириною 6 аршин (4,25 м) і висотою 15 аршин (10,65 м) з окремою дзвіницею.Іконостас у ній був дощаний,двох’ярусний,з іконами грецького письма.Цей храм існував до 1873 року.
Село пов’язане з історією польського національно-визвольного повстання проти Росії.Красносілка стала центром збору повстанців.
Після смерті батька Генрика Юзефовича Ліпковського його син починає розбудову Економі з 1875 по 1878 р.,на яку було найнято близько ста робітників.Таким чином в селі з’явилися польські поселенці.З їх допомогою збудовано паровий млин,соломорізку,конюшню,воловню,магазин для зберігання зерна,паром через річку Південний Буг.Він з’єднав Красносілку з селом Маньківка.Відбуваються зміни в сільському господарстві-збільшено посівні площі,впроваджено сівозміну,завезено парову молотарку.
Цукровий завод
У 1842 Генрих Ліпковський розпочав будівництво цукроварні.Керівником його був іноземець Шварц.У 1844 році будівництво було закінчено і в Красносілці відкривається один із перших цукрових заводів Поділля. Це було примітивне мануфактурне підприємство.В перші роки своєї роботи цукроварня переробляла за добу до 5 тонн цукрового буряка,а площа посіву була всього 5-6 га.Завдяки цьому багато селян отримали роботу, що сприяло зростанню рівня життя.Підприємство відігравало дуже важливу роль в економічному розвитку села Красносілки.
У 1880-х роках на цукровому заводі проведено реконструкцію.Побудовано водо-насосну станцію,що збільшило продуктивність переробки цукрового буряка до 300 тонн за добу.
Реформи 1861 року
Скасування кріпацтва в Російській імперії позитивно вплинуло на розвиток села. Було створено М’якохідське волосне управління Гайсинського повіту.Частина селян отримала землю, що сприяло розширенню сільського господарства.Ліпковський почав розбудовувати село.Було реконструйовано шляхи,спільними зусиллями побудовано мости через дві невеликих річки.
У 1867-1873 роках побудували новий храм.Він був дерев’яний на кам’яному фундаменті.Дзвіниця побудована разом з храмом,всю будівлю покривав залізний дах.Іконостас у храмі був триярусний,прикрашений золотою різьбою на синюватому тлі.У 1896 році церква зазнала капітального ремонту.Споруда була зроблена на кошти парафіян.
У 1862 році була відкрита церковно-приходська школа.Вона розміщувалася в окремому будинку.Після революції в 1926 році храм був зруйнований,а все церковне майно було націоналізовано і передано в колгосп.На місці храму побудували склади.
У 90-х роках 19 соліття на території цукрового заводу побудовані цегельня,чугунно-ливарний цех,у
селі відкрито лікарню.У 1899-1900 роках було прокладено вузькоколійну залізницю зі станцією Генрихівка,на честь власника земель.У 1910 році ввідкрили крамницю,працює кузня.
У кінці 19 століття Красносілка була сільськогосподарським і промисловим населеним пунктом.У 1892 році в селі було 164 двори,в яких проживало 1313 осіб.
У 1903 році в Красносілку було перенесено волость.До неї входило дванадцять сіл.Правління волості розмістилося в одній з будівель поміщика.
1903-1905 роки-проводиться нова реконструція цукрового заводу.Оскільки були умови жорсткої конкуренції,тому підприємство потребувало більшого вдосконалення.
У 1913 році площа села Красносілки становила близько 1600 га,в ній проживало майже 200 родин.
XX століття: війни та радянський період
Під час Першої світової війни багато мешканців Красносілки були мобілізовані до царської армії. Після Лютневої революції 1917 року в селі активізувалися українські національні рухи.
У 1920 році село остаточно потрапляє під контроль більшовиків.Було відкрито семирічну школу,агрошколу,сільську бібліотеку.
У 1923 році Красносільську волость розформували і село увійшло до Джулинського району. У 1930-х роках відбувається колективізація: було створено кілька колгоспів, а заможні селяни (куркулі) зазнали репресій.
• Голодомор 1932–1933 років
Голодомор став страшним випробуванням для села. Через вилучення зерна та продуктів харчування померли з голоду 24 жителі села.Люди були вимушені їсти листя,бур’яни,жолуді.
• Друга світова війна
У 1941 році в другій половині липня Вінницька область була окупована гітлерівськими військами.Село Красносілку німецькі війська окупували 27 липня 1941 року.У приміщенні панського маєтку розмістили свій штаб.На захист своєї країни в роки війни піднялися 442 односельці,з яких 147 не повернулися додому.Їх імена викарбувані на Монументі пам’яті,який встановлено в парку неподалік від братської могили загиблих воїнів.Під час окупації села німцями за межі країни було вивезено 138 односельчан.У селі діяли підпільники, які допомагали партизанам. Визволення відбулося 12 березня 1944 року в ході Умансько-Ботошанської операції.
• Повоєнний період
Після війни в селі відкрили однорічну школу бухгалтерів і рахівників обласного значення,будувався стадіон. З 1950-х років починаються стрімкі зміни в селі.В 1959 році три господарства (Красносілка,Маньківка і Крушинівка) об’єдналися в один колгосп з центром в с.Маньківка.Проводиться електрифікація села від Чернятської ГЕС,з’являються перші комбайни,побудовано дитячий садок.У 1960-1970 рр.було збудовано будинок культури,ферму,відгодівельний комплекс, лікарню,ще один цегельний завод.Замінено вузьку залізничну колію на широколінійну.
У 1968 році неподалік від панського маєтку розпочали зведення нової будівлі школи.А 10 листопада 1975 року відбулося її відкриття.
У цей період в селі проживає найбільша кількість людей (білше 2500 осіб).
1985-1990 рр.-побудовано новий залізобетонний міст через річку Південний Буг (до цього часу був дерев’яний).
У 1992 році з ініціативи жителів села розпочинається будівництво нового храму,яке закінчується в 2003 році.У 2011 році проведено зовнішнє оздоблення храму і пічне опалення. Побудовано храм і будинок для священника на кошти прихожан та благодійні внески.
У 1995 році на цукровому заводі створено єдине товариство покупців,яке складалося з працівників піприємства (акціонерів).Згодом акції були скуплені за безцінь,а завод переходив від одного власника до іншого.Його визнали неприбутковим і хотіли демонтувати (2001 рік).Ліквідовано цегельний завод і бібліотеку,що підпорядковувалися цукровому заводу.
У 2003 році цукровий завод перейшов на газове опалення.На протязі двох років було газифіковано все село.В школі обладнано комп’ютерні класи.
З 2010 року під керівництвом Пустовіта І.Я. налагоджено роботу комунального підприємства «Комунальник»,яке надає послуги населенню,поновлено круглорічну роботу дитсадка.
З часу закінчення Великої Вітчизняної війни і до сьогодення сільську громаду очолювали :Хлівнюк С.І.,Сташенко Л.Р.,Приятельчук Г.І.,Сторожук О.М.,Оркуш В.М.,Беляєва В.Г.,Пустовіт І.Я.,Года О.І.
Сучасність
Після здобуття незалежності України в 1991 році Красносілка стала частиною Бершадського району, а з 2020 року—Гайсинського.
З 2020 року Красносілка відноситься до Бершадської територіальної громади.
У 2020 році у селі було відкрито Красносільську амбулаторію сімейної медицини.
Сьогодні село має такі важливі об’єкти:
-Палац Ліпковських, який є історичною пам’яткою.
– Православна церква, збудована ще в XIX столітті.
На даний час на території села функціонує загальноосвітня школа (Опорний заклад загальної середньох освіти) директор Надворний О.В.,в якій навчається близько 200 учнів з шести сіл, дитячий дошкільний заклад «Ромашка» (завідуюча Щербатюк Л.В.) виховує 20 дітей, Красносільський старостат, Красносільська філія Бершадського ЦКД (Вихристюк О.В.), Красносільська філія Бершадської публічної бібліотеки ( Євграфова І.І.) амбулаторія,відділення зв’язку.
Промисловою діяльністю займається відділення ДП «Бершадське лісове господарство»,залізнична станція, завдяки якій є прямий зв’язок з містами Вінниця і Гайворон. Є прямий автодорожний зв’язок з містами Вінниця, Бершадь, Київ, Умань.
Жителі села займаються сільським господарством, працюють у сфері послуг та підприємництва.
Діють сільськогосподарські підприємства: ПП »Валентина» (керівник Гондарук В.Я.), фермерське господарство »Агроновація» (Паламарчук О.О.)
Також розвивається мале підприємництво. У селі працює перукарня, аптека, ветеринарна аптека, АЗС.
Торгівельна мережа представлена магазинами та кафе-барами, щонеділі працює ринок.
Красносільчани пишаються своїми знаменитостями. Поети-уродженці нашого села: Загороднюк В.О., Прибила В.О., Загороднюк С.І., Вихристюк О.В.
Сільські умільці-Рябоконь В.О. (різьбяр), Фартушняк Н.В. (вишивальниця), Вихристюк О.В.(художниця) ,Чечельницька Л.О.(коровайниця).
З початком російсько-української війни, ,багато наших односельчан стали на захист країни і долучилися до лав ЗСУ.
На превеликий жаль, у Красносілці є загиблі герої, які вже ніколи не повернуться додому. Герой України Тарахкало Олег Леонідович(04.06.1976-13.04.2022).Загинув поблизу с.Борова Ізюмського району Харківської області. Народився Тарахкало Олег Леонідович 04 червня 1976 року в гарній сім’ї службовців Леоніда Михайловича та Людмили Миколаївни Тарахкалів. Він зростав надійним помічником, вихованим та добрим хлопчиком. В сім’ї ще виховувався молодший син – Володимир, хлопці зростали разом, допомагали один одному, успішно навчалися в школі. В подальшому Олег з братом обрали шлях служити Батьківщині, вирішивши, що їх призначення на цій землі – бути військовими, стояти на захисті рідної країни. Олег навчався та успішно закінчив три вищих учбових заклади: Одеський інститут сухопутних військ, Київський університет економіки та права КРОК, Університет фінансів та митної справи.
Останній період працював старшим інспектором Митної Служби України в м.Київ, маючи звання-майор. Олег Тарахкало, кадровий офіцер управління тактичного рівня, а ще — головний державний інспектор відділу запобігання та протидії контрабанді наркотиків і зброї та кінологічного забезпечення Київської митниці. Він назавжди залишиться колегою, митником, принциповою та допитливою людиною. Олег був надійним товаришем, 15 років він прослужив в Київській митниці.
У жовтні 2014 року, після вторгнення росії, Олег пішов захищати Батьківщину. Жовтень 2014 — це бойові дії, облога та деблокування на 32-ому блокпосту на „Бахмутці“ (траса Лисичанськ-Луганськ), а потім батальйон особливого призначення Національної Гвардії». За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (25.3.2015).
Згадуючи події жовтня 2014 року Олег Леонідович зазначав, що з нашими хлопцями, справжніми побратимами можна відбити будь-якого ворога. У 2014 тоді вони прийшли майже непідготовленими. Але у них всередині був стрижень. Тому й вистояли в тих нелюдських умовах (після взяття в облогу бійці вимушені були два тижні обходитись без води). І наш український народ зможе вистояти і перемогти тільки тоді, коли знайде в собі цей стрижень, – говорив Олег Леонідович. – Треба тільки пам’ятати, завдяки чому ми можемо зберегтися як нація: традиції, віра та мова.
З перших днів війни Олег Тарахкало знову став до зброї, при наступі на Київ обороняв столицю, а потім рвонув на передову, під Ізюм. Перший тривожний дзвоник пролунав пізньою весною, серед колег почали ширитися чутки, що Олег не виходить на зв’язок. 4 червня, у свій день народження, він в жоден спосіб не вийшов на зв’язок, це вже був набат.
03 листопада 2022 року надійшла трагічна звістка у нашу громаду, підтвердилася смерть нашого земляка, мужнього воїна, люблячого батька, сина, брата, чоловіка, товариша і просто доброї та життєрадісної людини –ТАРАХКАЛО ОЛЕГА ЛЕОНІДОВИЧА, який героїчно загинув 13 квітня 2022 року на Харківщині, захищаючи нашу рідну землю від ворога.
Оле́г Леоні́дович Тара́хкало — капітан Збройних сил України, учасник російсько-української війни, прожив коротке життя, був відданим та професійним бійцем, щирим українцем, патріотом своєї держави, вболівав за долю рідного краю та України, боровся за правду і мир, оберігав наше світле майбутнє.У військового залишилися дружина та двоє синів – Нікіта та Юрій.
Живий ланцюг протягнувся на кілька кілометрів. У рідному селі героя проводжали навколішки з квітами та прапорами. Поховали Олега у селі Красносілці.
«Олег Тарахкало, кадровий офіцер управління тактичного рівня, а ще — головний державний інспектор відділу запобігання та протидії контрабанді наркотиків і зброї та кінологічного забезпечення Київської митниці. Для нас він назавжди залишиться колегою, митником, принциповою та допитливою людиною, — повідомляє Київська митниця у Фейсбуці. — Олег був нашим надійним товаришем 15 років, саме стільки він прослужив в Київській митниці.».
Олег Тарахкало відзначився своєю відвагою та самопожертвою в часи важких випробувань для країни. Його незламна воля стала взірцем для нас усіх.
Указом президента України №647/2023 29 вересня 2023 року, за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” ТАРАХКАЛУ Олегу Леонідовичу – капітану (посмертно).
Бурлака Тарас Миколайович(20.12.1974-04.03.2023).Загинув неподалік н.п Дружба Донецької області.
Кирилюк Олександр Анатолійович(11.10.1995-12.05.2024).Загинув біля н.п.Спірне Бахмутського району Донецької області.
Сметанський Олександр Анатолійович(19.05.1988-13.09.2023).Загинув в районі н.п. Новомайорське Донецької області.
Тарковський Руслан Сергійович(23.01.1998-31.08.2022).Загинув біля с.Петрівка Херсонської області.
Шкуренко Володимир Миколайович(17.06.1977-12.08.2022).Загинув поблизу с.Павлівка Донецької області.
. З 2020 року Красносілка відноситься до Бершадської територіальної громади. Було утворено Красносільський старостинський округ. На даний час староста-Года Олександр Іванович працює на 4 села: Красносілку, Маньківку, Крушинівку і Шумилів.. Красносільський старостат надає такі послуги населенню:
-оформлення державних допомог, пільг, субсидій, компенсацій,
-видача довідок про реєстрацію(витягів),
-реєстрація заяв-звернень від громадян,
-реєстрація вхідної і вихідної інформації,
-здійснюють облік військовозобов’язаних,
-ведеться погосподарський облік.
На початок 2025 року в селі зареєстровано 1480 осіб. Діючих домогосподарств-605, пустуючих-226. За минулий 2024 рік у селі народилося 5 дітей, померли-24 особи.
У Красносілці проживають ВПО- внутрішньо переміщені особи. На даний час-це 34 особи(з них 7 дітей). Ці люди приїхали з Херсону і Херсонської області,з Маріуполя,з Донецької області.
У 2017 році у серії «Моя Вінниччина» вийшла книга Анатолія Джуса «Красносілка «Красне село над Бугом», у 2024 році уродженець с. Маньківка Володимир Прибила видав книгу «Красносілка: відлуння століть»., де детально висвітлені історико- адміністративні аспекти від першої згадки про село до сьогодення Красносілки.
Підготувала: завідувачка Красносільської філії Бершадської публічної бібліотеки Іванна Євграфова
Інша версія історії села Красносілка (2013)
Розташоване села на Придніпровській височині у межах лісостепової зони на південному сході Вінницької області за 22 км від районного центру м. Бершадь .Розмістилося село на схилі лівого берега річки Південний Буг і поділене трьома невеликими річками-притоками. Грунти на території поселення в основному чорноземні, є родовища глини. Сусідні населені пункти, з якими межує Красносілка: з південного боку с.Маньківка, північного – с.М’якохід, східного – с.Хмарівка, західного – с.Завадівка (Теплицького р-ну).
Через село проходить Одеська залізниця зі станцією «Генрихівка»., Загальна територія сільської ради становить 2242 га, площа населеного пункту – 440 га.
Населення – 1845 осіб, в т.ч. дітей – 342.
Кількість дворів – 908, з них пустуючі – 195. Основною структурно-планувальною одиницею населеного пункту є квартали з одно-двосторонньою забудовою садибного типу.
Геральдика с.Красносілка на даний час в стані розробки.
Точна дата заснування села Красносілка невідома. Архівні документи свідчать про те, що воно виникло в середині ХУІІ століття. Землі поселення відносилися до 4-го благочинного округу Гайсинського повіту. Корінні жителі – українці. Перші поселенці обжилися в західній частині нинішнього села, тут був брід через річку Південний Буг. Селяни займалися землеробством: вирощували жито, пшеницю, коноплю та інші культури. Розвинуто мисливство та рибальство. Перша православна дерев’яна церква в селі споруджена в 1703 р. і освячена на честь святого Апостола Іоанна Богослова.
Сама назва поселення свідчить про чудову, миловидну місцевість – «красне село», що і приваблювало чужоземців. Через село у 18 ст. проїжджала Катерина ІІ, до її проїзду висаджено осикову алею, яка існує до тепер. Власником тутешніх земель був Станіслав Потоцький.
В 1812 р. Юзеф Адольф Ліпковський з роду Боженських викупив с.Красносілку, Хмарівку і Завадівку за 74324 руб. 50 коп. З часом, власником Красносілка і навколишніх сіл став син Юзефа Адольфа – Генрик Ліпковський (1801-1871 рр.) Походив він з шляхетського роду герба Брохвіч. У 1823 р. одружився і поселився в с. Красносілці, де ще до одруження розпочав будівництво маєтку.
На підвищенні виріс двоповерховий палац, будівля в італійському стилі барокко . Зліва знаходився невеликий башнеподібний костьол для членів панської сім’ї, два фонтани прикрашали парадний вхід в приміщення. Будинок був цегляний на кам’яному підмурку і мав розгалужену сітку погребів. Поряд було насаджено парк з алеями, вимощеними цеглою і альтанками.. Неподалік від панського будинку побудована теплиця, свинарня, конюшня, гараж, пташник, корівник, молочарня. Маєток був обнесений кам’яним муром.
У 1830-31 рр. під час польського національно-визвольного повстання проти Росії, Красносілка, з ініціативи його власника Ліпковського, стала центром збору повстанців, на чолі з генералом Колишком.
В 1842 р. Г. Ю. Ліпковський розпочинає будівництво цукроварні. Його керівником був іноземець Шварц. В 1844 році будівництво було закінчено. Це було примітивне мануфактурне підприємство. Очистка цукрового буряка проводилась вручну, «привід» , який крутили воли, різав буряк. Потім видушували соки, які в ковшах доводилося доставляти до місця їх варки. В перші роки свого існування цукроварня переобляла за добу до 5 тонн цукрового буряка, а площа посіву була всього 5-6 га. Але, не зважаючи на це, підприємство відігравало дуже важливу роль в економічному розвитку села Красносілки.
В1861 р., коли було скасоване кріпосне право, створено М’якохідське волосне управління Гайсинського повіту, до якого увійшла Красносілка. В цьому ж році Ліпковський починає розбудову села. Було реконструйовано шляхи , які сполучали село з іншими населеними пунктами.
У 1862 р. відкритоо церковно – приходську школу, навчались у дяковій хаті.(В 1859 р. існувала школа, в ній навчалося 10 дітей панських довірених, вчителі – іноземці). Спільними силами селян і поміщика було побудовоно мости через дві місцевих невеличких річки , що впадають у Південний Буг.В 1865 р. збудовано приміщення для сільської управи.
В 1867 – 1873 роках проводилось будівництво нової православної церкви в селі Красносілці. Це дерев’яна будівля на кам’яному фундаменті , будована разом із дзвіницею. Іконостас в храмі трьохярусний,прикрашений різьбленням з позолотою на синьому тлі. Будівництво порводилось за кошти прихожан і обійшлося їм у 7200 карбованців.Село велике, тому в храмі служили два священники о. Микола Литвицький та о. Олександр Збаровський. 1896 року церкву довелось ремонтувати, бо була пошкоджена блискавкою. У власності церкви знаходиться 53 десятини 681сажень землі (58 гектарів).
Після смерті батька Генрика Юзефовича (1871 р.) Генрик Генрикович Бенедікт Ліпковський (1838-1900 рр.)починає розбудову Економі з 1875 по 1878 р., на яку було найнято близько ста робітників, таким чином в селі появилися польські заселенці. Їхніми зусиллями збудований паровий млин, конюшню, воловню, соломорізку, магазин для зберігання зерна, паром через річку Південний Буг, який з’єднав Красносілку з с. Маньківка. Одночасно проходять зміни в сільському господарстві – впроваджено сівозміну, збільшено посівні площі, завезено парову молотарку.
В 1878 р. Ліпковський продає цукроварню Акціонерному Товариству з умовою: виплачувати 5% з прибутку щорічно. Члени Товариства володіли 400 іменними паями по1000 крб. терміном на 10 років. Адміністрацію очолювали директори Л.І.Бродський та В.Г.Гінцбург.
У 1880-х роках на цукровому заводі проведено реконструкцію, побудовано водо-насосну станцію, що збільшило продуктивність переробки буряка до 300т. за добу. Зміна тривала по 12 год., платили 10 руб.. Приїжджі робітники жили в казармах і платили панові за квартири. Взагалі, село поділялося на сектори: Забару, де жили робітники цукрового заводу, цукровий завод, що з усіма своїми корпусами і допоміжними будівлями, та частину села, де жили селяни, що обробляли свою землю або наймитували у поміщика. На території, де знаходилися робітничі житла – Забара (тут часто засиджувались і забарювались селяни), появилися крамниці, шинок, ярмарок. Раніше по селі торгували чумаки, возили волами до Криму та Одеси хліб, цукор, сало, а привозили металеві вироби. Пошту возили на станцію в Крижопіль або Теплик.
В 90-х роках ХІХ століття були забруковані вулиці від Забари до цукрового заводу, панського будинку та церкви. На території заводу побудовані цегельня, чугунно-ливарний цех, за кошти заводу на Забарі відкрито лікарню. У 1899- 1900 рр. прокладено вузькоколійну залізницю зі станцією Генрихівка, в ім’я власника земель.
На рубежі ХІХ та ХХ століть Красносілка являла собою обширний напівсільськогосподарський напівпромисловий населений пункт. В 1892році в селі було 164 двори, в яких проживало 1313 осіб, а в1901 році – 1290 осіб.
В 1903 році в Красносілку було перенесено волость, до якої входило дванадцять сіл . Волосне правління розмістилося в одному з будівель поміщика. Старшиною правління призначено Харлатнього.
Після смерті Г.Г. Ліпковського (1900 р.), його будинок, Економія та земля перейшли у власність сина Вацлава Генриковича Антоні Ліпковського. Молодий пан зовсім не задумувався над станом свого господарства. У 1907 році з Вацлавом стався нещасний випадок і він помер. Вдові Вацлаві Ліпковській довелося виплачувати всі його борги. Зрозумівши, що сама не зможе поправити господарствво, вона віддала свої землі, економію та інше господарство в оренду власнику цукрозаводу Бродському. Пані Вацлава проживала в Красносілці до 1918 року, але побоюючись за свою безпеку, забрала всі цінності і разом із своїми двома синами переїхала до Польщі. Після від’їзду власників, де-що з майна передано в музей м. Гайсин.В поміщицькому будинку у свій час, знаходилась школа, дитячий будинок, будинок відпочинку, церква.
В 1903-1905 роках проводиться нова реконструкція цукрового заводу,оскільки, в умовах жорсткої конкуренції, підприємство потребує більшого вдосконалення.
1910 рік – в селі появилися перші жатки і молотарки, працює кузня, відкрито крамницю.
В 1913 р. площа села Красносілки становила близько 1600 га і проживало майже 200 родин. З них більшість належала Економії акціонерного Товариства цукрового заводу.
Радянську владу встановлено в1917 р.. Створено революційний комітет. Головою волосного ревкому обрано Щепкіна – директора цукрозаводу.
Першу кооперативну спілку «Бурякове товариство» засновано в 1918 р.(існувала до 1924 р.) Головою комнезаму призначено Дудника В.І.. Частина селян господарювали одноосібно.
В 20-х рр. засновано партійну і комсомольську організацію, відкрито семирічну школу, агрошколу (директор – Івасишин С.Н.), сільську бібліотеку. Приміщення сільського храму розібрано і переобладнано. В ньому проходили курси агрономів, полеводів, тваринників, продавців, діяли гуртки крою і шиття, драматичний і співочий. На цукровому заводі встановлено першу малопотужну електростанцію.
1923 р. – Красносільська волость була розформована і село увійшло до новоутвореного Джулинського району.
В1929 р., на місці розформованого «Кредитового товариства» створено артіль (колгосп) «12-річчя Жовтня», до нього увійшло 16 селянських господарств(голова – Дудник І.В.. Правління колгоспу розмістили в будинку Татунька Петра – грамотного, заможного селянина (його з сім’єю насильно виселили як «ворогів народу»).
В голодні 32-33 рр., коли хлібозбиральними забрали весь урожай, померли з голоду 24 жителі села. Люди вимушені були їсти бур’яни, листя, жолуддя, в річці ловили устриць і живились ними.
27 липня 1941 р.- початок Великої Вітчизняної війни. Село захопили німці і в приміщеннях панського маєтку розмістили свій штаб. По річці Південний Буг проходив кордон між зонами окупації німецьких і румунських військ. В роки війни на захист піднялося 442 односельці, з них 147 не повернулося до своїх родин. Імена їх навічно викарбувані на Монументі пам’яті, встановленому в парку, неподалік від братської могили загиблих воїнів. Під час окупації за межі країни вивезли 138 односельчан. 12 березня 1944 р., в ході Умансько – Ботошанської військової наступальної операції, село було визволене. Матеріальна шкода, заподіяна окупантами селу, становила майже 3 млн. крб.. Після війни в селі відкривається однорічна школа бухгалтерів і рахівників обласного значення, будується стадіон.
В 1959 р. три господарства (Красносілка, Маньківка, Крушинівка, а згодом і Шумилів) об’єднано в один колгосп ім.«12-річчя Жовтня» з центром – с. Маньківка.
З 50-х років починаються стрімкі зміни на селі. Проводиться електрифікація села від Чернятської ГЕС, появляються перші комбайни для збору зерна та копання буряка, побудовано дитячий садок. 60-70 рр. – здано в експлуатацію будинок культури, ферму на 15 тис. голів, відгодівельний комплекс, ще один цегельний завод, школу, замінено вузьку залізничну колію на ширококолійну. В цей період в селі проживає найбільша кількість населення (більше 2500 чол.), працюють три дитячих садки. 85-90 рр. – збудовано новий залізобетонний міст через річку Південний Буг (до цього існував дерев’яний), почалася реставрація панського будинку.
В 1990 р. закінчується будівництво нового приміщення для правління колгоспу. Красносілка виходить із складу об’єднаних господарств, створивши колгосп «Мир», керівником обрано Гуменюка А.В.
У зв’язку з приватизацією та розпаюванням земель, в 1994 р. в селі утворилося перше фермерське господарство, а через рік – ще два. Загальна площа земель господарств становила 38 га.
З повоєнних років головами колгоспів були: Дробот М., Табунський Ф.П., Фурман Т.П., Булка Б.Д., Гуменюк А.В. Найбільший внесок в розвиток села зробив Булка Б.Д.
З ініціативи красносільчан в 1992 р. розпочинається будівництво нового храму, а закінчується в 2003 р. під керівництвом протоієрея Василя Славіти. В 1994 р. церква була облаштована в приміщенні панського маєтку, настоятель – о. Іван Прищ. В 2011 р. проведено зовнішнє оздоблення храму і пічне опалення (настоятель храму Іоанна Богослова – ієрей Артемій Міщенко з 2010 р.).Побудовано храм і будинок для священника на кошти прихожан та благодійні внески, загальна вартість сягає більше півмільйона гривень.
В 1995 р. на цукровому заводі створено єдине товариство покупців, що складалося з працівників підприємства (акціонерів). Згодом акції були скуплені за безцінь, а завод переходив від одного власника до іншого. Врешті його визнали неприбутковим і хотіли демонтувати (2001 р.), ліквідовано цегельний завод і бібліотеку, що були підпорядковані цукровому заводу. Після двохрічного простою, в 2010 р. завод запрацював, очолила підприємство генеральний директор ТОВ «Укрцукорінвест» Н.О.Дзицюк . За сезон вироблено 7,1 тис. тонн цукру (в 1968 р. – 1,5 тис. т.). В 2011 р. робота цукрозаводу була на межі зриву. Підприємство досягло найкращих результатів під керівництвом Гунченко О.А.(працювала до 1972 р.), Сичук А.Ф.(до 1988 р.), Тригуб Б.М.(до 2001 р.)
З часу закінчення війни ідо сьогодення сільську громаду очолювали: Хлівнюк С.І., Сташенко Л.Р.(1975-87р.), Приятельчук Г.І., Сторожук О.М., Оркуш В.М., Бєляєва В.Г.
За керівництва сільського голови В. М. Оркуша в 2003 р. цукровий завод перейшов на газове топливо, на протязі двох років газифіковано все село. В школі обладнано комп’ютерні класи.
З 2010 р. Красносільську територіальну громаду очолює Пустовіт І.Я., під його керівництвом налагоджено роботу комунального підприємства «Комунальник»,що надає послуги населенню, поновлено круглорічну роботу дитсадка.
На початок 2012 р. в селі промисловою діяльністю займаються: Красносільський цукровий завод, ТОВ ВКФ «Спайк» (цегельний завод), ТОВ «Будматеріали», відділення ДП «Бершадське лісове господарство», залізнична станція, завдяки якій є прямий зв’язок з містами Вінниця, Гайворон, Львів, Ясиновата (Донецька обл.).Прямий автодорожній зв’язок з містами Бершадь, Вінниця, Умань, Київ. Сільськогосподарські підприємства представлено: ПП «АМ Деметра» (Чаленко С.М.) та двома фермерськими господарствами – ФГ «Агроновація» (Паламарчук О.О.), ФГ «Агросвіт» (Пустовіт К.І.). На території села функціонує загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів (директор Рябоконь В.І. з 2002 р.), в якій навчаються 223 учні з шести сіл, дитячий дошкільний заклад «Ромашка» (завідуюча Безвенюк В.С.) виховує до 50 дітей, Будинок культури (Вихристюк О.В.), клуб, дві бібліотеки, ФАП, аптека і аптечний пункт, відділення зв’язку, абонентська телефонна станція. Розвивається мале підприємництво, яким займається понад 30 осіб. Підприємці надають різні види послуг: перукарські, з розпилювання й обробітку деревини, ремонту побутової техніки, автозаправку транспорту. Торгівельна мережа представлена магазинами та кафе-барами, щонеділі діє ринок.
Пишаються красносільчани своїми знаменитостями, на сьогодні тут проживає 85 учасників війни. Учасники бойових дій: Козлов М.Ф., Загоруйко П.І., інваліди війни: Волинкіна О.С., Гречанівський С.Г., Семчук Д.І., Мулін В.О..
Наприкінці 80-х років повернулися додому учасники бойових дій в Афганістані Лисак О.Л., Кулішко Р.М., Вихристюк М.О., Маршук А.Т., Орлов В.А., Паламарчук А.І., Чаленко С.М., Довбняк С.М.(помер в 2011 р.)
Приймали участь у ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС Сокур В.І., Косюк М.В., Прокопець В.М..
Поети – уродженці нашого села: Загоргднюк В.О., Прибила В.О., Загородню С.І., Вихристюк О.В.
Сільські умільці – Фартушняк Н.В. (вишивальниця), Рябоконь В.О.(різьбяр), Чечельницька Л.О. (коровайниця), Вихристюк О.В.(художниця).
