Герої Бершадщини, які загинули за волю України

2022 рік

Бершадчани, які віддали життя за Україну

Абросімов Сергій Миколайович с. П’ятківка (15.12.1995 – 30.05.2022)

Народився Абросімов  Сергій Миколайович  15  грудня 1995 року у с. Пятківка Бершадського (нині Гайсинського) району.
   Навчався у П’ятківській загальноосвітній школі. Сергій був єдиним сином у батьків. Був старанним , доброзичливим, ввічливим та вихованим учнем. Його поважали однокласники і любили учителі. Після закінчення школи вступив до Вінницького будівельного коледжу.
    З 2016 року Сергій Абросімов брав участь в Антитерористичній операції на Сході України. Із перших днів широкомасштабного вторгнення росії на українську землю Сергій став на захист рідної держави.  Мужній воїн, справжній патріот, чудова людина, він був взірцем для своїх побратимів, багато чого їх навчав та допомагав, адже вже мав досвід бойових дій.
   30 травня  2022 року Сергій Абросімов загинув  під час виконання військового обв’язку по захисту Батьківщини. Військовий до останніх хвилин свого життя залишався вірним своїй присязі та українському народу. Йому було всього 26 років… У важкій скорботі  без сина залишилась мати Абросімова Наталія Іванівна,  рідні, друзі, односельці, побратими…
  Складаємо доземний уклін родині та розділяємо невимовний біль важкої втрати.
   4 червня 2022 року, Бершадська громада попрощалась із загиблим Героєм – Абросімовим Сергієм Миколайовичем, який похований у рідному селі Пятківка.
  Світла пам’ять про захисника України збережеться у наших серцях… Герої не вмирають!
Березняк Михайло Олександрович (12.11.1984 – 21.05.2022)

Народився Березняк Михайло  Олександрович 12 листопада  1984 року у с. Пятківка Бершадського(нині Гайсинського) району.

 Навчався у П’ятківській загальноосвітній школі. Був скромним, ввічливим, добрим і чуйним учнем. Учителі та однокласники, відзначали його товариськість та готовність завжди прийти на допомогу. Ще під час навчання у школі Михайло визначився зі своєю майбутньою професією – мріяв стати військовим та захищати рідну землю від ворогів. Після закінчення дев’ятого класу, навчався у Бершадському навчальному комбінаті, де отримав   фах водія.

 Коли почалася війна на Сході України Михайло Березняк добровольцем пішов на захист країни. З 2017 року воював у Луганській області, з 2019 року – на Донеччині, у складі 35-ої окремої бригади морської піхоти.

    З перших днів широкомасштабного вторгнення  росії в Україну Михайло знову став добровольцем  і  вже 25 лютого 2022 року пішов захищати рідну Україну. Завжди при собі мав оберіг, який його охороняв – вишитий матір’ю портрет Тараса Шевченка. Служив у в/ч А3425, воював на півдні України.. Цього дня він востаннє по телефону розмовляв з мамою . У нього були великі плани на мирне подальше життя. 

21 травня 2022 року у с. Олександрівка Криворізького району Дніпропетровської області його життя обірвалось  через російську агресію. Михайло загинув захищаючи дорогих серцю людей, землю яку любив понад усе, захищаючи мир в Україні.  Він до останніх хвилин свого життя залишився вірним військовій  присязі та українському народу  і, захищаючи свободу і незалежність нашої держави, віддав найцінніше — своє життя. У вічній скорботі залишились мати Крюкова  Галина Анатоліївна, рідні, друзі, односельці, побратими. Доземний уклін родині , яка виховала героя-захисника України  Михайла Березняка, розділяємо невимовний біль важкої втрати.

26 травня 2022 року, відбулась церемонія прощання із загиблим 38-річним Героєм – Березняком Михайлом. Віддати останню шану воїну прийшли рідні, знайомі, побратими та усі небайдужі жителі села П‘ятківки.

  Світла пам’ять про захисника України збережеться у наших серцях… Герої не вмирають!


Гончарук Ігор Андрійович с. Велика Киріївка (28.06.04 – 23.06.2022)

Народився  Гончарук Ігор Андрійович 28  червня 1994 року у с. Велика Киріївка Бершадського (нині Гайсинського) району.

     Після закінчення Великокиріївської загальноосвітньої школи, Ігор навчався в Державному  навчальному закладі “Професійно-технічне училище №35 с. Ольгопіль”,  де здобув  професію плиточника-штукатура. Був  щирим патріотом, любив своє село та мав повагу серед земляків і побратимів.

    Восени 2015 року був призваний на військову строкову службу до лав Збройних Сил України,  служив в Одеській області.

Після демобілізації працював на будівельних роботах у Бершаді, Києві, за кордоном.

      07 березня 2022 року мобілізований до лав Збройних Сил України, у зв’язку з російською агресією  у  110  мотопіхотну бригаду.  Ігор був хоробрим воїном, прекрасним сином, щирим другом, патріотом-захисником , який у  боротьбі за волю, незалежність України.

      24  червня  2022 року біля міста Покровська Донецької області під час бою Ігор отримав важке поранення, доставлений в лікарню м. Дніпро, але рани були несумісні з життям.

     Помер   Гончарук Ігор Андрійович  24  червня 2022 року,  йому назавжди залишиться  28 років. Ми втрачаємо кращих у війні, за свою свободу, за наш мирний сон і наше майбутнє…

   У вічній скорботі залишились батько Гончарук Андрій Григорович, мати  Сидоренко Тамара Володимирівна,  родичі, друзі, односельці загиблого захисника України Ігоря Гончарука.  Скла­да­ємо до­зем­ний ук­лін ро­ди­ні, яка ви­хо­ва­ла справжнього пат­рі­ота та роз­ді­ля­ємо не­ви­мов­ний біль важ­кої втра­ти.

   27  червня 2022 року воїна Ігоря Гончарука поховали на місцевому кладовищі в рідному селі Великій Киріївці.

    Ге­рої не вми­ра­ють! Світ­ла пам’ять про за­хис­ни­ка Ук­ра­їни збере­жеть­ся у сер­цях українців.

Гончарук Ігор Олегович

09.06.2002 -29.07.2022 (с. Мала Киріївка)

    Народився Гончарук Ігор Олегович 09 червня 2002 року у с. Мала Киріївка  Бершадського (нині Гайсинського) району. Навчався у Малокиріївській загальноосвітній школі І-ІІст. Згодом навчався у м. Вінниця.

В 2021 році Ігор добровільно вступив до лав ЗСУ, підписавши контракт з однією з військових частин. Він зробив свідомий крок – захищати країну, родину та кожного із нас.

З початком російської агресії пішов захищати рідну землю. Брав участь в бойових діях на території Чернігівської та Харківської областей. Відважно проявив себе під час звільнення міста Чернігова.

На російсько-українську війну пішов у перші дні. Брав участь в бойових діях на території Чернігівської та Харківської областей. Відважно проявив себе під час звільнення міста Чернігова.

Важко констатувати, але на жаль, у цій жорстокій війні гине цвіт нації – молоді, відважні, мужні.

    29 липня 2022 року , виконуючи бойове завдання під населеним пунктом Перемоги Харківської області, загинув військовослужбовець Збройних Сил України Гончарук Ігор Олегович.

Тіло загиблого військового доправили до м. Ладижин, де проживає його мати.

02 серпня  2022 року Ладижин  прощався з молодим солдатом, який загинув захищаючи Україну, Ігорем Гончаруком. На центральній площі міста відбувся траурний мітинг та прощання з Героєм. Земляки утворили коридор шани на останньому шляху Героя. Рідні, близькі, знайомі провели в останню путь молодого воїна, якому назавжди залишиться двадцять років.

   Агресія російських окупантів проти України продовжується. На полях боїв гинуть найкращі воїни-Герої, які ціною власного життя захищають нашу рідну Батьківщину та нас із вами.

   Слова подяки та доземний уклін за сина – справжнього патріота, відважного військового, згорьованій матері Анні Дмитрівні. Поділяємо Ваше  величезне горе та схиляємо голови у глибокій скорботі.

 Ми вічно будемо пам’ятати про подвиг Гончарука Ігоря і всіх героїчно загиблих українських військових.

Слава воїну-захиснику України! Вічна пам’ять!


Гринюк Денис Юрійович м. Бершадь (7.09.2003- 9.03.2022)

Народився 7 вересня 2003 року у м. Бершадь  Гайсинського району Вінницької області.  Навчався у   Бершадській загальноосвітній школі №.  Був дуже щирим, усміхненим, добрим, красивим хлопцем.

 Служити у Збройних Силах України вирішив разом із своїми друзями Артемом Савченко та Іваном Колісецьким.   Денис, як і його батько, добровільно вступив до 59-ої окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка, що базується у Гайсині.

    Коли рф віроломно вторглась в Україну з перших днів   став у військовий стрій.  Боронив українську землю під Миколаєвом. Там, під вибухами, мужнів і набирався бойового досвіду, вчився підставляти плече допомоги бойовим побратимам, цінувати дружбу і вірність присязі.

   У боях під Миколаєвом 9 березня 2022 року  Денис  Гринюк  загинув разом із п’ятьма побратимами, їх душі поповнили Небесний   легіон воїнів-захисників України.  Недовго довелось йому вою­вати, не встиг цілком роз­кви­та­тись з російськими окупантами за те зло, що при­­несли вони на нашу землю… Він любив своїх рідних, свою маленьку батьківщину і Україну – державу сильну і свободолюбиву.

   Без сина залишилася мати Ірина  батько Юрій, без брата – сестра Юля, без онука – дідусь Леонід, бабуся Люся, без коханого – дівчина Оля. Відважного земляка втратила Бершадщина, а Україна – ще одного Героя! В пам’яті всіх, хто знав Дениса, він назавжди залишиться справжнім Героєм, Патріотом, справжнім сином України.

Поховали Дениса Гринюка 14 березня, у Бершаді Гайсинського району .

   Спочивай з миром, Воїне! Дякуємо за твою жертовність! Вічна пам’ять   про відважного молодого, назавжди вісімнадцятирічного патріота Дениса Гринюка житиме в наших серцях і спогадах.

Герої не вмирають!

Гринюк Юрій Олександрович
05.04.1972- 10.08.2022 (м. Бершадь)

Народився Гринюк Юрій Олександрович 05  квітня  1972 року  у м. Бершадь. Виховували його мама, бабуся та дідусь. Закінчив Бершадську загальноосвітню школу, згодом здобув професію токаря. Юрій був скромною, відповідальною, працьовитою людиною. Працював на різних роботах, був охоронником,  але особливе місце у його житті займала служба у Збройних Силах України. Починав рядовим, мав чимало стрибків із парашута, останні роки служив  старшим розвідником військової розвідки.

У 2014 році добровольцем пішов захищати Україну на Сході, беручи участь в АТО/ООС. Служив декілька ротацій.

    24 лютого 2022 року коли почалася війна росії проти України Юрій  зі зброєю в руках став на захист рідної землі. Юрій Гринюк перебував у складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка.

 Саме 24 лютого у перший день війни ворожа куля наздогнала його та назавжди засіла в легенях. Після важкого поранення Юрій проходив лікування та реабілітацію у Вінниці. У ті дні Юрій отримав страшну і сумну звістку – загинув син Денис, через поранення батько не зміг провести свого сина в останню путь. Юрій важко переживав втрату сина, його мучили докори сумління, адже саме  він переконливо підтримав рішення Дениса йти служити до війська і не лише сина, але і його друга Артема Савченка. Почуття провини супроводжувало Юрія Гринюка до останнього дня, через смерть сина Дениса  та хрещеного сина Артема.

      Юрій Олександрович був переконаний, що вилікується, повернеться у Збройні Сили України та  помститься за своїх хлопців синів та побратимів. За кілька днів до смерті Юрій був на нульовій точці  біля Миколаєва. За  відмінне виконання бойових завдань, Юрію надали відпустку, і у день, коли мав повертатися на поле бою, підступна смерть зупинила відлік його життєвого шляху. Гринюк Юрій Олександрович раптово помер від  ускладнень важкого поранення, яке отримав у перший день війни на Херсонщині біля Антонівського мосту. Йому було лише 50 років.

12 серпня 2022 року в Бершадській територіальній громаді відбулася церемонія прощання з загиблим Героєм, який загинув у війні з російським агресором – Юрієм Гринюком.

Життя Героя обірвалося 10 серпня. Так само, як обірвалося життя його 19-річного сина, з яким прощалася громада 14 березня. Бершадська громада розділяє горе сім’ї, ми схиляємо голови у скорботі. Вічна пам’ять і слава всім тим, хто віддає своє життя за свободу, мир і незалежність України.

Жителі громадипроводжали Героя в кращий світ, дякуючи за мирне небо над головою.

Пам’ять про Героя назавжди залишиться в наших серцях!
Герої не вмирають! Вічна слава і світла пам‘ять!

Денисюк Василь Іванович (10.03.1973 – 2022) с. Флорино

 ДЕНИСЮК Василь Іванович

26 серпня жителі с. Флорино попрощалися із загиблим Героєм ДЕНИСЮКОМ Василем Івановичем, який до останнього подиху боронив нашу країну й усіх українців від страшного та лютого ворога. Народився Василь Денисюк 10 березня 1973 року в с. Левково Крижопільського району. Закінчив дев’ятирічку, вступив до Заболотненського ПТУ, здобув професію водія-механіка. Потім служив у лавах Збройних Сил України, проходив військову службу в країнах Прибалтики, в ракетних військах. Після одруження оселився на Бершадщині. Разом із дружиною Наталією Михайлівною народили та виховали двох чудових синів Сергія та Олександра.

Працював Василь Іванович у споживчому товаристві «Надія», на Вінницькій птахофабриці. З 2016-го до 2017 року Василь Денисюк брав участь в антитерористичній операції на Сході України, обороняв м. Щастя Луганської області, за що був нагороджений відзнаками. 25 лютого 2022 р., коли російська федерація підступно напала на Україну, Василь Денисюк без вагань став на захист нашої неньки-країни, взявши до рук зброю. Він завжди казав: «Якщо не я, то хто?» Він був добрим і надійним другом, турботливим батьком, люблячим сином і коханим чоловіком.

Серце нашого земляка-захисника зупинилося 22 серпня від важкого поранення під час ракетного обстрілу поблизу с. Андріївки Херсонської області. Першим на порятунок йому прийшов не просто побратим, а вірний друг та сусід Сергій Грищук, із яким разом проходили службу. Саме Сергій, незважаючи на свої поранення, кілька метрів тягнув Василя із бойового пекла. Але то був останній бій для старшого солдата 61-ої окремої резервної бригади Василя Денисюка. До свого п’ятдесятиріччя він не дожив майже сім місяців. Віддати шану загиблому воїну й розділити пекучий біль непоправної втрати рідних та близьких Василя Івановича зібралося чимало людей.

Траурний кортеж із тілом воїна зранку флоринчани зустрічали живим коридором із квітами, стоячи на колінах. До обійстя Денисюків прийшли усі зеленогайці (від старого до малого), міська влада, працівники старостату. Були цього дня молитва, скорбота, шана, слова вдячності за мужність та відвагу, низький уклін за віддане життя, обіцянка пам’ятати Героя Денисюка Василя вічно. А ще – три постріли, як нагадування про війну та окупантів, що руйнують українські міста, вбивають наших дітей.

Ми ніколи їм цього не пробачимо. Бершадська громада, Флоринський старостат, усі небайдужі висловлюють щирі співчуття сім’ї загиблого захисника. Низький уклін нашому воїну! Вічна слава та пам’ять Герою! Слава Україні! Героям слава


Мартич Станіслав Федорович (6.11.1998 – 11.05.2022)
с. Велика Киріївка
Народився 6 листопада 1998 року у с. Велика Киріївка Бершадського (нині Гайсинського)  району. Навчався у Великокиріївській загальноосвітній школі. З дитинства був цілеспрямованим та сильним волею юнаком. Стас був гарним другом, веселим хлопчаком, любив ганяти у футбол, їздити на велосипеді та ковзанах.
Після школи вступив  у 2012 році до кадетського корпусу Львівського військового ліцею імені Героїв Крут, бо прагнув стати військовим, щоб захищати рідну землю, родину, друзів, Україну. У 2015 році став курсантом Одеської академії сухопутних військ, де здобув професію десантника.
   Стас дуже любив життя, людей, друзів, рідну землю.  Він був людиною відкритого і доброго серця та щирої душі. Патріот, який так мріяв про мирне небо над Україною та щасливе дитинство кожного маленького  українця.  Військова справа для нього була  покликанням.
  Станіслав Мартич – офіцер Десантно-штурмових  військ Збройних Сил України, служив у  95 десантно-штурмовій бригаді, місце постійної дислокації  м. Житомир. З 2019 року  служив у Збройних Силах України у м. Севєродонецьк Луганської області. За  відмінну службу у травні  2020 року Станіслава Мартича нагороджено медаллю «Захисник Вітчизни». Був спортсменом, займався снайпінгом, грав у фут зал Перша ліга  АТО України., команда КУПОЛ
З перших днів війни Станіслав став на захист України, як вірний захисник України, старший лейтенант  Мартич боронив відважно, сміливо, професійно рідну землю. У важких, але успішних боях в селі Кам’янка  Стас Мартич   разом з побратимами 2 десантно-штурмової роти 1 десантно-штормового батальйону розбили величезну кількість  рашистів9 біля двох батальйонних груп)  та звільнили його. У боях у селі Довгеньке, що біля м. Ізюм Харківської області 11  травня 2022 року шалений обстріл ствольної артилерії    зупинив життєвий політ нашого героя. У боротьбі за рідну Україну, за її свободу та незалежність,  Стас  віддав життя захищаючи Батьківщину і кожного з нас.   Не вистачає слів, щоб передати смуток та біль втрати.  Для родини, друзів, побратимів, односельців він назавжди  залишився щирим, справжнім, добрим, надійним і вірним, та житиме у спогадах, у мріях.
       У вічній скорботі залишились мати  Любов Олексіївна, батько Федір Петрович рідні і друзі загиблого Станіслава. 
     Указом Президента України № 468/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі старшого лейтенанта МАРТИЧА Станіслава Федоровича (посмертно) нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
    Поховання відбулося  15 травня 2022 року у с. Велика Киріївка.
    Герої не вмирають! Вони завжди живуть у наших серцях та захищають нас з небес!



Менюк Ярослав Олександрович м. Бершадь ( 9.10.1994 – 22.06. 2022)

Менюк Ярослав Олександрович народився 10 вересня 1994 року у м. Бершадь.

     Навчався у Бершадській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 3. Учителі згадують Ярослава,  як вихованого,  доброзичливого учня, який гарно навчався та мав багато друзів. Він завжди з повагою ставився до старших, любив життя та мріяв літати на гелікоптері, займався сортом, особливо любив баскетбол.

      Після повномасштабного вторгнення росії на територію України Ярослав Менюк став на захист рідної Української держави. Ярослав добровільно пішов на війну зі словами: “А хто, як не я?”
Він був порядною, доброю, відважною, чесною, справедливою, світлою людиною…  Відчайдушно протистояв ворогові, чітко виконував поставлені бойові завдання, сміливо рвався у бій, був вірний військовій присязі та щиро вірив у перемогу України.

 
    Менюк Ярослав Олександрович загинув 22 червня 2022 року в боях з агресором в ході відбиття російського вторгнення в Україну, на Донеччині, у місті  Авдіївка. Йому завжди буде 27…

     Ярослав поклав своє життя за нашу незалежність і мир в Україні. Перестало битися серце того, хто жив заради України.

   У вічній скорботі залишились батько Менюк Олександр Іванович, мати  Менюк Людмила Борисівна, родина, друзі, побратими.

26 червня 2022  року Бершадська громада попрощалася зі своїм земляком, вірним сином України Ярославом Менюком. Похований у м. Бершадь.

У скорботі за молодим воїном та щирим патріотом бершадська  земля.  Вічна пам’ять Герою! Вічна пам’ять нашому захиснику! Герої не вмирають!


Москаленко Валентин Валентинович с. Баланівка (18.03.2002 – 26.02.2022)

  Москаленко Валентин Валентинович   народився 18 березня 2002 року у селі Баланівка Вінницької області Бершадського району (нині Гайсинського р-н). Зростав із братом та сестрою.

  Навчався у Баланівській загальноосвітній школі І-ІІІст. до  2014 року. Потім сімя переїхала до м. Одеса,  де  навчався у міській школі.

  З вересня 2017 року до червня 2020 року навчався у Вінницькому  міжрегіональному вищому  професійному училищі. Здобув професію оператора комп’ютерного набору, електромеханіка з ремонту та обслуговування електронно-обчислювальних машин.

  З жовтня  2020 року проходив строкову службу у військовій частині смт Десна Чернігівської області.

25  листопада 2020 року зарахований в одну з військових частин м. Києва, де продовжував строкову службу. Москаленко Валентин Валентинович – учасник російсько-української війни. Він прагнув справедливості та миру на рідній українській землі,  хотів  якнайшвидше здобути перемогу,  але його життєвий політ перервала ворожа зброя.

   Валентин Москаленко загинув 26  лютого 2022 року, захищаючи столицю України Київ,  від кульового вогнепального поранення, безпосередньо на території військової частини А1937.

  У скорботі залишились мати Москаленко Надія Іванівна та батько Москаленко Валентин Володимирович, друзі, рідні, побратими, уся громада. Розділяємо з родиною біль утрати. Не пробачимо ворогу жодної втраченої душі. Вічна пам’ять та вічна слава нашому земляку, українському воїну, захиснику. Герої не вмирають!

    Похований Москаленко Валентин Валентинович 03 березня  2022 року  у с. Сумівка.

Олексюк Павло Олегович

23.01.2000 – 24.03.2022 (м. Херсон)

До останнього подиху боронив свою рідну землю, стояв за суверенітет держави, за рідних і близьких, за усіх українців, а тепер Янголом-охоронцем оберігатиме нас із Небес!

31 березня Бершадська громада провела в останню путь та віддала шану хороброму воїну. І хоча Павло не був бершадцем (родом він із Херсонщини), але для усіх нас став рідним.

Чин відспівування молодого захисника відбувся в храмі Покрови Пре­святої Богородиці м. Бершаді. Належну шану загиблому воїну прийшли віддати військовослужбовці, рідні та близькі, а також небайдужі бершадці. До церемонії прощання долучилися і представники влади.

Поховали двадцятидворічного Павла Олексюка на міському центральному кладовищі. Хлопець був хоробрим юнаком, прекрасним сином, вірним та щирим другом, справжнім патріотом і захисником своєї Батьківщини, який віддав найцінніше за наше майбутнє – власне життя!

Ми пам’ятатимемо його завжди! Герої не вмирають!

Згодом на сторінці Фейсбуку Юлія Шаповал надрукувала: «Висловлюю велику подяку Бершадській громаді від імені сім’ї, рідних та близьких нашого ГЕРОЯ з Херсонщини, якого поховали у вашому місті. Спасибі за допомогу, за підтримку, пошану та молитву! Ви –  неймовірні! Хай Господь оберігає вас та ваших рідних. Хай кожен наш Герой-захисник повернеться живим і неушкодженим!».


Пантелюк Сергій Васильович с. Бирлівка (9.02.1998 – 26.02.2022)

Народився  09  лютого 1998 року у с. Бирлівка Бершадського (нині Гайсинського ) району. 

    Навчався у Бирлівській загальноосвітній школі І-ІІступенів.  У школі Сергій  був активним , щедрим , відповідальним, вірним товаришем, відкритим, правдолюбом,  оптимістичним та сміливим. Відмінником не був, та став  не формальним лідером,  часто брав на себе відповідальність за чужу провину ( зі слів першої вчительки Шарко О.П.) .

   Сергій займався  греко-римською боротьбою, отримав статус  «Кандидат у майстри спорту України» –  це і спонукало його вступити у 2013 році до ліцею.

Під час навчання у ліцеї  Сергій приймав активну участь у змаганнях, неодноразово займав  призові місця. Закінчивши Львівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут , Сергій продовжив професійну підготовку у  Національній  академії Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. Ще навчаючись  отримав медаль «Захисник України» та медаль  «Учасник військового параду у 2018 році.

  Після закінчення академії (2020) направлений  на службу у військову частину  м. Чернігова у першу окрему Сіверську бригаду в механізований батальйон. Був командиром третього взводу. За зразкову службу лейтенанта, командира взводу 1 ОТБр Сергій Пантелюка командування відзначало  подяками  та грамотами. Під час служби в Чернігові направлений в зону АТО. Через 6 місяців повернувся в м. Чернігів. Нагороджений медаллю «Учасник бойових дій в зоні АТО».

    Він дуже поспішав жити і я лише зараз розумію чому все так,– розповіла  мати Світлана Пантелюк.

     Навчаючисьв академії,  Сергій Пантелюк познайомився з командиром Сергієм Телушковим. Вони разом того дня давали відсіч російському ворогу під Рівнопіллям.  Сергій Телушков загинув на місці. Командир взводу лейтенант Сергій Пантелюк  разом зі своїми бійцями зустрів колону танків поблизу Рівнопілля (Чернігівщина), зумів знищити бронетехніку ворога та зупинив наступ.  Отримав важке поранення ніг  під час відбиття нападу колони противника,  що йшла зі сторони Білорусі, біля с. Рівнопілля на Чернігівщині  та за декілька годин помер у лікарні. Цього ж дня дружина народила йому дочку, яку він так і не встиг побачити. Але вона точно буде пишатися батьком, справжнім героєм та відважним захисником  України. Дівчинку назвали Міланкою. Вона  народилася  в один той самий час, коли не стало батька. «Міланка  маленька копія свого батька”, – розповідає  мати Світлана Пантелюк. Він був таким добрим і веселим, всі його так любили, і будуть любити завжди.»

   Указом Президента України № 360/2022, за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій  ПАНТЕЛЮКА Сергія Васильовича (посмертно) — лейтенанта нагороджено  орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

   Тіло Сергія доправили в рідне село через 28 днів після смерті . Поховали Пантелюка Сергія Васильовича  24 березня 2022 року у с. Бирлівка.

   У вічній скорботі залишились  батьки: Пантелюк Василь та Пантелюк Світлана, дружина Пантелюк Настасія та донечка Пантелюк Мілана.

   У ці важкі, сповнені тугою та жалем дні, мешканці Бершадської територіальної громади розділяють біль утрати, сумують,   віддають шану героїчному подвигу земляка!

   Вічна та світла пам’ять . Герої не вмирають!


Савченко Артем Олегович м. Бершадь (6.04.2003 – 24.02.2022)

Савченко Артем Олегович народився 06 квітня  2003 року,  в місті Бершадь Гайсинського району Вінницької області.  Проживав у рідному місті разом із бабусею Галиною Павлівною та дідусем Сергієм Семеновичем (нині покійним).  Закінчив дев’ять класів Бершадської загальноосвітньої школи №1, потім вступив до Бершадського професійного ліцею, згодом до Ладижинського коледжу Вінницького національного аграрного університету.   Через  два роки вирішив  служити в  Збройних Силах України  та підписав контракт на службу у 59-ій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка.

       З осені 2021-го року  проходив бойову підготовку у Львові. Стати військовим вирішив разом із друзями Денисом Гринюком та Іваном Колісецьким.  Солдат Савченко Артем Олегович призваний на військову службу за контрактом 23  вересня 2021  року Гайсинським РТЦК та СП та призначений на посаду гранатометника 2-го механізованого взводу механізованої роти військової частини А2960 (10-ий ОМПБ).

       24 лютого 2022  року,  у перший день війни, Артема у складі екіпажу БТРу з Херсону, де він проходив службу після розподілення, направили в бік Антонівського мосту чинити опір російським агресорам, які наступали з пів острова Крим. У запеклому бою хлопець отримав важке поранення. Побратими його не покинули, тривалий час возили його непритомного з собою. Артема доставили до лікарні, але запізно. До свого дев’ятнадцятиріччя Савченко Артем не дожив лише місяць.

     Артем загинув в першу добу  протистояння російським агресорам, яка  позначена багатьма прикладами неймовірної хоробрості військовослужбовців Збройних сил України. Він поклав своє молоде життя, свої мрії, сподівання, почуття за рідну землю, за нашу волю, за мир, за європейське майбутнє України і щастя кожного з нас.

   Друзі та рідні запам’ятали Артема  щирим, наполегливим, доброзичливим юнаком, який любив свою землю, своїх рідних, друзів, любив Україну.

      За рішучість та самопожертву Указом Президента України від 4.03.2022 р. №105/2022 – солдата, нашого земляка Савченка Артема Олеговича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня, посмертно.

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!


Семенець Олексій Миколайович с. Війтівка (30.03. 1995 – 21.04.2022)

Народився 30 березня 1995 року у с. Війтівка Бершадського(нині Гайсинського) району. Навчався у Війтівській загальноосвітній школі І-ІІІ ст. Відмінник у навчанні, юнак з дивовижним нестандартним математичним мисленням та великим майбутнім. Яскравий, неординарний хлопець, який найціннішим у житті вважав три речі: відповідальність, вірність, чесність.

Навчався у Бершадському медичному коледжі та отримав професію фельдшера. У 2014 році став студентом Вінницького медичного університету ім.. М.І.Пирогова. Мріяв рятувати людей.

У 2020 році підписав контракт із ЗСУ та пішов добровольцем. З 16 травня 2020 року Олексій був бойовим медиком 3 взводу 1 роти 9 окремого мотопіхотного батальйону «Вінницькі скіфи» 59 окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Прагнув бачити Україну могутньою багатою без фальші й корупції. Щиро радів добрим змінам у рідній громаді, коли приїхав на День села.

У ЗСУ головним його завданням було – рятувати бійців. Але коли треба було працювати зі зброєю, медик і це міг робити відмінно. В перші дні масштабного російського вторгнення потрапив разом із підрозділом в оточення, звідки їм вдалося вийти в Запорізьку область.

З початку повномасштабного вторгнення росії мужньо та сумлінно виконував бойові завдання та службові обов’язки. Коли в перші дні російського вторгнення були в оточенні під Херсоном, Олексій проводив хірургічне втручання своїм побратимам і витягував осколки із їхніх рук і ніг. Надавав невідкладну медичну допомогу, знеболював, обробляв рани аби хлопці могли хоча б елементарно пересуватися та вийти з оточення.

Його командир із сумом згадував, що снаряди ще летять, а Олексій  вже біжить допомогти побратимам.В перший день війни, коли ми були на Новотроїцькому перехресті, він на одному фланзі сам стримував наступ піхоти», – згадує командир взводу.

Олексій без страху вступив у бій в населеному пункті Новотроїцьке, з обмеженою кількістю боєприпасів. Він сам лежав на лівому фланзі у відкритому полі та вогнем стримував ворожу піхоту певний час, аби його хлопці могли відійти на вигідніші позиції. Коли було закріплення на певних територіях завжди піклувався про особовий склад підтримував бойовий дух побратимів. Особисто спілкувався із волонтерами аби забезпечити військовослужбовців всієї роти всіма необхідними медикаментами та аптечками, адже під час виходу із Херсонської області майно хлопців згоріло.

На перехресті коли тримали оборону в Запорізькій області, понад 25 разів були під обстрілами, Олексій під час бою  надавав медичну допомогу, ризикуючи щоразу своїм життям  і рятуючи побратимів. В Запорізькому напрямку Олексій неофіційно виконував обов’язки  головного медика. Навчав мобілізованих надавати самим собі правильну домедичну допомогу.

18 квітня 2022 року йому присвоєно «молодшого сержанта». За спогадами сестри Ангеліни, Олексій хотів отримати це звання та отримав, але, на жаль, дізнався про це  тільки з небес. Він ніколи не жалівся. Не казав, що важко, або ще щось. Казав, що йому, як і хлопцям. Олексій Семенець  врятував десятки життів своїх побратимів.

Загинув Олексій Семенець 21 квітня 2022 року в Донецькій області. Після артилерійського обстрілу він кинувся надавати допомогу бійцям із сусіднього підрозділу, які запросили допомогу. В цей час туди зайшла російська диверсійна група. Олексій загинув, надаючи медичну допомогу пораненому воїну.

25 квітня 2022 року громада села Війтівки, жителі Бершадської громади, рідні, близькі, друзі, бойові побратими у скорботі попрощалися із захисником України, бойовим медиком третього взводу першої роти п’ятдесят дев’ятої мотопіхотної бригади  Олексієм Миколайовичем Семенцем.

Його коротке життя стало прикладом мужності, героїзму, патріотизму, любові до рідної землі, до України.

З вічним сумом залишилась сестра Римська Ангеліна Миколаївна, рідні, близькі, друзі, побратими, односельці Олексія. Він був  світлою, щирою, людиною з великим серцем і доброю душею. Схиляємо голови в глибокій скорботі. Вічна і світла пам’ять полеглому нашому герою та захиснику України.

Поховали Олексія 25 квітня 2022 року в рідному селі Війтівка Вінницької області.

Стахов Павло Володимирович
28.09.1995 – 02.08.2022 с. Устя 


Стахов   Павло Володимирович народився  28  вересня  1995 року  у с. Устя Бершадського(нині Гайсинського)району.
Навчався в Устянській загальноосвітній школі.
 Служив  інспектором прикордонної служби вищої категорії, начальник відділення. Молодший сержант Павло Володимирович  Стахов,  був  глибоко патріотичною людиною та відважним захисником  кордонів України..
02 серпня 2022 року на південній околиці м.Авдіївка на ВОП «Фестиваль» відбувся бій з російським агресором, під час якого ціною власного життя інспектор прикордонної служби вищої категорії, начальник відділення, молодший сержант Павло Стахов разом з побратимами зупинили прорив ворога, який переступав лінію окопу та намагався увірватися до бліндажу, щоб захопити позиції. Своїми діями вони нанесли втрати агресоруу кількості 9 осіб. Ворог відступив, але безжальні ворожі кулі  зупинили життєвий політ молодого захисника України, чудового сина України Павла Стахова.
Не стало героя! У батьків – сина. Важко знайти слова розради і підтримки батькам, які втратили сина, щиро дякуємо їм за виховання вірного  та відважного захисника України. Пишаємося нашими земляками. Схиляємо голови у вічній скорботі, ми вшановуємо усіх , ми пам’ятаємо кожного. Герої не вмирають.
07  серпня  2022 року Бершадська громада  попрощалась із нашим мужнім Героєм, сильним захисником, відважним воїном, уродженцем села Усті — Павлом Стаховим. Наш захисник, виконуючи обов’язки військової служби та виявивши стійкість і мужність за нашу загинув за світле майбутнє України і кожного з нас.
Герої не вмирають!
Пам’ятаймо імена наших загиблих захисників! Ми будемо пам’ятати кожного, хто взув берці. Хто взяв зброю і пішов воювати за волю, за рідну землю, за нашу українську долю!
Низький Уклін батькам за золотого сина ! Тобі – воїну Світла!
Пишаємося нашими бійцями. Герої не вмирають. Вони просто перестають іти поруч. Слава Героям!

Тимошенко Владислав Васильович (17.09.1999 – 20.07.2022) с. Устя

Народився Тимошенко Владислав Васильович 17  вересня 1999 року у с. Устя Бершадського (нині Гайсинського) району.

     Навчався в  Устянській загальноосвітній школі І-ІІІ ст. Завжди стриманий, виважений, цілеспрямований, з почуттям високої відповідальності, Владислав ще у школі знав, що буде військовим. Тож після закінчення навчання у школі,  вступив до Національної академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного.   

     Після завершення навчання в академії у 2020 році, був направлений в зону бойових дій на Сході України. Мав військове звання старший лейтенант.

    З початком широкомасштабного вторгнення росії на територію України виконував бойові завдання на посаді командира роти на Південно – Бузькому напрямку.   За його словами, він просто робив те, що вважав за правильне.

Величезна сміливість, любов до України, любов до сім’ї та скромність – таким насправді був Владислав.

   20 липня  2022 року  Тимошенко Владислав Васильович загинув при виконанні бойових завдань. Це невимовна, безжальна втрата, яку важко осягнути. Разом з усіма він мав би будувати нову та сильну державу, жити своє життя, яке в нього відібрав ворог. Але в наших серцях він залишиться 22-річним Героєм.

 Назавжди залишились із своїм горем і скорботою батьки, рідні, друзі, побратими,земляки

Поховали Владислава  22  липня 2022 року у с. Устя.

Вічна слава! Герої не вмирають!


Цішенко Олександр Андрійович м. Бершадь (18.12.1980 – 10.03.2022)

Народився 18 грудня 1980 року у с. Флорине. Після закінчення Бершадської загальноосвітньої школи  №1 Олександр навчався в Горлівському медичному училищі, де опанував фах зубного техніка. За цією спеціальністю і працював у Вінниці до призову в АТО.

З 9 березня 2015-го до 30 березня 2016-го служив у 24-й ОМБР 2-го батальйону 4-ої окремої кулеметної роти неподалік  населеного пункту Кримське. Останнім часом Олександр Цішенко працював інспектором відділу контролю комунальної власності «Муніципальної варти», захищав громадський порядок в обласному центрі. А коли рашистська орда напала на Україну, пішов захищати рідну землю.

Йому був 41 рік, мешканець м. Вінниці. Солдат, військовослужбовець ЗС України (підрозділ — не уточнено). Учасник АТО/ООС (2016).

06  березня  2022 року у бою за Сєверодонецьк на Луганщині.

 під обстрілами «градів», наш земляк, учасник АТО/ООС Олександр Андрійович Цішенко героїчно загинув.

Олександр був чесним та вірним другом, улюбленим сином своїх батьків. В Олександра Цішенка  залишилися батьки — Андрій Янович та Марія Іванівна.

Указом Президента України від 28 березня  2022 року № 183/2022,  за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі ЦІШЕНКА Олександра Андрійовича (посмертно) — солдата нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня

Війна забирає найкращих.   Герої не вмирають!


Цуканов Олександр Петрович м. Бершадь (28.11.1985 – 28.05.2022)

Народився 28 листопада 1986 року у  м. Бершадь (Пилипонівка). Навчався у Бершадській загальноосвітній школі І-ІІІ ст. №2,  яку закінчив у  2001 році .

З дитинства  був добрим і дуже працьовитим хлопцем.  Багато років працював, щоб забезпечити матеріально сім’ю. Мав чудову родину,  разом з дружиною Юлією Віталіївною виховували троє дітей: Тетяну (2008 року народження), Андрія ( 2009 року народження), Івана  (2012 року народження).

Його захопленням була рибалка,  а найбільшою мрією – власний будинок з городом до річки.

   У 2020 році Олександр Цуканов  пішов добровольцем у Збройні Сили України, служив  в Донецькій області,  брав участь в Операції об’єднаних сил (АТО/ООС), за бойові заслуги нагороджений медаллю.  Через сімейні обставини у 2021 році повернувся до цивільного життя. Працював на різних роботах. А коли почалася російсько- українська війна  19 квітня  2022 року добровільно пішов до лав Збройних Сил України. Мав потребу і обов’язок – захищати рідних, свою землю, Україну від  підступного ворога.  Проходив службу м. Авдіївка Донецької області.

   Олександр Цуканов  з надзвичайною волею, силою та вірою в Україну боронив наш мир, але, на жаль, віддав найцінніше – своє молоде життя… Загинув 28 травня 2022 року під час ведення бойових дій в районі міста Авдіївки Донецької області.

    Поховали Цуканова Олександра Петровича 10 червня  2022 року  у м. Бершадь на старообрядницькому цвинтарі. Чимало мешканців громади прийшли попрощатися із Героєм, серед них – рідня, друзі та небайдужі жителі, які зустріли загиблого земляка живим коридором, висловлюючи щирі співчуття рідним та близьким з приводу непоправної втрати дорогої людини.

   Олександр назавжди залишиться в пам’яті та серцях бершадчан 35-річним Героєм, який віддав життя за Україну, за волю, за народ… Вічна пам’ять Герою!

Герої не вмирають!

Шкуренко Володимир Миколайович

17.06.1977-12.08.2022 с. Красносілка

Шкуренко Володимир Миколайович народився 17 червня 1977 року  у родині робітників у с.Красносілка, крім нього у сім’ї виховувалися ще двоє синів: Ігор та Олег. Батьки віддавали свою любов всім трьом дітям, зростили їх чесними і порядними людьми (батьки померли).

Навчався в Красносільській середній школі, після закінчення школи служив в армії. Працював робітником в Красносільському  цукровому заводі та підсобним працівником в ПП «Валентина». мав авторитет серед колег, був щирим українцем, патріотом своєї держави, вболівав за долю рідного краю та України.

Мав чудову сім’ю: дружину – Шкуренко Ларису Іванівну та дочку – Шкуренко Каріну Володимирівну.

В 2015 році  був мобілізований  до лав Збройних Сил України  /дата мобілізації-10.06.2015року/. Мав статус учасника бойових дій. Перебував на військовій службі за контрактом. Боровся за правду і мир, оберігав наше світле майбутнє.

 Старший солдат Володимир Шкуренко був доброю, усміхненою, людиною з великим серцем. Скромний у сім’ї та побуті Володимир був глибоко патріотичним громадянином України  та відважним воїном – захисником рідної землі. Величезна сміливість, любов до України, любов до сім’ї та скромність – таким був Володимир

 Володимир Шкуренко – обслуговуючий кулеметного відділення кулеметного взводу 2 механізованого батальйону військової частини А0536, військовослужбовець військової служби за контрактом, старший солдат,  мужньо та стійко  боронив Україну від російського агресора з перших днів  повномаштабного вторгнення.

   12 серпня 2022 року, виконуючи бойове завдання за призначенням, старший солдат Шкуренко Володимир Миколайович загинув  за нашу Батьківщину. виявивши стійкість та мужність, поблизу с. Павлівка в Донецькій області. під час артилерійського обстрілу, віддавши життя за Україну, за свободу, за незалежність і територіальну цілісність рідної держави.

    Володимир любив оточуючих його людей, завжди з повагою ставився до старших, любив життя та Україну, боровся за неї до останніх своїх днів. Низький уклін Герою, який віддав своє життя за нас усіх.

    Ми втрачаємо кращих у цій безжальній війні. Доземно вклоняємось мужньому та відважному воїну, висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким та знайомим.  Вічна пам’ять і слава Герою.

   20 серпня 2022 року, відбулася церемонія прощання із загиблим Героєм, односельці та мешканці всієї громади стрічали Володимира живим коридором та вшанували пам’ять загиблого земляка, стоячи на колінах із квітами та свічками.

   Страшне горе прийшло в родину Шкуренків, щиро співчуваємо дружині Ларисі Іванівні та доньці Карині, які втратили чоловіка і батька, вірне, надійне, мужнє, батьківське плече і підтримку.

     Похований Шкуренко Володимир Миколайович у рідному селі Красносілка. На передовій Володимир оберігав наші дні і ночі, а тепер став Небесним Янголом –охоронцем нашої землі.

      Вічна пам’ять Герою ! Царство небесне нашому захиснику та низький уклін за самопожертву! Нехай ніколи не згасне наша пам’ять та буде вічною вдячність!

2014 – 2016 рр

Бершадці, які  віддали життя, відстоюючи єдність України

   Події Майдану і Революції Гідності змінили долю нашої країни і відкрили перед нами новий виток її можливостей, але споконвічне прагнення до волі та незалежності України триває. В боях, на передовій війни на Сході України  молоді люди віддають свої життя. На жаль, саме такою ціною ми маємо будувати майбутнє нашої держави…

  Нинішня війна, яка почалась  20 лютого 2014 року   принесла тисячі смертей та поранених. АТО/ООС – справжнє випробування на гідність, патріотизм, міцність і державність. Військові, добровольці, медики, волонтери   пліч-о-пліч боронять територіальну цілісність і свободу України.

   Героїв треба знати і пам’ятати. Їхні фото висять на пам’ятних дошках, стендах, варто зупинитися, задуматися… Бо Герої не вмирають доки їх пам’ятають. У війні на Сході України Бершадщина втратила четверо своїх найкращих синів: Герой України, полковник  Юрій Коваленко, солдат В’ячеслав Дремлюх, капітан Юрій Барашенко, молодший сержант Юрій Тарасенко.

Ми схиляємо голови перед нашими земляками – учасниками АТО, які віддали життя, відстоюючи єдність України. Їх подвиги ніколи не будуть забуті та завжди слугуватимуть прикладом жертовного служіння Українському народові. Пам’ять про патріотів навічно залишиться в наших серцях. Вічна пам’ять і слава героям!

Коваленко Юрій Вікторович

(16.07.1977-15.07.2014)

Герой України, полковник Юрій Коваленко народився 16 липня 1977 року у м. Бершадь Вінницької області в родині військового.Він був найстаршим сином  в Віктора Олексійовича та Олени Іванівни,  мав ще двох молодших братів, для яких був чудовим прикладом для наслідування.Закінчив Бершадську загальноосвітню школу І-ІІІст №3; у  1998 році закінчив Одеський інститут Сухопутних військ (нині – Військова академія).

     З 1994 року в Збройних Силах України. З 1998 року проходив військову службу на посаді командира взводу 529-го механізованого полку 93-ї механізованої дивізії 6-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А1641, селище міського типу Гвардійське Новомосковського району Дніпропетровської області). Потім – командир групи 16-го окремого гвардійського розвідувального батальйону 93-ї механізованої дивізії 6-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України (нині – 502-й окремий полк радіоелектронної боротьби; військова частина А1828, селище міського типу Гвардійське Новомосковського району Дніпропетровської області).

     Після реформування 16-го окремого гвардійського розвідувального батальйону був переведений на посаду командира групи спеціального призначення, у 2004-2009 роках – командир роти спеціального призначення, з 2009 року – заступник командира загону спеціального призначення 3-го окремого полку спеціального призначення Головного управління розвідки Міністерства оборони України (військова частина А0680, місто Кіровоград (нині – Кропивницький)).

    З весни 2014 року підполковник, заступник командира загону 3-го окремого полку спеціального призначення Головного управління розвідки Міністерства оборони України Юрій Коваленко брав участь в антитерористичній операції на сході України.

    Загін охороняв військові об’єкти, супроводжував вантажі і брав участь у розвідувальних операціях і боях.

    У червні 2014 забезпечив прохід через брід біля села Кожевня військових колон вздовж кордону для блокування ліній постачання ворога. Юрій Коваленко першим перейшов річку Міус. І далі його загін йшов в авангарді, щоб вивести підрозділи Збройних сил до Довжанського і Червонопартизанська, ця операція була проведена без втрат.  Командування довірило Юрію Коваленку, який продемонстрував свої лідерські здібності в бойових умовах, очолити зведений розвідувальний загін, до складу якого входили спецпризначенці та воїни окремої механізованої бригади. Під його командуванням розвідувальний загін, попри затятий опір російських найманців, з боями вийшов на визначений рубіж та закріпився на ньому. Такий маневр забезпечив прохід підрозділів Збройних Сил України та прикордонників для прикриття державного кордону України. За це офіцер був удостоєний військового звання “підполковник”.

Він особисто спланував та реалізував прорив розвідувального загону крізь бойові порядки терористів у район населеного пункту Ізварине та перекриття основних маршрутів висування сил противника, зброї та бойової техніки на територію України.

     Згідно з повідомленням прес-центру АТО, станом на 11 липня 2014 р. українські підрозділи двічі намагались взяти під контроль пункт пропуску (ПП) «Ізварине», але невдало. Група 3-го полку спеціального призначення під командуванням підполковника Юрія Коваленка (“Путник”) за участі 1-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади двічі штурмувала пропускний пункт (ПП) «Червонопартизанськ», вибивала бойовиків, але армії давали наказ відійти, і потім пропускний пункт знову займали бойовики. Перший раз пункт був взятий наполовину, але сили противника закріпились в жіночій колонії, яка територією прилягала до ПП. Група відійшла для удару артилерії, але на її застосування дозволу не дали. Таким чином група взяла і в той самий день віддала ПП. Другий штурм був невдалим. А третій раз ПП після артилерійського удару був зайнятий 72 окремою механізованою бригадою та переданий ДПСУ.

    15 липня 2014  року  група Юрія Коваленка  зібралася для планування нового бойового виходу в селі Провалля поблизу Свердловська, це була крайня точка, зайнята нашими військами. Раптово розташування підрозділу було накрите мінометами супротивника – це був один з перших обстрілів. Одна з мін впала прямо між нашими бійцями. Вісім спецназівців загинуло на місці, ще один помер від ран 21 липня.

    Юрій Коваленко загинув 15 липня  2014 року неподалік села Провалля на Луганщині, коли пункт прикордонного контролю Ізварине обстріляли з мінометів. Залишилися дружина Коваленко  Тетяна Володимирівна, донька  — Олена, донька Руслана,  батьки Коваленко Віктор Олексійович (нині покійний), мати  Коваленко Олена Іванівна та  брат Коваленко Дмитро Вікторович

   Похований Юрій Коваленко  24 липня 2014 року на кладовищі села Флорине, Бершадський район , Вінницька область.

Нагороди і відзнаки:   Указом Президента України №191/2015 від 31 березня 2015 року за виняткову мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності Української держави, вірність військовій присязі підполковнику Юрію Вікторовичу Коваленку посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

За особисту мужність і героїзм, виявлені при захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі, високопрофесійне виконання службового обов’язку, нашому земляку, Герою України Коваленку Юрію Вікторовичу –  присвоєно військове звання «полковник»- посмертно.  (Наказ Міністерства оборони України від 24 вересня 2015 року № 714)

  Меморіалізація:У місті Києві на території Національного університету оборони України імені Івана Черняховського (проспект Повітрофлотський, 28), встановлено стелу військовослужбовцям Збройних Сил України, яким присвоєно звання “Герой України”, серед яких ім’я Юрія Коваленка.

У квітні 2015 року в місті Бершадь на фасаді будівлі загальноосвітньої школи №3 (вулиця Юрія Коваленка, 54), де навчався Герой України Юрій Коваленко, йому відкрито меморіальну дошку.

29 грудня 2015 року рішенням Бершадської міської ради вулиця Червоноармійська в місті Бершадь перейменована на вулицю Юрія Коваленка.

19 лютого 2016 року рішенням Кіровоградської міської ради вулиця Маршала Конєва міста Кіровоград (нині – Кропивницький) перейменована на вулицю Юрія Коваленка.

6 травня 2016 року в місті Кіровоград (нині – Кропивницький) на фасаді будівлі Кіровоградського коледжу статистики Національної академії статистики, обліку і аудиту (вулиця Юрія Коваленка, 4а), відкрито анотаційну дошку Герою України Юрію Коваленку.

9 травня  2016 року в Бершаді на фасаді районного будинку культури  відкрили меморіальну дошку Герою України, підполковнику Юрію Коваленку  та перейменували вулицю іменем Героя України Юрія Коваленка у м.Бершадь.

У жовтні 2016 року Укрпошта продовжила випуск серії художніх маркованих конвертів під назвою «Героям Слава!», започаткований у грудні 2014 року до дня Збройних Сил України, разом з Міністерством оборони та Національною гвардією України. На одному із конвертів зображений Герой України, підполковник Юрій Коваленко.

6 грудня 2017 року  відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки Герою України Юрію Коваленку на фасаді Флоринської сільської ради  та перейменовано вулицю ім’ям Героя України Юрія Коваленка у с.Флорине Бершадського району Вінницької області

20 лютого 2018 року у День Героїв Небесної Сотні у Бершадській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №3 відкрито  районний музей Гідності та Свободи, в якому розгорнута експозиція памяті загиблих земляків:  Героя України Юрія Коваленка , ВячеславаДремлюха, Юрія Тарасенка та Юрія Барашенка.     

14 липня 2018. у м.Бершадь  Вінницької області  відкрито  пам’ятний знак  Герою України, полковнику Юрію Коваленку.

Ми схиляємо голови перед нашим земляком – учасником АТО, Героєм України, полковником Юрієм Коваленком, який віддав життя, відстоюючи єдність України. Його  подвиг ніколи не буде забутимта завжди слугуватимуть прикладом жертовного служіння Українському народові. Пам’ять про Героя – патріота навічно залишиться в наших серцях. Вічна пам’ять і слава героям!

Література:

Дьомін О. Маловідомі сторінки історії Бершаді.- вид. друге, доп.- Вінниця:ТОВ «Меркьюрі-Поділля», 2020.- 232с, іл.

Із змісту: Коваленко Юрій Вікторович.- с.161-162

Погончик, Г. На передньому краї.- Вінниця: ТОВ «Меркьюрі- Поділля», 2017.- 432с.

Із змісту: Коваленко Юрій Вікторович.- с. 350-354

Герой України Коваленко Юрій  Вікторович:[15 липня  2021р. минає 7 років від загибелі учасника АТО]//Є фото//Бершад. край.- 2021.-15 лип.

Герой України – Коваленко Юрій Вікторович:[15 липня минуло 6 років від того трагічного дня, коли смерть забрала одного з найкращих синів України, полковника Юрія Коваленка]//Бершад. край.-2020.- 16 лип.

15 липня минає п’ять років із дня загибелі нашого відважного, мужнього земляка, героя України, полковника Юрія Коваленка// Бершад. край.- 2019.- 12 лип.

Пам’ятний знак Герою України, полковнику Юрію Коваленку відкрито минулої суботи у Бершаді: [про відкриття пам’ятного знака Герою України, полковнику,заступнику командира загону 3-го окремого полку спец. призначення Юрію Коваленку]//Бершад. край.-2018.- 20 лип.

Відкрито меморіальну дошку:.- 1 [на честь загиблого в боротьбі за Незалежність України Юрія Барашенка у с. Красносілка]// Бершад. край.- 2017верес.

Безсмертя подвигу: [15 липня – 3 роки з дня загибелі Героя України Юрія Коваленка, нашого земляка]// Бершад. край.- 2017.- 7 лип.

Безсмертя його подвигу: [про вшанування пам’яти Героя України Юрія Коваленка, якому виповнюється 2 роки з дня загибелі в АТО ]//Бершад. край.- 2016.- 15 лип.

Руденко, Р. Дорогу до могил героїв має знати кожен: [про автопрощу пам’яті загиблих героїв: Ю. Коваленка, В. Дремлюха, Ю. Тарасенка, Ю. Барашенка, а також до пам’ятного знаку Костянтина Могилко ]/ Є фото/Р. Руденко // Бершад. край.- 2016.- 28 жовт.

Безсмертя його подвигу: [про вшанування пам’яти Героя України Юрія Коваленка, якому виповнюється 2 роки з дня загибелі в АТО ]//Бершад. край.- 2016.- 15 лип.

Виняткова мужність бійця спецназу:[про підполковника Юрія Коваленка, який загинув під час АТО] // Бершад. край.- 2015.- 30 січ.

За виняткову мужність і героїзм: [про Героя України Юрія Коваленка – підполковника, заступника загону спеціального призначення 3-го окремого полку спец. призначення оперативного командування «Південь» Сухопутних військ України»] // Бершад. край.- 2015.- 10 квіт.

Юрій Коваленко – Герой України: Указ Президента України № 191/2015 Про присвоєння Ю. Коваленко звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» //Бершад. край.- 2015.- 10 квіт.

Золоту Зірку Героя України отримала дружина Юрія Коваленка: [звання Героя України посмертно присвоєно Юрію Коваленку, орден «Золота Зірка» вручено дружині загиблого Героя Тетяні Володимирівні, яка також служить у полку де служив її чоловік ] // Бершад. край.- 2015.- 28 серп.

Бондар, Т. Плакало небо над Бершаддю… : [прощання із заступником командира загону, підполковником Юрієм Коваленком, який загинув 15 липня під час мінометного обстрілу в ході АТО на території Луганської обл.]/ Є фото/ Т. Бондар // Бершад. край.- 2014.- 1 серп.

Пам’яті підполковника Юрія Коваленка : [15 липня 2014 року беручи участь в антитерористичній операції на Сході України, під час мінометного обстрілу загинув підполковник Юрій Вікторович Коваленко, 1977р.н. заступник командира загону 3- го окремого полку спец. призначення (м. Кіровоград)] // Бершад. край.- 2014.- 25 лип.

Барашенко Юрій Петрович

(02.05.1966 – 03.08.2016)

      Барашенко Юрій Петрович народився 02  травня  1966 року у с. Шумилово Бершадського району.

    Закінчив Красносільську середню школу Бершадського району.  Проходив військову службу в лавах Повітряно-десантних військ Збройних Сил СРСР. Служив у Групі радянських військ у Німеччині. Здійснив 57 стрибків з парашутом.

  Після армії закінчив факультет фізичного виховання Вінницького державного педагогічного інституту (нині – Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського). Займався парашутним спортом, грав у хокей на траві, брав участь  у чемпіонаті СРСР. 5 років працював тренером дитячо-юнацької спортивної школи у місті Бершадь Вінницької області, потім – вчителем фізичної культури та військової підготовки загальноосвітньої школи села Красносілка Бершадського району.

    Одружений, дружина Барашенко Оксана Вікторівна, син Денис, донька Вікторія. Із родиною проживав у селі Маньківка Бершадського району Вінницької області. Займався спортом. Виступав за футбольну команду «Цукровик Красносілка». Був чемпіоном та призером районних, обласних, республіканських змагань з футболу та легкої атлетики.

Юрій Барашенко  був ці­лес­пря­мо­ва­ною лю­ди­ною, офі­це­ром ви­со­кої чес­ті та гідності. Учитель за спеціальністю, гуманіст за життєвими принципами і великий патріот України.  Він любив свою землю, людей, життя і вірив у майбутнє України. Майже  двадцять років виховував молоде покоління, любив учнів, долучав їх до  спорту та здорового способу життя,  для своїх учнів був не просто учителем, а товаришем і наставником. Його доб­ро­ти, щи­рос­ті, лю­бо­ві та по­ва­ги до лю­дей, вистачило б на весь світ…  Юрія Петровича любили і поважали колеги, учні, друзі, односельці  за справедливість, вміння підтримати і допомогти

    22 квітня 2015 року Бершадсько-Теплицьким районним військовим комісаріатом Вінницької області мобілізований до лав Збройних Сил України. Пройшов навчання в Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (нині – Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного; місто Львів). Служив у 9-му окремому мотопіхотному батальйоні 59-ї окремої мотопіхотної бригади Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина польова пошта В2248).  Деякий час ніс службу на адміністративному кордоні з окупованою російськими військами Автономною Республікою Крим.

    Із вересня 2015 року капітан, командир мотопіхотної роти 9-го окремого мотопіхотного батальйону 59-ї ОМПБр, в/ч пп В4050 (Гайсин)  Юрій Барашенко брав участь в антитерористичній операції на сході України. Позивний «Петрович». Ніс службу у районі міста Попасна Луганської області. За зразкову службу отримав звання капітана та став командиром роти. Серед відзнак: орден “За вірність народу України”, дві медалі: “Захисникам Вітчизни” та “За оборону рідної держави”, листи-подяки.

      3 серпня 2016 року близько 14:00 капітан Барашенко на позиції батальйону був важко поранений у голову. Тяжкопораненого офіцера доправили до лікарні у місто Попасна Луганської області, де він помер того ж дня. Його жит­тя обір­ва­лось за нас, за Ук­ра­їну… Гос­подь за­би­рає кра­щих. Командир роти Юрій Барашенко загинув у боротьбі за територіальну цілісність України, як щирий патріот та справжній герой. Він був офі­це­ром, який знає, що та­ке честь, обов’язок та від­по­ві­даль­ність. Мав міц­ний, на­дій­ний тил — хо­ро­шу, друж­ню сім’ю .

  Поховання Юрія Барашенка відбулося  у с. Маньківка  6 серпня 2016 року. У нього залишилася дружина Барашенко Оксана Вікторівна, двоє дітей – син Денис  та дочка Вікторія. Батьки – Петро Феодосійович та Марія Григорівна проживають у с.Шумилово Бершадського району.
    Барашенко Юрій Петрович  ніколи не нарікав, був оптимістом і щиро вірив у справедливість. Його смерть принесла не лише біль втрати,  а ще розчарування та жахливі версії причин смерті. Родині довелося боротися за чесне ім’я свого чоловіка, батька, друга… Слідство тривало не один місяць, але родина не залишилась наодинці із своїм горем, районна та місцева влада допомагала, підтримувала сім’ю,  усі прагнули знайти істину.   В результаті зробленої величезної роботи та докладених надвеликих зусиль справедливість  відновлено.  Згідно  наданого витягу з протоколу військово-лікарської комісії №19 від 11 січня 2018 року – причина смерті Барашенка Юрія Петровича пов’язана із захистом Батьківщини.  17 січня 2018 року  дружині  загиблого Барашенко  О.В. та сину Барашенко Д.Ю. встановлено  статус члена сім’ї загиблого.
    Шлях боротьби за правду і справедливість  пройшли всі разом: родина, влада, громадськість, волонтери, величезне сприяння було від Народного депутата України Миколи Кучера. І жодного дня не сумнівались, що наш земляк Юрій Барашенко високоморальна людина, справжній герой, який віддав життя заради миру в Україні.
Капітан Ю.П. Барашенко, командир мотопіхотної роти – людина високої честі та гідності..

Нагороди і відзнаки:. За зразкову службу отримав звання капітана та став командиром роти. Серед відзнак: орден “За вірність народу України”, дві медалі: “Захисникам Вітчизни” та “За оборону рідної держави”, листи-подяки.

Меморіалізація:24 серпня 2017  року у День  Незалежності України у с. Красносілка Бершадського району  Вінницької області відкрито меморіальну дошку земляка,   випускника, вчителя фізичної культури та захисту Вітчизни Красносільської школи, чудової людини та справжнього друга, який загинув захищаючи суверенітет та територіальну цілісність України Юрія Петровича Барашенка.

     Рішенням сесії Маньківської сільської ради іменем Юрія Барашенко названа вулиця у с.Маньківка Бершадського району Вінницької області.

 На місці поховання встановлено пам’ятний знак  Юрію Барашенку

   У боротьбі за незалежність полягли кращі сини Бершадщини, ми схиляємо голову перед пам’яттю наших героїв і у щирій молитві просимо Господа дати мир в Україну. Бо і сьогодні на передовій: добровольці, військовослужбовці, прикордонники, капелани, волонтери, медичні працівники ризикують життям заради України.
   Капітан Ю.П. Барашенко   на­зав­жди за­ли­шить­ся в на­шій пам’яті справ­жнім офі­це­ром, доб­рим ко­ман­ди­ром для під­леглих і то­ва­ри­шем для дру­зів, лю­ди­ною, яка дос­той­но жи­ла та від­важно віддала своє життя за рідну землю, як приклад патріотизму, незламності духу, добра, самопожертви та безмежної любові до України. На жаль найкращих забирають небеса.

  Вшануймо пам’ять нашого земляка капітана Юрія Барашенка щирою молитвою та хвилиною мовчання.
      Герої не вмирають!

Література:

Погончик, Г. На передньому краї.- Вінниця: ТОВ «Меркьюрі- Поділля», 2017.- 432с.

Із змісту:Барашенко Юрій Петрович.- с. 363-365

Юрій Барашенко був щирим патріотом і надзвичайною людиною:[про Юрія Петровича Барашенка, який 3 серпня загинув під час виконання бойового завдання на Сході України]/Є фото//Бершад. край.-2020.- 30лип.

Юрій Барашенко віддав своє життя у боротьбі за цілісність України:[3 серпня минає три роки з дня загибелі у зоні проведення АТО/ООС нашого земляка Барашенка Юрія Петровича]//Бершад. край.-2019.- 2 серп.

Стефанцов, І. Капітан Юрій Барашенко був людиною високої честі та гідності:[про нашого земляка, відважного воїна і патріота Україна Барашенка Юрія Петровича, який загинув в АТО]//Бершад. край.-2018.- 3 серп.

Гущак, Н. Залишиться в серці кожного з нас: [про земляка, загиблого в АТО Юрія Брашенка згадують односельці]/Є фото/ Н. Гущак // Бершад. край .-2018.- 3 серп.

Коломієць, В. Завдяки спільним зусиллям чесне ім’я мого батька відновлено:[про причини загибелі учасника АТО Володимира Барашенка]//Бершад. край.-2018.- 1 черв.

Зонова, І. Смерть Юрія Барашенка:[про обставини загибелі Юрія Барашенка, командира 59-ї мотопіхотної бригади]/І. Зонова//Бершад. край.-2018.- 25 трав.

Іванченко, Г.Встановити справедливість ! Збори громадян на підтримку родини загиблого земляка Юрія Барашенка/ Г. Іванченко// Бершад. край.- 2017. – 24 берез.

Пам’яті друга : [про загиблого в АТО командира 1-ї роти 9 –го батальйону 59 – ї окремої мотопіхотної бригади, капітана Барашенка Юрія Петровича (2.05.1966 – 3.08.2016 рр) з с. Красносілка] // Бершад. край.- 2017.- 3 лют.

Пам’яті Юрія Барашенка: [про міжобласний турнір по футболу пам’яті офіцера збройних сил України Барашенка Юрія Петровича]//Бершад. край.- 2017.- 5 трав.

Коломієць, В. Наші шляхи боротьби за правду…: [донька загиблого військового – учасника АТО розповідає про загиблого капітана Юрія Барашенка]/Є фото/ В. Коломієць // Бершад. край.- 2017.- 4 серп.

Прибила, Л. Пам’ятаємо, любимо … : [12 вересня минає 40 днів з дня загибелі в зоні АТО Юрія Петровича Барашенка – офіцера, вчителя, патріота] /Є фото/Л. Прибила //Бершад. край.- 2016.- 9 верес.

На сході України загинув Юрій Барашенко з Маньківки: [про загибель Юрія Петровича Барашенка, який народився 2 травня 1966 р. у с. Шумилів Бершадського району, проживав у с. Маньківці, працював учителем військової підготовки у Красносільській ЗОШ. Поховали героя 6 серпня 2016 р. у с. Маньківка]/ Є фото // Бершад. край.- 2016.- 12 серп.

Руденко, Р. Дорогу до могил героїв має знати кожен: [про автопрощу пам’яті загиблих героїв: Ю. Коваленка, В. Дремлюха, Ю. Тарасенка, Ю. Барашенка, а також до пам’ятного знаку Костянтина Могилко ]/ Є фото/Р. Руденко // Бершад. край.- 2016.- 28 жовт.

Дремлюх В’ячеслав Анатолійович

( 23.09.1991-29.08.2014)

Дремлюх Вячеслав Анатолійович народився  23 вересня 1991 року у м. Бершадь. В  родині Дремлюхів:Анатолія  Володимировича та  Галини Іванівні зростали двоє дітей син та донька.

Друзі та рідні  запам’ятали Вячеслава  добрим і веселим хлопцем, завжди усміхнений, наполегливий, емоційний, активний учасник шкільних заходів та спортивних секцій. Девізом його життя були слова «Все буде добре». Навчався у Бершадській загальноосвітній школі І – ІІІ ступенів №3.   Після закінчення школи вирішив вступити до лав Збройних Сил України, де проходив службу стрільцем-помічником гранатометника батальйону охорони військової частини.

     Ровесник незалежності України В’ячеслав Дремлюх у  неповних 23 роки, в червні 2014-го року був мобілізований, як доброволець у Збройні Сили України. Служив  стрільцем-помічником гранатометника 7-го окремого полку армійської авіації Сухопутних військ Збройних Сил України, прикомандирований до складу 2-ї батальйонної   тактичної групи  51-ї окремої механізованої бригади (військова частина А3913, місто Новий Калинів Самбірського району Львівської області у 2016 році полк було переформовано у 12-ту окрему бригаду армійської авіації).  

З серпня 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України. На  його військову долю випала участь у найкривавішій битві неоголошеної війни на Сході України в Іловайському котлі, однієї з найгероїчнішої та водночас найтрагічнішої сторінки в історії нашої держави.

У серпні  2014 року  2-а батальйонна тактична група (БТГр) 51-ї ОМБр у якій служив В’ячеслав Дремлюх, виконувала завдання в районі Іловайська по рубежу Олександрівка — Кірове — Новодвірське. Саме на ці серпневі дні припав пік Іловайської трагедії, коли в результаті протистояння російським військам українські збройні підрозділи потрапили у вороже оточення.

     Українським військовим гарантували безпечний вихід через так званий «зелений коридор». Згідно з домовленістю, на світанку 29 серпня 2014 року, передбачалося здійснити супровід двох колон українських підрозділів до рубежу Старобешеве — Новокатеринівка.  В 04.45 год   29 серпня розпочався запланований вихід українських підрозділів, які блокували та зачищали м. Іловайськ, на рубіж Многопілля — Агрономічне.

    Офіцери ЗС РФ неодноразово відтягували час проходу через так званий «зелений коридор». Зрештою, російське командування підтвердило вихід сил АТО з зачохленим озброєнням. За цей час підрозділи агресора зайняли вигідні позиції та під час виходу  впритул розстріляли колони українських військ, які виходили з Іловайська. Домовленості про перемир’я виявилися пасткою, що була спланована. Як наслідок: 576 годин безперервних боїв, з 1700 людей, що брали у них участь, 366 загиблих, 429 поранених, 128 полонених, 158 зниклих безвісти.

      Солдат В’ячеслав  Дремлюх разом з іншими військовослужбовцями виходив з «Іловайського котла».  У районі села Новокатеринівка Старобешівського району Донецької області колона була обстріляна ворогом. Внаслідок обстрілу 29 серпня 2014 року  наш земляк В’ячеслав  Дремлюх загинув, коли разом із добровольчими батальйонами та військовими колоною покидав місце кривавої битви, під час виходу з Іловайського котла «зеленим коридором» на дорозі біля села Новокатеринівка. 2 вересня  серед 88 тіл українських вояків привезено до запорізького моргу, Славко був  упізнаний родичами та бойовими побратимами.

    Іловайська трагедія забрала життя молодого хлопця, який виріс у звичайній бершадській родині, любив життя, мріяв, планував, будував плани на багато років. Залишила у вічній скорботі батьків, рідних, близьких, друзів Славка.

   23 вересня Славко  мав би святкувати своє 23 – річчя. Але до нього він не дожив. 6 вересня 2014 року Бершадщина прощалася із загиблим під м. Іловайськом жителем міста Бершаді В’ячеславом Дремлюхом. В останню путь проводжали героя всім містом, розділяючи горе рідних та близьких. Було багато молоді,  яка виростала та виховувалася у роки незалежності нашої країни. Кожен із присутніх, переосмислюючи життєві цінності, подорослішав на півжиття, адже прощалися із юнаком, якому б ще жити і жити.
В’ячеслав Дремлюх похований на кладовищі у  м.Бершаді. У нього залишилися батьки та сестра. 

Нагороди і відзнаки: Указом Президента України за особисту мужність та героїзм, виявленні у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Дремлюх В’ячеслав нагороджений орденом «За мужність» III ступеня посмертно. 

Меморіалізація:

У квітні 2015 року в місті Бершадь на фасаді будівлі загальноосвітньої школи №3 (вулиця Юрія Коваленка, 54), де навчався В’ячеслав Дремлюх, йому відкрито меморіальну дошку.

29 грудня 2015 року рішенням Бершадської міської ради вулиця Урицького у місті Бершадь перейменована на вулицю В’ячеслава Дремлюха.

23 серпня 2016 року в місті Бершадь на початку вулиці В’ячеслава Дремлюха, де народився і виріс Герой, йому відкрито пам’ятний знак.

У школі № 3 міста Бершадь Вінницької області відкрили Музей Гідності та Свободи окремий стенд присвячений загиблим АТОвцям, випускникам школи. Це Герой України Юрій Коваленко та ВячеславДремлюх.

Скільки б не минало часу від   Іловайських подій та немає і не буде забуття  героїзму та мужності бійців, що боронили і боронять нашу землю сьогодні. : Для українців Іловайська історія – це, з одного боку – трагедія, а з іншої сторони – це історія про величезний подвиг дуже багатьох людей,  серед яких і наш земляк.

Вячеслав Дремлюх – справжній патріот України, був веселим, життєрадісним хлопцем, який любив життя, пригоди,  друзів, Україну. У важку для країни годину, став на її захист, не вагаючись, і віддав за свободу та незалежність України найцінніше –  своє молоде життя. Згадуючи  Вячеслава Дремлюха , схилімо голови в щирій молитві перед пам’яттю загиблих за Україну, перед пам’яттю нашого молодого земляка, патріота, добровольця, щирого сина України.. Герої не вмирають!

Література:

Дьомін О. Маловідомі сторінки історії Бершаді. вид. друге, доп.- Вінниця:ТОВ «Меркьюрі-Поділля», 2020.- 232с, іл.

Із змісту:Дремлюх В’ячеслав Анатолійович.- с.163

Погончик, Г. На передньому краї.- Вінниця: ТОВ «Меркьюрі- Поділля», 2017.- 432с.

Із змісту: Дремлюх В’ячеслав Анатолійович.- с. 350-358

Сім років з дня загибелі В’ячеслава Дремлюха – учасника битви під Іловайськом: [29-серпня обірвалося життя солдата, стрільця – помічника гранатометника 7-го окремого полку армійської авіації Сухопутних військ Збройних сил України]/Є фото//Бершад. край.- 2021.- 26 серп.

В’ячеслав Дремлюх – учасник битви під Іловайськом/ Є фото/ Бершад. край.- 2020.- 27серп.

Юнак захищав Україну:[про В’ячеслава Дремлюха, який загинув у 2014 під містом Ілловайском]//Бершад. край.-2020.- 9 лип.

Клітинський, О. Чорне крило Іловайського «Зеленого коридору»:[спогади про В’ячеслава Дремлюха, земляка, який загинув під час операції «Ілловайський котел» ]/Є фото/О. Клітинський//Бершад. край.- 2020.- 3 верес.

Віддав життя за Україну : [29 серпня – 2 роки з дня загибелі В’ячеслава Дремлюха. Відкрито пам’ятний знак]// Бершад. край.- 2016.- 26 серп.

Руденко, Р. Дорогу до могил героїв має знати кожен: [про автопрощу пам’яті загиблих героїв: Ю. Коваленка, В. Дремлюха, Ю. Тарасенка, Ю. Барашенка, а також до пам’ятного знаку Костянтина Могилко ]/ Є фото/Р. Руденко // Бершад. край.- 2016.- 28 жовт.

Світлої пам’яті В’ячеслава Дремлюха:[про нагородження орденом «За мужність» ІІІ ст.(посмертно) нашого земляка Вячеслава Анатолійовича Дремлюха, згідно із Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року]// Бершад. край.- 2015.- 4 верес.

Бершадщина прощалася з героєм : [про прощання Бершадців зі славним земляком – героєм, жителем міста Вячеславом Дремлюхом (23.08.1991) стрільцем, помічником гранатометника батальйону, старшого солдата, який загинув під час АТО] // Бершад. край.- 2014.- 12 верес.

Заморська, О. Пам’яті Вячеслава Дремлюха : [вірш про загиблого під час АТО земляка] / О. Заморська // Бершад. край.- 2014.- 12 вер.

Тарасенко Юрій Олександрович

16.04.1987- 08.12.2015

 Тарасенко Юрій Олександрович народився 16  квітня 1987 року в селищі Садове Шахтарському районі Донецької області.ах

Навчався у Шахтарській загальноосвітній школі № 1 м. Шахтарськ Донецької області.  Закінчив професійно-технічне училище №98 у м. Шахтарськ Донецької області (столяр-будівельник) у  2004 році.  Працював у с. Садове, Шахтарського району  Донецької області столяром  у  ТОВ  «Будівельник С»

  З 2011 року  разом із дружиною Тарасенко Вікторією Вікторівною та доньками – Папірняк Лаура Сергіївна 2004 р.н., Тарасенко Анастасія Юріївна, 2012 р.н., проживав  у с. Чернятці Бершадського району.ра

Попереду було багато планів, задумів, мрій. Маючи хорошу, дружню сімю, Юрій прагнув досягти успіхів, мати все необхідне для своїх дітей і дружини. Працелюбний та добрий намагався забезпечити добробут у родині. Адже  Юрій прагнув досягти успіхів, мати все необхідне для дорогих серцю людей.

      Однак війна на Сході України змінила долю Юрія. 22 липня 2015 року Юрій Тарасенко був мобілізований до Збройних Сил України.  Спочатку були військові навчання у військовій частині 2615 с. Старичі Львівської області. Згодом  направлений до 44–ї окремої артилерійської бригади (44 ОАБрв/ч А3215, пп В1428) — військове з’єднання артилерійських військ Збройних сил України, створене у 2014 р. Бригада входила до складу оперативного командування «Захід». Місце дислокації — м. Тернопіль. Підрозділи бригади були направленні для виконання бойових завдань у зоні  проведення  антитерористичної операції .  Юрій мав звання молодшого сержанта та служив на посаді головного сержанта інженерної роти військової частини, польова пошта В1428.

   За розповідями його побратимів, він був щирим та відкритим, із ним було цікаво спілкуватися, любив свою родину і охоче про неї розповідав. Як син народу України Юрій пішов  виконувати свій обов’язок перед Батьківщиною. Він з гідністю ніс бойову службу в лавах Збройних Сил України. На превеликий жаль, не повернувся до своєї домівки живим. Загинув, захищаючи нашу незалежність.

 Артилерист,  молодший сержант, головний сержант роти, 44-ї окремої артилерійської бригади Юрій Тарасенко загинув 8 грудня 2015 року поблизу селища  Побєда Новоайдарського району Луганської області, у зоні бойових дій АТО. Причиною смерті стало вогнепальне кульове наскрізне поранення грудної клітки з пошкодженням внутрішніх органів, яке виявилося несумісним  із  життям. Вогнепальне поранення пов’язане із виконанням обов’язків військової служби. Поховання відбулося 11 грудня 2015 року у с. Чернятка.

За іронією долі  Юрій Тарасенко народившись у м. Шахтарську  на  Донбасі, свою долю Вікторію з Чернятки зустрів на Вінниччині, а  загинув від  кульового поранення неподалік від малої батьківщини, повернувшись на вічний спочинок у село, що стало йому рідним.

Нагороди і відзнаки: Нагороджений  посмертно нагрудним знаком  «Почесна відзнака 44 ї окремої артилерійської бригади» 09.12.2015року та  нагрудним знаком «Учасник АТО» – 30.01.2016 рік.

Меморіалізація:На місці поховання встановлено пам’ятний знак  Юрію Тарасенку.

   Молодий чоловік, батько, син Юрій Тарасенко  поклав своє життя за нашу землю, віддав життя Україні, був до кінця вірний військовій присязі.  Його ім’я занесено до Книги вічності України.  Свіча пам’яті Юрія Тарасенка горить   і нагадує кожному, якою високою ціною захищається мир, незалежність і територіальна цілісність України.


  Вшануймо пам’ять загиблого  воїна Юрія, який віддав за мир в Україні своє життя. Пам’ятаємо подвиг героя – доки пам’ятаємо він живе серед нас.  Герої не вмирають!

Література:

Погончик, Г. На передньому краї.- Вінниця: ТОВ «Меркьюрі- Поділля», 2017.- 432с.

Із змісту:Тарасенко Юрій Олександрович.- с.361-362

Юрій Тарасенко віддав життя за Україну:[про земляка з с. Чернятка, який загинув 8 грудня 2015 р. в районі с. Победа, Новоайдарівського р-ну Луганської обл. під час ООС]//Бершад. край.-2020.-3 груд.

Згадаймо Юрія Тарасенка, який віддав життя за Україну:[про вшанування пам’яті земляка, який загинув за мир в Україні під час АТО ]//Бершад. край.- 2019.- 6 груд.

Руденко, Р. Дорогу до могил героїв має знати кожен: [про автопрощу пам’яті загиблих героїв: Ю. Коваленка, В. Дремлюха, Ю. Тарасенка, Ю. Барашенка, а також до пам’ятного знаку Костянтина Могилко ]/ Є фото/Р. Руденко // Бершад. край.- 2016.- 28 жовт.

І горе і сльози Чернятки : [про проводи в останню путь воїна АТО, артилериста Юрія Тарасенка, уродженця м. Шахтарська на Донбасі ]/Є фото // Бершад. край.- 2015.- 18 груд.

Загинув мобілізований житель Чернятки Юрій Тарасенко: [7 грудня 2015 р. обірвалося життя Юрія Тарасенка – мобілізованого жителя с. Чернятка. Народився Юрій 16 квітня 1987 р. у селищі Садове Шахтарського р-ну Донецької обл.] // Бершад. край.- 2015.- 11 груд.