До 130-літнього ювілею Отамановського Валентина Дмитровича – вченого-історика, бібліотекаря, організатора науки і краєзнавчого руху, громадсько-політичного, культурного діяча, доктора історичних наук, професора Комунальний заклад «Бершадська бібліотека» організував інформаційну викладку «Валентин Отамановський – видатний історик України, організатор краєзнавчої роботи на Поділлі». Відомий український історик Отамановський – невтомний дослідник Подільського краю, який вбачав сенс свого життя в служінні Україні.
Довідково: Народився Валентин Отамановський (псевдонім Злотополець) 27 лютого 1893 року в с. Яблунівка, нині Новоукраїнського району, Кіровоградської обл. Молодим юнаком закінчив Києво-Печерську гімназія. З 1912 року навчався в Київському університеті, політехнічному інституті, був членом студентської організації «Українська громада». В 1914 р. Отамановський засновує таємну організацію «Братство самостійників», що сповідувало та поширювало ідеї М. Міхновського. Того ж року «самостійники» стали видавати нелегальний друкований орган — «Вільна думка». «Братство самостійників» було цілком таємною і глибоко законспірованою організацією.
У 1917 році від партії соціалістів-революціонерів обраний членом Центральної Ради. У 1918-1920 рр. студіював у Віденському університеті. 16 (29) січня 1918 року Отамановський як юнкер Першої Української юнацької військової школи ім. Б. Хмельницького бере участь в бою під Крутами. Після поразки УЦР емігрував у травні 1918 р. до Австрії, де зосередився на культурно-освітній діяльності.
В 1920 році повернувся до Києва і був направлений на роботу до Вінницької філії Всенародної бібліотеки України, створеної за ініціативою Всеукраїнської Академії наук. Фонд бібліотеки складали рештки родових бібліотек польської шляхти, зокрема Грохольських, Русановських, Бнінських, а також книг, переданих Вінницьким товариством «Просвіта». Відкрито бібліотеку 7 березня 1921 року. Валентин Дмитрович очолив бібліотеку , завдяки його ентузіазму й організаторським здібностям філія стала провідним науково-краєзнавчим закладом.
15 березня 1924 року за ініціативою Отамановського було відкрито Кабінет вивчення Поділля, який поклав початок систематичного, комплексного дослідження краю та поширення знань про нього. До роботи на громадських засадах були залучені вчені, художники, письменники, представники інтелігенції. Краєзнавці, які гуртувалися навколо Кабінету, вивчали історію, географію, флору й фауну краю, етнографію й фольклор. Кабінет був досить авторитетним науково-методичним центром краєзнавства, послідовно втілював у життя ідею опису населених пунктів Вінниччини. Редакційний колектив очолював В. Отамановський та В. Смутін.
Валентин Дмитрович написав працю «Краєзнавство на Поділлі, найближчі його завдання та потреби й роль у краєзнавчій праці Кабінету виучування Поділля» (1926р.). Багато сил доклав Отамановський гідному вшануванню класиків української літератури, зокрема Михайла Коцюбинського, Степана Руданського.
Творча та громадська діяльність В.Д. Отамановського була перервана 26 серпня 1929 р. арештом по сфабрикованій органами НКВС справі «Спілки визволення України». Вченого звинувачували в націоналізмі, приписували зв’язки із закордоном, контрреволюційну, ідеологічно шкідливу діяльність. Вимагали назвати прізвища співучасників, а саме Ю.Й. Сіцинського, І.Ч. Зборовського, Г.В. Брілінга. 14 листопада 1929 року В.Д. Отамановський у відчаї написав слідчому: «Безвинно ув’язнений вже скоро 3 місяці, я не посував вже ніякого прив’язання до життя й відчуваю, як руйнується мій інтелект, а сам стою на межі божевілля. Щоб припинити ці моральні муки, я готовий підписати вам чистий бланк або навіть написати свідчення по вашій вподобі, щоб таким чином уможливити скоріше моє засудження, бо далі терпіти не можу й волію смерті».
В.Д. Отамановського засудилина п’ять років таборів суворого режиму і два роки поразки в громадянських правах. Відбувши ув’язнення , він повторно був засуджений у липні 1934 року на десять років. Місцем заслання визначалась Татарія, без права повернення на Батьківщину. В Україну краєзнавець повернувся лише 1958 року. З 1944 по 1964 роки працював доцентом, професором Красноярського, Сімферопольського, Саратовського, Харківського університетів. Продовжував у післявоєнні роки активно досліджувати Поділля. В 1946 році захистив кандидатську, а у 1954 році докторську дисертацію, опублікував понад 50 праць з історії Поділля.
10 березня В.Д. Отамановського не стало. Похований у м. Харкові. В серпні 1989 року повністю реабілітований. На честь Валентина Отамановського його іменем названі вулиці у Києві та Вінниці. У 2022 році Вінницька Обласна Наукова бібліотека отримала ім’я професора В. Д. Отамановського.
All-focus
