КЗ «Бершадська бібліотека» підготувала виставку-портрет «Золотокриле слово Олеся Гончара» , приурочену до 105-річчя від дня народження письменника. Експозиція містить найбільш відомі твори, переклади його творів різними мовами та спогади про Олеся Гончара.
Олесь (Олександр) Терентійович Гончар (3 квітня 1918, Ломівка — 14 липня 1995, Київ) — український письменник, літературний критик, громадський діяч. Олесь Гончар почав писати ще в дитинстві.
У всіх своїх творах прозаїк порушував одвічні теми людського буття, у центрі повістей і романів Гончара — проста і чесна людина-працівник, що виступає проти духовного браконьєрства, кар’єризму, прислужництва. У 1972 році письменник завершив роботу над повістю «Бригантина». Творчий доробок письменника складають романи «Прапороносці» (1946–1948), «Таврія» (1952), «Людина і зброя» (1960), «Тронка» (1963), «Собор» (1968), «Циклон» (1979), «Берег любові» (1976), «Твоя зоря» (1980) та інші, повісті, оповідання, літературно-критичні статті.
Із 1973 року Олесь Гончар — голова Українського республіканського комітету захисту миру, член Всесвітньої Ради Миру, академік Академії наук України.
Письменник звертався і до літературно-критичної творчості. Почавши ще в студентські роки з досліджень поетики Михайла Коцюбинського і Василя Стефаника, він згодом створив десятки статей, які вже публікувалися в трьох окремих книгах («Про наше письменство», 1972; «Письменницькі роздуми», 1980) та входили частково до шеститомного зібрання творів письменника. Твори Гончара перекладалися на 67 мов, а творчий досвід письменника засвоюється і вітчизняними, і зарубіжними майстрами слова й донині.
