4 листопада 2026 року минає річниця від дня загибелі Тимченка Юрія Віталійовича.
Є люди, чий життєвий шлях стає прикладом мужності, відданості та безмежної любові до рідної землі. Таким був Юрій Віталійович Тимченко — наш земляк, захисник України, який віддав життя за свободу і мирне майбутнє своєї Батьківщини.
Народився Юрій 24 жовтня 1991 року в селі Устя. Після навчання відслужив у лавах Збройних Сил України, згодом працював на одному з підприємств Черкаської області. Саме там його застав трагічний ранок 24 лютого 2022 року — початок повномасштабного російського вторгнення.
Не вагаючись, за покликом серця та з глибоким почуттям громадянського обов’язку Юрій добровільно став на захист рідної землі. Розпочався його бойовий шлях, сповнений небезпек, випробувань і щоденного ризику. За три роки військової служби він пройшов через найгарячіші точки війни: Попасну, Бахмут, Покровськ, Чернігів, Суми, Курськ. Виконував бойові завдання, захищав українське небо, був там, де найважче і найнебезпечніше.
Юрій Віталійович служив командиром зенітного артилерійського відділення 2-го зенітно-ракетно-артилерійського взводу 1-го батальйону територіальної оборони. До останнього подиху залишався вірним військовій присязі, своїм побратимам і Україні.
4 листопада 2025 року, під час виконання бойового завдання із прикриття стратегічного об’єкта, життя молодшого сержанта Тимченка Юрія Віталійовича обірвалося. Йому було лише 34 роки…
Та пам’ять про Юрія — це не лише сторінки військової біографії. Це передусім спогади про людину з великим і щирим серцем. Знайомі, друзі та побратими згадують його як доброго, щирого, завжди усміхненого чоловіка, який ніколи не залишав інших у біді, умів підтримати, допомогти, знайти добре слово. Таким він назавжди залишиться в серцях тих, хто його знав і любив.
Провести Героя в останню путь прийшли сотні людей — рідні, друзі, однокласники, побратими, односельці. Ця велелюдна прощальна процесія стала свідченням глибокої поваги, любові та вдячності людині, яка залишила по собі світлий слід у серцях багатьох.
Найважчий біль і найглибша втрата — для родини Юрія. Щирі співчуття батькам, брату, дружині та маленькому синочку, якому ще тільки належить пізнавати світ без батьківської підтримки. Він зростатиме з усвідомленням того, що його тато був справжнім Героєм — людиною честі, мужності та великої любові до України.
Сьогодні, у річницю його загибелі, схиляємо голови в глибокій скорботі та вдячності. Війна забирає найкращих, але не здатна стерти пам’ять про їхні подвиги, добрі справи та любов, яку вони залишили після себе.
Світла пам’ять Герою! Вічна шана, вдячність і слава Захиснику України!
