Буденний та святковий одяг Бершадчан (Вивчення історії методом усної історії)

Маршук-ЮЕтнографічне дослідження

Характерні риси для традиційного одягу Бершадщини – надзвичайна декоративність та мальовничість. Вони відбивають розвиток у нашому краї народних ремесел, ткацтва.

Сировиною для виробництва одягу слугували рослинні волокна, а саме сіяли льон та коноплі, використовували вовну, переважно овечу, шкури. Жінки пряли прядиво з якого потім ткали, рідше в’язали, плели окремі елементи одягу. Спеціально оброблене овече хутро використовували для зимового одягу та чоловічих шапок, а шкіру – для взуття. Із стебел рослин та повсті виробляли чоловічі головні убори – плели капелюхи. Орнамент вишивок зберігає найдавніші стилізовані мотиви, що символізували землю, родючість, жінку. Мали вплив риси культур інших народів – це молдавани, литовці, поляки. Домоткане полотно поділялось на три види : найгрубіше – рядовина, середнє – десяте, найтонше – двадцяте. Рядовина використовувалась на виготовлення верхнього одягу, десяте на буденні сорочки, а найтонше на святкові сорочки, рушники. Користувались природними барвниками – відваром вільхи і бузини.

Чоловічий одяг населення нашого краю складався із сорочки та вузьких штанів із білого полотна та пояса. Сорочку виготовляли з конопляного полотна, із вставками, рукава закінчувалися вузькими обшивками довжиною до одного метра. Пазуху прорізали посередині, спереду. Комір був стоячий, вишитий. Рукави і пазушки не вишивали. З полотняними штаньми сорочку носили на випуск, а з суконними холошами заправляли всередину

Штани робили з паском та застібали кістяним або дерев’яним ґудзиком. Сорочку підперізували тканим поясом чи ремінцем. Штани шили широкі та вузькі. Пояс одягали поверх штанів та зав’язували з лівого боку. Одяг одруженого чоловіка не відрізнявся від одягу парубка.

Верхній одяг із темно – коричневого рідше білого або сірого сукна називався сіряком,який шився приталений із стоячим коміром вишукано прикрашений  вишивкою. Узимку чоловіки носили білі довгі приталені кожухи, відрізані в талії із призбираною по спинці нижньою частиною. Комір у кожуха був стоячий , іноді виложистий із чорного овечого хутра. Поли кожуха не заходили одна за одну , а застібалися на грудях дрібними ґудзиками, а біля коміра і на талії зав’язувалися довгими шнурками з китицями. Прикрашені вишивкою і кольоровими нитками кожухи вважалися святковим одягом. Пояс був обов’язковим елементом чоловічого костюма. Поверх сорочки носили піджаки з конопляної тканини. Вони були з суцільним рукавом вільного покрою, злегка приталені. Оздоблювали чоловічий плечовий одяг вставками з іншої тканини.
Зимові шапки були високі високі, смушеві чорні, сірі із суконним верхом. Влітку носили солом’яні брилі із широкими крисами. На ноги одягали шкапові чоботи, влітку – личаки. Сорочку виготовляли з конопляного полотна, у дві пілки, довжиною до одного метра. Чоловіча сорочка була цільнокроєною на всю довжину. Верхня частина називалася подоплічкою, а нижня – головним полотнищем. Наплічні вставки були різної форми. Пазуху прорізали посередині, спереду. Комір був стоячий, вишитий. Комір оздоблювали. Носили сорочку навипуск або заправляли в штани.  Штани шилися також з конопляного полотна. Вони були широкі і вузькі, з вставкою між холошами. На стані штани трималися на ґудзиках. Пояс був з вовняної тканини, шириною десять сантиметрів, довжиною два метри. Кінці чоловічих поясів оздоблювали китайками. Пояс одягали поверх штанів та свит, зав’язували у два вузли з лівого боку.
Жіночий одягскладався із саморобної сорочкибуденної або святкової, залежно від призначення, вибійчаної або тканої смугастої полотняної спідниці, запаски, нагрудного фартуха,зимою одягали білий кожух і підв’язували хусткою,Вбрання дівчини від вбрання заміжньої жінки майже не відрізнялося.

Сорочка. На її виготовлення йшло п’ять метрів полотна, шили її у дві пілки. Верхня частина станка складалася з двох пілок, із рукавів з вишитими поликами та туго зібраного стоячого коміра, а нижня частина – з підтички, низ якої прикрашався смужкою   вишивки -“хмеликом”.Сорочки на кокетках не носили. Найпоширенішою була форма стоячого вузького комрця (обшивки) Вишивали “гладдю” та “хрестиком” (“поверхницею”), низзю. Рукава були три чверті – буденні, довгі – святкові.

Низ рукава призбирувався і закінчувався манжетом. В жіночій сорочці спереду розрізали пазушку. В сорочці був стоячий комір. Викроювали рукав сорочки по основі, а вишивали по пітканню. Довжина і ширина рукава була в залежності від довжини руки. Рукав сорочки закінчувався манжетом. Вишивали в сорочці такі частини: комір, рукав, манжети, підтичку.
Сорочки були зі вставками пришитими попід низзю, з невеликим стоячим коміром. Вишивка заповнювала рукава, вставки, розташовувалася  широкою смугою на грудях, чи біля горловини. Нижня сорочка іноді слугувала нижньою спідницею (підтичкою) прикрашеною орнаментом. цільні сорочки (додiльнi) – саме вони вважаються у жінок ошатними та святковими. Поверх сорочки носили спідницю або запаску. Спідниця мала пришивний пояс, трималася вона за допомогою зав’язок та гудзиків. Пояси виготовляли з шерсті  зеленого та червоного кольору. Довжина пояса була два метри. Пояс обходив стан два рази, зав’язували спереду, кінці пускали на дві сторони. Фартух був з ситцю. Поверх сорочки носили спідницю або запаску, які виготовляли переважно зі штучних тканин. Їх ткали з кольорової вовни по лляній чи конопляній основі в дрібні поперечні смужки. Також носили широкі спідниці з домотканого тонкого полотна чи смугастої вовняної тканини. По низу спідниці йшов червоний плетений кант, або обводили чорною широкою тканою смугою.

Полотно для спідниць і чоловічих штанів перед пошиттям часто вибивали чорною або темно – синьою фарбою. Запаски – фартухи ткали із пофарбованої пряжі вишиваючи поперечними смугами, які чергувалися з елементами орнаменту. Жінки покривали голову очіпком ,пізніше хусткою.Дівчата розділяли волосся на чотири частини і заплітали  його у дрібні косички, які укладали на голові. В коси вплітали кісники,а на свята прикрашали квітами, абогусячим пір’ям.Найчастіше в коси вплітали любисток, чорнобривці, руту, настурції. Узимку виготовляли вінки із штучних квітів, зроблених з вощеного паперу,фарбованого пір’я, вовни, стрічок. На весіллях на голову одягали яскраві шовкові стрічки – бинди, які вільно звисали по спині. Стрічки мали бути такої довжини, щоб прикрити волосся. Доповнювали комплекс жіночого вбрання  прикраси – коралове намисто. Особливими прикрасами жінок Бершадщини були «баламути» (намисто з аргонітіту), пізніше – різнокольорові скляне намисто. Заможні жінки носили на шиї  «дукач» срібну монету.   Молодим на весілля робили «кольца» з копійок (брали 5 коп. і обрізали по формі пальця). Такі «кольца» потім позичали один в одного, тільки на вінчання.

Хустка. Спочатку хустки були білі, тонкої роботи, їх ткали та оздоблювали коштовними прикрасами, обов’язково вишивали. Вишивати хустку – це дівчині готуватися до заміжжя. Стародавні хустки були білого кольору. Барвисті запозичили від болгар, турків, персів. Тривалий час існувала традиція вишивати хустки шовковими нитками переважно червоного, синього, зеленого, жовтого та рожевого кольорів. Іноді застосовували срібло та золото. Орнамент розміщується по кутах хустки, у середині, «По оберегу» тобто вздовж сторін.
Молодій на весіллі одягали вінок і стрічки, а під час покривання його заміняли на хустку. Заміжні жінки завжди прикривали волосся хусткою. Хустку пов’язували на шию, під бороду.

Взуття. В давнину жінки носили таке взуття: личаки (плетені з липової кори), чоботи та черевики. Шевці виготовляли взуття тільки чорного кольору, а не кольорове. Жіночі чоботи були з одним швом в задній частині халяви. Халява чобота була з одного шматка шкіри, зі швом ззаду, а переди і закаблуки викроювали окремо, висота чобіт – до коліна. Була пряма стрічка при зшиванні. Жіночі черевики були з довгими халявами на шнурках. Постоли тупоносі, зашивали носок поверх ноги по центру. Личаки плетені у кіску з липової кори. Солом’яники виготовляли з соломи. Перш ніж узутися, ноги обгортали онучами з конопляного полотна власного виробництва. Постоли прив’язували шкіряними шнурочками, а личаки – конопляними мотузочками. Чоловіки носили постоли, чоботи. Не було кольорового взуття. Чоловічі чоботи мали такий крій: халяви були з одним швом, закаблуками і передньою частиною (передами); халява викроювалася з одного шматка шкіри і до неї пришивалися закаблуки і переди, висота – до коліна. Дуже часто в одній родині була тільки одна пара чобіт, взували по черзі.
На ноги одягали онучі, перш ніж узути личаки, постоли або чоботи.    Постоли закріплювали на ногах шкіряними волоками, а личаки шнурками
Верхній одяг. В селі жінки носили свитки, підперезані поясом з китайками, в основному фабричного виробництва. Сукно і тканини фарбували в дубовій корі та бузині. Одяг був вільний, широкий. Переважна більшість незаможніх селянок носили будного дня спідницю з виворотнього боку, а в свято та неділю на лице. В суботу одяг прали, в неділю знов одягали.

В багатьох односельчан збереглися сорочки, спідниці, прикраси. Цей одяг використовують на весіллях, весільні свахи переодягаються, коли покривають молодих. В народних костюмах постійно виходять на сцену і учасники народних аматорських  фольклорних колективів району, цим самим не даючи забути людям своїх звичаїв і традицій, які передаються з покоління в покоління.

У-сум-10

 

с. Сумівка фото родини Бурянчик

 

У-сум-9

 

фото с. Війтівка Клебанська Меланія Андріївнф 1932 рік

У-сум-8

 

фото с. Сумівка родини Бурянчик

 

У-сум-7

 

фото с. Сумівка родини Бурянчик

У-сум-6

 

фото с. Сумівка родини Бурянчик

У-сум-5

 

          фото с. Сумівка родини Бурянчик

У-сум-3

 

фото с. Сумівка родини Бурянчик

 

У-сум4

 

фото с. Сумівка родини Бурянчик

У-Петрожці-Віра-Федорівна-та-Василь-Флорович,-1947-р.

 

фото с. Війтівка 1947 рік родина Петрожців Віри та Василя

 

 

У-Петрожці-Віра-Федорівна-та-Василь-Флорович,-1946-р.

 

фото с. Війтівка 1946 рік родина Петрожців Віри та Василя

У-Петрожець-Віра-Федорівна,-Клебанська-Ганна-Федорівна,-Візнюк-Зінаїда-Гаврилівна,-1948р.

 

Війтівські молодиці сорокові роки

 

У-Осіївка

 

фото с. Осіївка

У-Осіївка6

 

фото с. Осіївка

У-Клебанська-Меланія-Андріївна,1932-р.(справа)

 

фото с. Війтівка 1932 рік

 

У-Клебанська-Ганна-Федорівна,1949-р.

 

фото 1932 рік с. Війтівка Клебанська Ганна Федорівна

У2Клебанська-Ганна-Федорівна,1948-р.

фото 1948 рік с. Війтівка Клебанська Ганна Федорівна

і-зліва-Пучкова-М.А.

фото с. Вфйтівка Пучкова Марія

і-зліва-Пучкова-Марія-Андріївна-1922р.н.-с.Війтівка

фото с. Війтівка

і-Изображение-20

і-Изображение-23

і-Изображение-22

і-Изображение-25

і-Изображение-044

і-Изображение-220

і-Изображение-221

С. Війтівка фото 1941р. Родина Грабових

і-Изображение-222

с. Війтівка фото 1955 р. весільна пара Мацько Трохим і Марія

і-Изображение-223

с. Війтівка фото 1945р. Ф.А. Обідник з подругами

і-Изображение-224

с. Крушинівка 1967 рік Коваль М.Ф.

і-Изображение-227

с. Кошаринці 1955 р.  ресільна пара Кучеруки Микола і Галина

і-Изображение-229

с. Шумилово 1950 рік Дівчата  на Великдень

і-Изображение-230

с. Романівка 1930 рік Весільна пара Карасевичі Ганна і Платон

і-Изображение-231

с. Устя 1930 р. родина Яловенко

і-Изображение-233

с. Осіївка 1935 рік сільський хор під керівництвом М.Г. Терлецького

і-Изображение-234

с. Сумівка1089 рік Паскаренко М.Ю.т

і-ізображение21