Село Джулинка до складу Джулинської сільської ради входить село
Берізки – Бершадські
Джулинка – село , центр сільської ради.
Розташоване за 25 км від районного центру м. Бершадь. В межах села – залізнична станція Джулинка. Площа населеного пункту -7908 га.
Населення – 3850 особи.
Кількість дворів – 1967
День села -19.08.
Геральдика с. Джулинка затверджена рішенням сесії Джудинської сільської ради від № .
Село розташоване на лівому березі р. Південний Буг. через село протікають дві її безіменні притоки.
Назва села, очевидно, походить від татарського слова “джуя”, що значить “сміливий”.
Напередодні реформи 1861 р. у Джулинці налічувалося 323 двори, 922 ревізькі душі.
Реформа 1861 р. не виправдала сподівань селян. Тяжка підневільна праця, великі викупні платежі (щорічно слід було сплачувати близько 5 тис. крб) вели до посилення опору селян. Тому, коли в квітні 1861 р. в Ольгопільському повіті почався виступ незадоволених реформою, джулинці підтримали їх. Боячись зростання селянських заворушень, подільський губернатор послав солдатів Мінського, Брянського та Єлисаветградського полків для придушення непокірних.
У 1863 р. у Джулинці відкрили першу парафіяльну школу, для якої у 1869 р. звели окремий будинок. На початку 1870-х років школу відвідувало близько 70 хлопчиків та 10 дівчаток щорічно. Згодом у 1892 р. в Джулинці почала працювати окрема церковнопарафіяльна школа для дівчаток, а в 1899 р. – церковна школа грамоти.
В пореформений час прискорився економічний розвиток села. Починаючи з 1873 р. в Джулинці кожні два тижні відбувалися ярмарки.
Наприкінці XIX ст. у навколишніх селах – Усті й Красносілці – будувалися цукрові заводи, що зумовило деякі зміни в заняттях населення Джулинки. Селяни почали висівати цукрові буряки для цих підприємств. В Джулинці з’являлися підрядчики, які наймали селян на сусідні цукроварні.
На кінець XIX ст. припадає завершення будівництва залізниці Вінниця – Гайворон, шо проходила біля села. Це також значною мірою вплинуло на заняття населення.
До початку XX ст. Джулинка – велике село з 798 дворами і населенням 3307 осіб. Найбільшими земельними власниками у Джулинці були поміщики та товариство Соболівського цукрового заводу. В селі було більше десятка так званих куркульських господарств, зміцненню яких сприяло відкрите 1913 р. кредитне товариство.
Життя селян було важким. Основна їх маса була позбавлена землі і бідувала. Коли до села дійшла звістка про революційні події 1905 p., селяни активно виступили проти поміщиків. Під керівництвом Ф. Моруса, А. Білого, С. Печеного вони розгорнули боротьбу за скорочення робочого дня і підвищення оплати праці.
Перед Першою світовою війною з трьох джулинських шкіл залишилась одна, в якій працювало 3 вчителі і навчалися 172 учні.
До XX ст. медичних закладів в Джулинці не було. Лише напередодні Першої світової війни земство збудувало в селі невелику лікарню, де працювали лікар, фельдшер і медсестра.
Звістку про Жовтневу революцію селянство сприйняло з радістю. На початку 1918 р. колишній матрос М. Кравченко з місцевими бідняками Костянтином та Лаврентієм Кобійчуками здійснили розподіл поміщицької землі, худоби та реманенту серед селян,- але в березні 1918 р. Джулинку захопили німецькі війська. Окупанти повернули поміщикові землю, худобу, реманент, грабували селян, забирали хліб.
Протягом 1919-1920 pp. село неодноразово потрапляло до рук петлюрівців, денікінців та білополяків. Крім того, в цих місцях діяли воєнізовані загони різних отаманів, які грабували селян, палили хати й господарські будівлі.
Влітку 1920 р. в Джулинці остаточно встановлено радянську владу. Створено волревком, який очолив Іван Плосков. Джулинський волревком та його земельний відділ розподілили між селянами 776 десятин землі.У 1921 р. голова ревкому І. Плосков і член ревкому Ф. Уваров вступили до партії більшовиків. Це були перші більшовики в Джулинці. Тоді ж у селі засновано комсомольську організацію, яка 1923 р. об’єднувала 6 членів. У цей час створено комнезам, на чолі якого став Ю. Рублєвський. Комнезам розподілив між малоземельними селянами 683 десятини землі, яку вилучили в 159 “куркульських” та багатоземельних господарствах.
Перше колективне господарство організували в Джулинці в 1923 р. Це був ТСОЗ “Крок до соціалізму”, який об’єднував 7 сімей. Товариство мало 6 коней, 2 плуги, 3 вози, 6 борін
У 1924 р, село стає районним центром Тульчинського округу. На цей час тут було 1100 дворів і 4057 мешканців.
Значно зріс культурний рівень Джулинки. В селі працювали школа, лікнеп і бібліотека. Відкрився районний сільгоспбудинок. Селян обслуговувала лікарня й амбулаторія. Після смерті В.І. Леніна Джулинській лікарні було присвоєно його ім’я.
У жовтні 1925 р. в Джулинці відбулося свято врожаю, відкрилася перша сільськогосподарська виставка, на якій було представлено 90 кращих селянських господарств.
У 1927 р. в селі налічувалося 1176 дворів, проживало 4413 осіб. Господарство велося в основному одноосібно, а єдиний ТСОЗ “Крок до соціалізму” об’єднував тільки частину незаможників.
Протягом 1929 р. в Джулинці утворилося ще три ТСОЗи – “Незаможник”, ім. Леніна, “Червона зірка”, які об’єднували 105 бідняцьких господарств і обробляли 447,8 га землі. Врожайність на усуспільнених ланах була значно вищою, ніж на одноосібних. Весною 1930 р. утворився ТСОЗ “13-річчя Жовтня”.
Процес колективізації у Джулинці відбувався в складних умовах. Заможні селяни всіляко перешкоджали цій справі. У 1930 р. деякі хлібороби почали розбирати худобу, реманент і виходити з колективного господарства.
У 1931 р. в Джулинці відкрито семирічну школу, а через 4 роки у новому будинку – середню. В селі побудовано лікарню, зведено великий районний Будинок культури. Вів передачі радіовузол, працювала стаціонарна кіноустановка, тисячі книжок налічувалося в сільській бібліотеці
На кінець травня 1933 р. в Джулинці утворилося три колгоспи: ім. Ворошилова, “Більшовик”, “13-річчя Жовтня”. Вони об’єднували 81% господарств і близько 90% усіх орних земель села. В колгоспах налічувалося 329 коней, чимало рогатої худоби.
У 1933 р. колгосп ім. Ворошилова був одним з кращих у районі. Особливо відзначилася бригада М. Трохименка, визнана переможцем обласного змагання за кращу колгоспну бригаду у весняній посівній того року.
Ударницею серед жінок-колгоспниць була П. Микитюк. На перший Всесоюзний з’їзд колгоспників Джулинці делегували передовика колгоспного виробництва, члена артілі ім. Ворошилова Ф. О. Печеного.
У серпні 1933 р. була утворена Джулинська МТС. Вона мала 24 трактори, які були розподілені між 5 бригадами і обслуговували 17 колгоспів.
Голод 1932 -1933 років… необійшла ця трагедія і жителів Джулинки. Офіційна кількість жертв голодомору 1932 – 1933 р. у Джулинці – 710 чоловік, 111 постраждалих. Залишившись без хліба, селяни їли котів, собак, щурів, кору дерев, листя, ракушки. Мали випадки і канібалізму. Досить достовірним джерелом є спогади учасників тих жахливих подій.
…..Дмитриченко Віра Петрівна, на період голодомору проживала в селі Джулинка,ходила в школу – 2-й клас. Народилася 1922 р.
«…Якщо в селі коні,корови здихали,то на полі зразу черга за м’ясом . Одного разу мама принесла м’ясо здохлої коняки. Спекла його,ще й досі пам’ятаю,як воно пахло. В Бершаді був цукровий завод,мама вночі пішки іде в Бершадь і набирає в мішок брагу з такої глибокої ями. Поки іде додому – всі плечі мокрі,з браги пекла бліни. Літом ідемо до річки,а там ракушки в намулі. Назбираємо їх, мама полиє окропом,вони відкриваються. Мама зпече їх в печі,і їли. Пізніше збирали і варили лободу. Потім вернувся тато з тюрми… Тато куркуль – і в колгосп його не брали.
Ми ходили на поле і крали колоски. Стеріг їх об….сзчик,нарвемо колосків, на тереблю їх,і їмо,а в декого живіт лопав. Посадили весною шулупину з кільцем від бараболі. Стільки дітей ходили попухлі, просять ,а шо ти їм даси? Іде мама в поле і бере мене з собою сапати буряки. Посапаю трохи,лягаю та й сплю,бо скільки я можу,ще ж мала була. То ввечері на мене і на маму дають буханку хліба…»
Докійчук Ніна Ннконівна Проживала в с.Джулинка,навчалась в школі. Народилася 22.03.1926р.
«… в школі було тяжко, вчилися голодними. Для дітей жіночка варила куліш. Брат Гріша ходив до неї з котелком.навесні їли бурани, збирали в річці ракушки і їли їх, тоже їли виноград і яблука,шо було. Батьки робили в колгоспі. Помню збирали їжу люди один у воєнному, а другий в простій одежі,забирали всьо, гляділи на кроваті і в печі. Були такі люди, які замуровували у штандари, а моя мама просила не шпигати піч. Забирали навіть квасолини. Брат ходив і слідив, шо вони робили.
В той час мерзли люди, а мати боялась і проводила до школи, щоб нас не зїли , що нас спасло -тримали корову. Коло контори були люди пухлі
Ше ми прадиво сіяли,збирали насіння і робили мамалиґу. Пам’ятаю, що в голодомор померли з мого кутка – Яворська Ірина, Руденко Трохим.Мазур Явдоха,Кучерявий Гріша, Сливко Іван, Буркан Тимофій, Чубаки …»
Кравченко Софія Юхимівна Народилася у 1921 році
. … страшні роки голодомору ,я зустріла одинадцятирічною дівчинкою. Мама шукала на городі люцерну, кропиву, листя буряка і з цього варила «бевку », яку заправляли жменькою муки. А якими нам були смачними
млинчики,спечені із тертого буряка та цвіту акації!
В нашому селі були сім ї де помирали і батьки і діти. Їх опухлих ,имерших вивозили на кладовище і там ховали в яму на всю сім ю…
Бондарчук Анна Іванівна
Народилася у 1907році, проживала в с.Джулинка
…найважче пережити зиму. Навесні пекли з лободи млинці,їли кріп,коріння кущів. Були випадки людоїдства. Мертвих людей збирали на вози і везли до ями. Всіх кидали в одну,бо не було сили викопати кожному окремо… ”
Матвійчук (Степова) Наталія Микитівна Народилася 1921 року
… у 1932-1933 роках врожай був, але вивезли все Помню, як наїлась сирої квасолі. В полі на левадах шукали щавій ,кропиву,лободу і їли. Батько посіяв нагороді жито, то щодня бігала і дивилася,чи є вже колосочки, а коли вони з’явилися , тато зріже трохи і на жорна перемеле, тоді мама вже варить куліш. Отак вижила наша сім я …
Тихонюк Дмитро Пантелеймонович Народився 1923 року
… Корінний житель с.Джулинка, у голодовку було 10 років .Ходив утретій клас. Батьки – в колгоспі,мама в ланці. Ми мали корову і бичка,тому пережили голод. Був пастухом. Голодуючі вкрали бичка.
Їли бурячки,збирали лободу,кропиву і варили «бевку» . В колгоспі варили баланду. А хто не в колгоспі – помирали . Заходили шукали мертвяків і скидали в яму без подпісі,живих тоже туди,спухлих … ,,
Івасик Іван Трохимович Народився 1927 року
… варили кукурудзу замість хліба. Весною у тата й мами спухли ноги.
” Помню померлих з голоду людей збирали і кидали в одну яму по декілька чоловік. Дуже все помню, вже весною люди пішли в поле на роботу, а там у великому котлі варили їсти «бевку». Піднімали прапор і люди бігли до котла- «бевка» готова! – обід . Коли виросла на подвірні лобода,зацвіла акація, то ми вже оживали, варили лободу і терли цвіт акації. А також з мамою ходили до Бугу і приносили ракушки, то вже і м’ясо їли.
У 1933 році в Бугу було дуже багато ракушок, і багато людей вижили,їли їх. Помню, як ми збирали насіння з мушійки,пирійки,щиру і їли. Не можу забути, як було поїси цього насіння, то дуже болів живіт.
Перед початком Великої Вітчизняної війни всі джулинські колгоспи були економічно і організаційно міцними. Зростав і тракторний парк Джулинської МТС, яка 1940 р. мала 81 трактор, 12 комбайнів та іншу техніку. На околиці села розташовувалась МТС з майстернями й гаражами.
28 липня 1941 р. Джулинку було окуповано. Сосновий бір став місцем, де фашисти та поліцаї знищували людей. У Джулинці було розстріляно 156 осіб. За роки окупації на примусові роботи до Німеччини звідси вивезли 236 осіб.
В Джулинському районі виникла одна з перших підпільних організацій іш Вінниччині. Вже у грудні 1941 р. розгорнула діяльність підпільна організація, на чолі якої стояли залишені Джулинським РК КП(б)У М.С. Корнійчук (Саша Жалов) та Ф.С. Волощук.
Влітку 1942 р. під керівництвом М.С. Корнійчука був організований партизанський загін. А восени створено скеровував всю діяльність підпілля району й Джулинки. На початку 1943 р. гестапо натрапило на слід джулинського підпілля. Був заарештований і розстріляний Ф.С. Волощук.
У 1942-1943 pp. Джулинці допомагали партизанському загону С.О. Печеного та іншим, які проходили через район. У серпні 1942 р. група підпільників підірвала в районі Джулинки два залізничні ешелони з пальним і з зерном, награбованим окупантами у населення.
2 березня 1944 р. частини 2-го Українського фронту вступили на околицю села, а вже 12 березня Джулинку було звільнено.
Одразу ж після визволення почалося відродження зруйнованого фашистами господарства. Правління колгоспу ім. Ворошилова вжило заходів щодо підготовки весняної сівби, здачі зерна у фонд Червоної армії. За березень-листопад 1944 р. від трудівників Джулинки пораненим у госпіталь було надіслано 4565 посилок.
У 1947 р. на фермах артілі ім. Ворошилова вже було 130 корів, 160 свиней, 230 овець. Колгосп “13-річчя Жовтня” одержав цукрових буряків по 250 ц/га. Ланка М.А. Стрель- бицької отримала 614 ц/га цукрових буряків.
Налагоджувала роботу МТС. З інших республік СРСР сюди надходила сільськогосподарська техніка.
Відновили свою діяльність всі заклади культури і охорони здоров’я. 1 вересня 1944 р. відкрито середню школу, за парти сіло 430 учнів, їх навчало 20 учителів. У 1946 р. населення Джулинки методом народної будови відремонтувало Будинок культури. При ньому працювали гуртки художньої самодіяльності, бібліотека, демонструвалися кінофільми.
У 1950 р. всі три колгоспи села об’єднадися в один – “13-річчя Жовтня. Голова колгоспу Остродуб А.А.Врожаї зросли (зібрано пшениці – 25,5 ц/га, цукрових буряків – 250,6 ц/га), грошові прибутки колгоспу досягай 2696 тис. крб. Колгоспне стадо збільшилося до 770 голів великої рогатої худоби.
У 1957 році в селі побудовано цегельний завод, черепичний та столярний цехи.
У 1958 р. Джулинську МТС було реорганізовано в РТС.
Колгосп “13-річчя Жовтня” придбав 18 іракторів і багато іншої техніки. До артілі перейшло 105 механізаторів, які раніше працю- в&чн в МТС. Господарство міцніло, зростали його прибутки, того року вони становили 7 млн. крб.
У 1959 р. Джулинський район ліквідували, і Джулинка ввійшла до складу Бершадського району Вінницької області. Цього ж року артіль “13-річчя Жовтня” об’єднано з сусіднім господарством села Берізок-Бершадських у колгосп ім. Котовського. Загальна площа земельних угідь утвореного господарства досягла 7055 га. Голова колгоспу Шрамко К.К.
На базі вечірньої школи в 1963 р. засновано учбовий комбінат. Тут готували трактористів, садівників, майстрів кравецької справи. При цьому закладі працювали групи підвищення кваліфікації ланкових, буряківників, тваринників та ін.
У 1967 році колгосп ім.Котовського очолює Шеремета М.С.
За досягнуті успіхи колгосп і окремі колгоспники неодноразово відзначалися урядовими нагородами та грамотами і дипломами ВДНГ. Керівникові механізованої ланки Г.К. Пойдюку за високі врожаї кукурудзи 1966 р. присвоено звання Героя Соціалістичної Праці. Орденом Леніна було нагороджено- доярку М.А. Павляк, яка надоїла понад 4 тис. кг молока на кожну фуражну корову. Ордена Жовтневої Революції удостоєно голову колгоспу М.С. Шеремету та бригадира тракторної бригади М.Я. Мазура.
Колгоспники в 1970 р. зібрали по 40,9 ц зерйових, по 371,0 д цукрових буряків по 190,2 ц картоплі, по 191,1 ц овочів на 1 га посіву. Тваринники одержали на 100 га сільгоспугідь 499 ц молока, 124 ц м’яса.
На кінець 1970 р. в колгоспі було 115 тракторів, 32 комбайни, 40 автомобілів та багато іншої техніки. Працювало 3 кузні, 4 майстерні, млин, олійня, 2 пилорами тощо. В різних галузях колгоспного виробництва в 1970 р. працювало понад 2 тис. осіб. В той час в селі також працював цегельний ; завод, черепичний та столярний цехи, масло завод. Розширено хлібоприймальний пункт з добре обладнаними зерносховищами та потоковою лінією кукурудзяного заводу, на якому і працювало понад 100 осіб. Джулинське відділення “Сільгосптехніки” обслуговувало 10 колгоспів району.
У 1970 р. за успіхи в розвитку економіки й культури села в змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна ювілейна медаль “За доблесну працю. На відзнаку 1 00-річчя з дня народження В. І. Леніна” була вручена ” 250 особам.
У тому ж році колгоспники отримали по 4,5 крб на людино-день. Для них зведено близько 800 НОВИХ будинків, село повністю електрифіковано й радіофіковано. У 1970 р. в Джулинці працювало 3 школи, де 72 вчителі, навчали 1235 дітей.
Що було побудовано в с.Джулинка за період з 1961- 1991 pp.
1961 – розпочато будівництво свинокомплексу. За шість років було побудовано 5 свинарників, водонапірну башню.
1965 – закінчено будівництво поточної лінії – кукурудзяний завод.
1966– закінчено будівництво кормоцеху, закінчено перебудову та реконструкцію типової майстерні Джулинському відділенні «Сільгосптехніки»; закінчено будівництво котельні мебельного та комісійного магазину.
1967- 10 лютого на зборах колгоспників було обрано головою колгоспу Шеремету Михайла Сидоровича.
Весною було посаджено 650 штук ялинок і 1000 штук горіхів. У квітні було заново відокремлено маслозавод у окреме підприємство У вересні було закінчено будівництво шосейної дороги 2,5 км В жовтні центрі села збудовано пам’ятник Г.І.Котовському.
В кінці жовтня збудовано вуличне освітлення.
4 листопада була введене в експлуатацію двохповерхове відділення поліклініки,де було розміщено 14 кабінетів, з пропускною спроможністю 160 пац./д.. Гол.лікар М.М.Рейфман. v ч
1969-з весни почато будівництво Будинку культурина 600 місць де був раніше стадіон .
1970 – закінчено і введено в експлуатацію столову на 80 місць,закінчено будівництво шосейної дороги.
1971 – в другій половині року розпочато будівництво аптеки,завідувач аптекою І.П.Бородачик;
розпочато будівництво терапевтичного відділення на території Джулинської дільничної лікарні.
1972 – закінчено і введено в експлуатацію комбікормовий завод,баню на 20 місць, розпочато будівництво автостанції вцентрі села.
25грудня 1972 року закінчеіно будівництво двохповерхової споруди Будинку культури,директор Костирко В.І., на другому поверсі якого розміщена сільська бібліотека,фонд якої налічував 32 тисячі примірників, завбібліотекою Трохименко Н.Б. В будинку культури працюють гуртки художньої самодіяльності, сільський хор, хор вчителів, медиків, танцювальні гуртки, духовий оркестр – керівник Малаховецький В.Л., працює народознавчий клуб «Берегиня». <, . – –; У-“r f
1973-у другій половині року розпочалось будівництво трьохповерхової будівлі середньої щколи. В серпні двохповерхового приміщення сільської ради.
Закінчено монтажі встановлено апаратуру АТС на 300 номерів в приміщенні бувшого птахокомбінату.
1974 – введено в експлуатацію приміщення контори.
У вересні відкрито музичну школу ,в якій навчається 50 дітей Директор Г.М.Шпаркий.
1975 – 1 вересня закінчено будівництво середньої школи на 760 учнівських місць. Директор Ткачук П.О.
5 травня закінчено будівництво і відкрито Меморіальний комплекс загиблим воїнам. В період Великої Вітчизняної війни 7 травня здано в експлуатацію 2-х поверхове приміщення сільської ради, на першому поверсі якого розміщено пошта,телеграф,ощадкаса.
В травні розібрано стару вузьку колію залізничної дороги і почалась підготовка до будівництва широкої колії.
1976 – у грудні закінчено будівництво широкої колії залізничної дороги.
1977 – продовжувалось будівництво 8-ми квартирного будинку,асфальтної дороги.
1978 -колгосп ім. Котовського розпочав будівництво дитячого садка на 280дит.місць.
Відкрито склад по продажу вугілля.
1979 – продовжується будівництво дитячого комплексу та асфальтної дороги сполученням Джулинка -Бершадь.
1984 – введено в експлуатацію дитячий садок « Веселка»,зав. Буркан В.М.
В 1984 році на території Джулинської сільської ради було розташовано :відділення
« Сільгосптехніки» , яке складається з 3 основних підрозділів: ремонтної майстерні, автотранспорту, відділ механізації тваринних ферм. Керуючий Байдалюк А.І. (1975 – 1985 р.р.) Міжколгоспний комбікормовий завод,перевалочний пункт заготконтори,інкубаторна станція,хлібоприймальний пункт,масло цех молочноконсервного комбінату, сільське споживче товариство, дільнична лікарня,відділення зв’язку , чотири школи,в т.ч. одна середня. В колгоспі ім. Котовського 6423 га с/г угідь, в т.ч. рільної землі 6116 га. В структурі посівних площ зернові культури займають 53 ,технічних 21%,кормові – 25,3%, під садами зайнято 124 га, а під городиною 65 га. Щорічно колгосп ім.Котовського утримував в середньому 3146 голів ВРХа, вт.ч.1026 корів. Свиней на комплексі – 12600 голів. Крім того було 800 овець, 2200 голів птиці.
1990 – 1997 роки господарство очолюють Овсяденко В.Х., Койбійчук В.Я. Асфальтом покрито центральну та більшу половину села. 1991 р.Відкрився електроцех – майстер Мазур І.М. З 1996 року відбулося розпаювання земель.Наділені земельні паї в розмірі 2,5 га. Основна частина паїв працюючих та пенсіонерів перейшла в оренду товариства.
Колгосп ім.Котовського, яким в різні роки керували досвідчені голови – Остродуб А.А. (1950-1954 рр.), Бойко В.Є.(з1 вересня 1954 – 1961 р.р), Шрамко К.К.(3лютого 1961 – по лютий 1967р.р.), Шеремета М.С.(1967 – 1990 р.р.). Після 1990 –го Овсяденко В.Х., Койбійчук В.Я., змінив назву на КСП «Джулинка».В березні 2000 р.було створено ТОВ «Агрофірма Джулинка».
Джулинська сільська рада, утворена 29 травня 1957 року, а вцьому році святкує своє 55 –ти річчя (2012 р). До її складу входять населені пункти Джулинка і Берізки Бершадські. Територія займає 7908 га, у т.ч. 7187 с/г угідь, 6572 га ріллі, 18 га лісу, на 103 га протікає річка пвденний Буг.
Частину свого серця віддали громаді сільські голови, які очолювали її в різні роки:
Койбійчук Катерина Лаврентіївна, Плахотнюк Федір Мойсейович., Кучерявий Григорій Демидович, Добриня настасія Федорівна, Павлишин Іван Онисимович., Кривенький Яків Трифонович (1963 – 1975), Зеленюк Тамара Володимирівна (1976 – 1980 рр.), Попук Марія Теофанівна (1980 – 1991 рр.), Семенда Григорій Филимонович. (1991 – 1992рр.), Манченко Михайло Юхимович (1992 – 1998 рр.), Павляк Григорій Васильович (1998 – 2002 рр.).
З 2002 року три скликання поспіль обраний сільським головою Джулинки Петро Васильович Швець, молода, енергійна, ділова людина, 1967 року народження. Вищу освіту здобув у Слов’янському університеті бізнесу і права.Чудовий знавець бізнесу, економіки, безпомилково орієнтується в політиці, освіті, культурі, сприяє поліпшенню криміногенної ситуації, за що був нагородженний відзнакою міністерства Внутрішніх справ України «За сприяння охороні громадського порядку». Налагодив побратимські звязки з Гміною Грабів, що у Польщі. У 2004 році було підписано угоду про співпрацю та партнерство між Джулинкою та Гміною Грабов. Відбувся обмін офіційними делегаціями. В Джулинській школі активно дії клуб Європейської інтеграції «Ранок»у рамках міжнародного освітнього проекту «Українсько польської співпраці заради майбутнього. Тижневий візит наших учнів і вчителів надовго запамятається цікавими пізнавальними, кільтурно – освітніми заходами, екскурсіями визначними місцями. На джулинській землі також радо зустрічали гостей з Польщі П.В.Швець очолює районне відділення обласного товариства «Україна – Польща- Німеччина». Поступово виконує свої передвиборчі програми. Село стало невпізнанним. Виросли сучасні будівлі, паркани, підходи до магазинів вимощені тротуарною плиткою. Покращується благоустрій села. Одними із перших в районі обладнали стаціонарне паспортизоване сміттєзвалище. Збільшено зелених насаджень, поліпшується санітарний стан доріг, прибережних зон. У 2007 році – село газифіковано. Джулинська ЗОШ обігрівається газом. Забезпечений нормальним тепловим режимом дитячий садок «Веселка». У 2008 році на реконструкцію вулиць витрачено 31 000 тисячу гривень. Побудований деревяний паркан 1400м (польова дорога), цементно – щебневий паркан дитячого садка 192 м, 32 м біля середньої школи. Частково відремонтовані памятники, меморіал, де поховані воїни – визволителі. Побудований цементно – щабневий паркан від центральної дороги (кошти громади сільської ради), та впорядковується центральний вхід на кладовище (кошти уродженки села Бойко Н.І.). В 2011 році проведено 8 км освітлення села. На сьогодні сільський голова є своєрідним кризовим менеджером. Разом із виконкомом доводиться щомісячно турбуватися про виконання місцевого бюджету, як основного джерела фінансування заходів соціально – економічного розвитку, утримання закладів культури, дошкільних установ та благодійність села. Організаційна та розяснювальна робота з платниками податків сприяє виконанню бюджету сільської ради за 2011 рік. При плані виконання доходів 656000тис.виконано на 871 000тис. Додатково отримані доходи, позабюджетні надходження створили необхідну основу фінансового забезпечення соціального розвитку села. Працівникам організацій і установ, що отримуються за рахунок місцевого бюджету своєчасно виплачується зарплата. Проводяться поточні ремонти приміщень, закуповується паливо, передплачується періодика в сільській бібліотеці.Грошова допомога надається малозабезпеченим громадянам, багатодітним сімям, фінансуються заходи по вшануванні памяті загиблих воїнів, ветеранів війни, праці, культурні акції. Джулинська сільська рада за всіма показниками – серед кращих на Вінниччині Джулинська територіальна громада – найбільша в Бершадському районі, одна з найкращих на Вінниччині за що нагороджена легковим автомобілем. Досвід роботи сільської ради, зокрема голови, схвалювали районна та обласна ради. У 2005 році облдержадміністрація та обласна рада нагородили дипломом Джулинську сільську раду за заняте друге місце серед сільських населених пунктів за кращу організацію робіт під час проведення двомісячника благоустрою населених пунктів Вінниччини. У 2007 році райдержадміністрація і районна рада нагородили почесною грамотою та грошовою премією Джулинську сільську раду (голова Швецю П.В., секретар Осельня Н.Г.) за зайняте перше місце в традиційному конкурсі за звання кращий населенний пункт.
Після отримання Україною незалежності на території села зявилися нові форми господарювання. На базі ТОВ «Джулинка», діє ТОВ «Агрофірма «Джулинка»- одне з найпотужніших господарств Вінниччини, де міцна економіка і добре розвивається її рослинницька і тваринницька галузі. Навіть у 2007 році під час засухи одержали 500 тис. грн. чистого прибутку.
Підприємство має власну переробну базу: працюють крупорушка,олійня,два млини,цех з виробництва макаронів,діє власний асфальтний завод. Агрофірма зуміла зберегти маточне поголів’я.Виробництво розвивається в дружбі з наукою.Джулинчани налагодили міцні звязки з ученими Вінницького інституту кормів, Уманського інституту кабачкових і коренеплодів. А співпраця із Черкаським ТОВ “Зоря – Маїс насіння” принесла феноменальні результати. Навіть в засушливий 2007 рік на демонстраційних посівах вирощено високі врожаї. Сорти соняшнику Хорс, сер Жан видали з кожного гектара відповідно по 35 і 33, 6ц. Качаниста зародила на славу: сорт ЄС Тріо – 97,8, Сплендіс – 90,5, ЄС Потер – 80,7 ц. Стабільна робота агрофірми чимало сприяє розвитку соціальної сфери Джулинки. Зокрема, господарство опікується дитячим садком, школою, дільничною лікарнею (сюди, наприклад надійшла сучасна апаратура для лабораторних досліджень). Джулинчанам вдячні за зміцнення матеріальної бази і спортсмени Вінницького ТОВ “Динамо”, футболісти райцентру.
Джулинка здавна славиться роботящими людьми імена яких неодноразово занесені на районну та сільську дошку пошани. Це завідувач майстерні М.Ф.Івасик, бригадир виробничої дільниці №1 В.І.Івасик, головний зоотехнік М.Ф.Чехівський, комбайнери: І.О.Печений, М.І. Попук, механізатори І.А.Луговацький, доярка Н.В.Сабітова, телятниця О.А.Рульова, ланкова Г.Д.Охріменко
У 2008 році товариство представлене науково – експертною радою іміджевої програми “Лідери ХХІ століття” до міжнародної нагороди “Лаври слави” за професійні досягнення у сучасному світі та внесок в інтелектуальний розвиток суспільства. Агрофірму “Джулинка” очолює її генеральний директор, заслужений працівник сільського господарства України М.Ф.Хливнюк, лауреат Міжнародного форуму економічного співробітництва “Партнерство в імя злагоди і розвитку”,Всеукраїнської премії “Народна шана”, акції “Лідер товарів і послуг України 2007”.
Працюють також промислові та обслуговуючі підприємства (найбільші – “Агро – Клондайк”, «Джулинський елеватор»(на базі колишнього комбікормового заводу), «Джулинське КХП», «ТалантІнвест»(на базі колишнього «Агромаш»),ТОВ «Джулинська інкубаторна-птахівнича станція»,діє залізнична станція об’єднання «Гайворон»,топливний склад. Девять фермерських господарств найбільші з яких “Троянда” – фермер Вишневький О.Ф., “Ромашка” – Хоцько С.В., “Горизонт” – Терещук Н.Є., і ін., 430 одноосібників. Діють підприємства, які надають послуги: дві олійні, дві пилорами, СТО, стоматологічний кабінет, різка скла, юридичні та компютерні послуги, працює побутовий комбінат в якому надаються послуги по ремонту аудіо та відео техніки, ремонт взуття, перукарня; працює кредитна спілка “Вінничанка”, 57 торгових точок ., відділення зв’язку .відділення Ощадбанку, Приват банку, працюють 2 аптеки і 1 ветеринарна аптека.
Гарна історія і в Джулинської амбулаторії сімейного типу, яка знаходиться на території сільської ради. .Будівництво лікарні розпочала у 1896 графиня Уварова ,яка відкрилася як земська лікарня в 1905році і сьогодні живуть в памяті людей високий професіоналізм, працелюбність, відданість справі фельдшера С.Л.Солярчука (1879 – 1953 р).З 1937 року як Джулинська районна лікарня,яку очолював до пенсійного віку : І.П.Поліщук-фронтовий хірург. У 1953 році головним лікарем Джулинської районної,(а згодом дільничної) лікарні призначений %
М.М.Рейфман .3 1986 по 2001 pp. головним лікарем Джулинської дільничної лікарні була Соцька Л.М..З 2001 по нині лікарню очолює лікар вищої категорії Зайва Г.Ф. Заклад згідно Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві»,перейменовано в амбулаторію сімейного типу . Медичний персонал амбулаторії обслуговує близько 6000 осіб, діє денний стаціонар на 17 ліжок, працює ренген-.стоматологічний,фізіотерапевтичний кабінети,клінічна лабораторія.
В селі діє ЗОШІ І – III ст., яку очолювали гідні педагогічній справі керівники – П.П.Паламарчук ( 1931), Д.К. Соловієвський (1947), С.І. Бричко (1948-1952), А.С. Вронський ( 1952 -1970),П.О.Ткачук (1970-1977,1984-2000),Б.А.Ольшевський(1977-1984). З 2000р. і по сьогодні очолює Михайло.Петрович Шевчук – відмінник освіти України. Із 40 педагогів -3 -є методисти,5-ро старших вчителів, 13-ть з вищою та 17 з І категорією. У 20 класах – 363 учнів. На базі школи проводяться наради,семінари освітян Бершадщини. передовий досвід педагогів популяризують газети,телебачення,радіо. У школі встановлено локальну комп’ютерну мережу та відкрито новий комп’ютерний клас, а на базі шкільної бібліотеки працює молодіжний інтернет центр,для поглиблення вивчення предмегів.розширення зв’язків клубу європейської інтеграції « Разом», який об’єднав дітей та дорослих, учасників міжнародного освітнього проекту «Разом – українсько – польська співпраця заради майбутнього». Нині в Джулинській школі діє більше 30 різнопланових навчально – виховних проектів, кожний з яких формує в молоді громадянську співучасть.
Джулинська допоміжна школа – інтернат, яку засновано 7 жовтня 1959 року, згідно рішення Вінницького облвиконкому №622. Тут навчається понад 100 дітей віком від 6 до 17 років. Директор школи – інтернату В.Г.Марущак відмінник освіти України уже 12 років очолює цей заклад. Серед 19 подібних шкіл – інтернатів на Вінниччині Джулинська постійно займає передові місця за усіма показниками. У школі проводяться тематичні та розважальні програми, працює клаб вихідного дня, гуртки «Умілі руки», «Веселі голоси», «Фантазія», «Природолюби», танцювальні. Діти вивчають традиції та звичаї українського народу (проводяться різні свята, виставки, вікторини).Традиційно проводяться спортивні спартакіади. Діти забезпечені одягом, взуттям, пятиразовим харчуванням. Школа має необхідну кількість будівель для організації навчально виховного процесу, проживання вихованців а сасе: навчальні і спальні корпуси, спортивний майданчик, майстерні, бібліотека, харчоблок, лазню, складські приміщення.
Відділення з веслування на байдарках і каное –філіал Вінницької обласної спеціалізованої ДЮШ олімпійського резерву ім.Юлії Рябчинської у Джулинці відкрито 1 листопада 1997 року, (тренер – викладач вищої категорії, майстер спорту Л.А.Пугач). Основна команда – учні Джулинської ЗОШ І – ІІІ ступеня. Наталії Бурнос – присвоєно звання майстра спорту. Вона багаторазова чемпіонка України, член збірної команди країни. Наша землячка зайняла шосте місце (байдарка одиначка) на кубку світу в Німеччині, у 2007 р.Ганна ланова – майстер спорту, чемпіонка України, була членом збірної команди України. Наталя Нитяжук – презерка чемпіонату України, чемпіонка Вінницької області. Юлія Усатюк – призерка міжнародних змагань «пам’ять». Віта Бурнос – чемпіонка Вінницької області, призерка першості України. Світлана Лакеєва – чемпіонка області, призерка чемпіонату України, член збірної команди Вінниччини. Іванна Ніжинська – чемпіонка України та області, член збірної команди області. Мирослава Трохименко – чемпіонка області та призерка зональних змагань першості України.
ДНЗ «Веселка»,де на високому рівні працюють 6 вікових груп, та колектив до складу якого входить 36 чоловік, який очолювали в різні роки досвідчені адміністратори,це педагоги-В.М.Буркан,М.Т.Попук, а з 1994 року по сьогодні «Веселку» очолює педагог з багаторічним стажем завідуюча Н.М.Кучерява. Для повноцінного розвитку кожної дитини та зміцнення її здоров’я успішно функціонують стадіон, спортивний і музичний зали. В садочку створена кімната краєзнавства, театру та екології. Предметно – ігрове середовище максимально наближено до сімейного.
Музична школа, відкрита 1974 році, 35 років директором якої був досвідчений спеціаліст Шпаркий Г.М. В школі навчається 36 дітей. Сьогодні директор школи Тур О.Г. У школі діють такі класи: скрипічний, фортепіанний, баянний. Сотні вихованці музичної школи, закінчивши мистецькі заклади з успіхом працюють за спеціальністю у різних областях України
Сільський будинок культури, який 22 роки очолює О.О.Мазур. Саме тут проходять усі масові заходи. Спільно діють працівники будинку культури, бібліотеки, музичної школи, освітяни, а звідси – віддача. Будинок культури працює з сільською радою, агрофірмою, дитсадком, церквою. Організовано хореографічну студію, де займаються три групи дітей: молодша, середня, старша – керівник Горбатюк Л.О. Створено ансамбль української пісні «Надбужанка» – керівник Мазур О.О.
В селі працює сільська бібліотека, яка за 85 років перетворилася з простої книгозбірні на справжній, сучасний інформаційний центр. Історія її розпочалася ще в 1924 році. Вже до 1972 року в Джулинці діяло 5 бібліотек серед них – дитяча, шкільна, сільська, колгоспна та на території МТС. Завідуючою сільської бібліотеки з 1953 – 1995 рік була Н.Б.Трохименко. З 1956 – 1996 р. бібліотекарем працювала Г.Я.Криворучко. З 1975 -1998 р.завідуючою читальним залом була Н.П.Байдалюк. У фонда нараховувалося майже 31 тис.книг. В читальний зал надходило більше 40 назв газет і журналів. Були відкриті пункти видачі літератури на двох фермах, у відділеннях « Сільгосптехніки», на свиновідгодівельному комплексі. Діяли клуби за інтересами «Люби і знай свій рідний край». В 1970-1980 роках Джулинська бібліотека стає базовою для навчання і підвищення кваліфікації бібліотечних працівників району і області. Тут є інформаційний розділ з історії та сьогодення села, де зосереджено краєзнавчу літературу, виставки книг, виставки творчих робіт місцевих майстрів: роботи відомого скульптора – С.Печеного, його дружини Олени (майстра з- плетіння соломкою, місцевого художника О.Степового. Створений народознавчий куточок. У зв’язку з дефіцитом коштів в 1996 році бібліотека пережила важкі часи. Скорочено кількість робочих годин і дні обслуговування населення. Фонд сільської бібліотеки для дітей передано у фонд бібліотеки для дорослих. На початку 2002 р. книгозбірні, у зв’язку із змінами в Бюджетному Кодексі, а також частково й до централізації в мережі району передали на утримання за рахунок бюджету сільської ради. З 1998 – 2008 завідуюча бібліотекою Сімак О.О. Яка з молодечим запалом організувала чимало заходів для дорослих та юних читачів. В бібліотеці з успіхом проходили вернісажі золотошвачки Любові Атаманенко, вишивальниць – Наталії Дзюман, біблійні сюжети Світлани Буркан, фантазії із шовкових стрічок Ярослави Руденко. Новаторство Сімак О.О. дістали визнання: Джулинська бібліотека виборола перше місце в обласному огляді – конкурсі сільських бібліотек і нагороджена магнітофоном. З 2008 року бібліотекою завідує Неля Іванівна Шкурат, котра багато робить для впровадження ефективних методів популяризації книги. Масові заходи бібліотека проводить спільно з працівниками будинку культури, музичної та середньої школи, школи – інтернат. Постійно підтримує храм науки сільський голова Швець П.В. 2004 році проведено капітальний ремонт книгозбірні. 2011 році проведений косметичний ремонт. В бібліотеці запрацював комп’ютер. Щороку з бюджету сільської ради виділяють кошти на придбання нових книг, передплату періодики.
Найдавнішою спорудою села є Церква Покрови Пресвятої Богородиці. Кошти на будівництво якої прихожани збирали на початку XX століття. До нас не дійшли звістки про те, коли саме в с. Джулинці була збудована та стара церква, яка згоріла в 1790 році. Довго село обходилося без церкви, але в 1798 році граф ПотоцькиЙ,йдучи назустріч селян,подарував Джулинці стару три купольну церкву в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці,що стояла до того в Т Перевезена вона була стараннями джулинчанина Андрія Козоріза і під його наглядом збудована,розширена,оздоблена одноярусним іконостасом.
Церкві з його причтом належало 164 десятини землі, з них 3 десятини садибної,73 орної,87 десятин сіножаті.
В 1891 році була відкрита школа грамоти в с. Теофилівці,приписаній тоді до Джулинського приходу,
В 1892 році в Джулинці було відкрито і жіночу церковно – приходську школу, в якій навчалися не лише діти,
але й дорослі дівчата 16-20 літ. В 1898році в селі додатково була відкрита школа грамоти. Перед 1-ю світовою школи були закриті,залишилася одна, в якій троє вчителів навчали 172 учні.
На початку XX століття прихожани стали збирати кошти на будівництво в селі нового храму. Будуючи цей витвір архітектурного мистецтва, майстри додавали для міцності яйця в вапняний розчин. Відтак цегляні мури були настільки міцними що коли їх спробували розібрати то це майже не вдалося – цегла не відокремлювалася одна від одної. Новий білокам’яний храм на – три притвори, справжній собор був споруджений перед початком 1 -ї світової війни. Стіни храму були розписані копіями видатних російських художників. Наліво від головного храму на всю стіну – відомий твір Іванова А. А. -« Явлення Xриста народові», а з правого боку – «Христос в пустелі».
В 1937 році церкву сплюндрували і відкрили в ній будинок культури. З1990 року храм відроджується. Тут завершується відбудова, встановлюються куполи і в цьому велика заслуга прихожан, Протоієрея Федора Костюка. У 2008 році на церкві з’явилися три освячені золотаві куполи. Разом їм вдалося чимало здійснити, за активної допомоги місцевої Агрофірми, сільської ради, депутатів всіх рівнів.
Цей Храм Гocподній в небо задивився,
Все вище в гору він росте
Прийди, людино, Богу помолися
У цій святині, де любов цвіте.
Гордість Джулинки – це люди, оті господарі землі, що пронесли любов до хліборобської праці крізь сотні років. Любов до землі, до хліба передається з молоком матері, і діти наслідують приклад батьків. У нас є сімї, в яких прищепили дітям любов до хліборобської праці. Це можна сказати не про одну сім’ю джулинчан. Усім дітям прищепили любов до хліборобської праці . Соломія та Ісак Хтомович Цюпи виховали одинадцять дітей, наставили на життєвий шлях , найстарший син Петро працював у колгоспній кузні, а шестеро Григорій, Дмитро, Микола, Федір, Василь, Іван – будівельниками. Дочка Настасія – дояркою, Марія в ланці, Ганна і Олександра – свинарками.
Колгоспники Олексій Семенович та Євдокія Герасимівна Макарчуки зростили семеро дітей. Пятеро синів Петро, Григорій, Іван, Микола, Олександр працювали механізаторами, дочки Марія та Ганна у рільничій бригаді.
Сини колгоспників Максима Полікарповича та Хіврони Кирилівни Начорних продовжили справу батьків. Василь, Іван, Григорій, Олександр, Петро, Андрій працювали на різних роботах у колгоспі.
Гарні слова можна сказати про сім’ю Григорія та Валентини Павляків, які виховали четверо дітей – двоє з них Ганна, Надія працювали в ланці, Марія – дояркою, син Василь – на різних роботах в колгоспі.
Встава задовго він до першої зорі
І лан колгоспний міряв дужими ногами,
Переживав, щоб в поле вийшли вчасно трактори,
І мандрував безмежними полями…
І скільки мудру цю людину пам’ятаю,
З повагою про нього говорили на селі.
Ці рядки з вірша Лариси Заміхори вчительки місцевої школи присвячені чудовій людині, хліборобу, фронтовику Михайлу Сидоровичу Шереметі. В лютому 1967 –го Михайло Сидорович, який до цього працював головою у селах Піски – Бершадські та П’ятківці очолив, колгосп ім.Котовського в селі Джулинці. Той слід, який залишив ветеран війниі праці на Джулинській землі, – вічні. Мудрий, інтелігентний, високий, статний керівник (таким залишився у пам’яті джулинчан) звіряв своє життя не лише з високими врожаями, надоями приростами, а й з добробутом, життям односельців. Йому вдалося створити потужну команду однодумців. Про Джулинку заговорили не лише на Вінниччині, але й в Україні, колишньому Радянському Союзі. Колгосп ім.Котовського виходив переможцем у Всесоюзному соціалістичному змаганні за успішне виконання плану економічного і соціального розвитку 1983 – 1985 роках, за що нагороджений перехідними Червоними прапорами ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦКВЛКСМ. Також перехідним Червоним прапором ЦК Компартії України, Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради.Високу оцінку дістала й невтомна праця голови правління господарства. М.С.Шеремета став кавалером 2 орденів Леніна, ордена Жовтневої Революції, двох орденів Трудового Червоного Прапора, багатьох медалей.
Єдиний на Бершадщині Герой Соціалістичної Праці , відзначений найвищою нагородою колишнього Радянського Союзу за вирощування рекордних урожаїв качанистої наш односелець – Григорій Пойдюк. Однак джулинчанин збирав і по 500ц цукрових буряків з кожного гектара. Свою працездатність,хліборобську мудрість, любов до землі, людей він передава молоді.
Нажаль сьогодні відомого механізатора немає серед нас, але ім’я його залишилося назавжди у пам’яті джулинчан.
Наш земляк – професор, доктор сільськогосподарських наук і філософії, академік Міжнародної Академії оригінальних ідей, учасник бойових дій, ветеран війни і праці, учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, письменник і громадський діяч – Василь Троянський (автор більше десяти винаходів та патентів, автор 123 наукових публікацій) є почесним громадянином Джулинки. Він разом із своїм сином, доктором ветеринарної медицини Василем Васильовичем Троянським, працює над шляхами подолання онкологічних захворювань (про це – в їхніх книгах «На вістрі життя і смерті» та «Через роки та літа». В.К.Троянський автор майже півсотні книг.
Найперші спогади свідомого життя пов’язує з рідною Джулинкою Чабан Анатолій Юзефович. Який народився 9 вересня 1946 року. У 1970 році закінчив стаціонар Уманського Державного педагогічного інституту, Академію суспільних наук (м.Москва 1981р), там же – заочно Аспірантуру. З 1990 року професор, завідувач кафедри історії України Черкаського національного університету ім.Б.Хмельницького. У 2000 році обран ий дійсним членом Української Академії історичних наук. Автор 18 науково – методичних збірників, підручників, серед них три монографії: «Витоки», «Середнє Подніпров’я», у двох книгах, «Постаті», понад 250 публікацій в наукових виданнях України, Польщі, Республіки Казахстан, відповідальний ректор ряду наукових видань, зокрема, Всеукраїнських історичних читань «Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку» (1990 – 2000 рр.), «Вісник Черкаського державного університету». «Історичні науки». Науковий керівник 5 захищених кандидатських дисертаційних досліджень. Член українського товариства Нестора Літописця. Нагороджений орденом «Знак Пошани», Грамотами Президії Верховної Ради України та Верховної Ради України.
Професор Олександр Михайлович Юзько – член Європейської Асоціації гінекологів та акушерів, Європейської Асоціації репродукції людини та ембріології Ньюйоркської Академії, Українського всесвітнього лікарського товариства. Народився у Джулинці 1954 році. Після закінчення Вінницького медичного інституту ім.Пирогова працював за спеціальністю, став науковцем. Стажувався в Німеччині, Австрії, Голландії, Франції. У 1994 році обраний за конкурсом завідувачем кафедри акушерства та гінекології №1 Буковинської державної академії. Автор 215 друкованих праць, 6 монографій, електронних книг та науково – популярних фільмів. До речі, про нашого знаного краянина розповідається в подарунковій ілюстрованій книзі «Буковина. Імена славних сучасників.» Йому щиро завдячують 20 підготовлених молодих спеціалістів – кандидатів медичних наук. Наукова школа професора Юзька пов’язана з дослідженням акушерської патології, медичної генетики, дитячої гінекології, акушерської і гінекологічної ендокринології, проблемами репродукції людини, запровадженням лапараскопії та пластичної гінекології. Завдяки Олександру Михайловичу в Чернівцях з’явився центр репродуктивної медицини, який допоміг стати матерями багатьом жінкам з певними проблемами, що перешкоджали їх завагітніти. Центр став основною репродуктивною базою для всього західного регіону України.
Ім’я джулинчанина Федора Танасієнка назавжди ввійшло в історію розвитку ефірно – олійної галузі колишнього Радянськогот союзу та України. Він пройшов шлях від лаборанта дослідної станції до завідуючого відділом технології переробки ефірноолійних культур провідного інститутут. Кандидат технічних наук. Автор 4 винаходів (створив безперервнодіючі апарати для переробки зернових та квітково – трав’янистої сировини). Всього у нього 10 патентів. Опублікував 121 науково – дослідну роботу, в тому числі 5 книг. Зокрема, монографія «Ефірні олії, їх зміст і склад у рослинах» – незамінний посібник для студентів, наукових працівників, інженерів і біохіміків. Нагороджений орденом «Знак Пошани», кількома медалями. Керував лабораторією технології у Всесоюзному науково – дослідному інституті олійних і ефірних культур. Доречно відзначити ще одну грань Федора Танасієнка – любов до слова, журналістики. Публіцистичні статті, проблемні кореспонденції, статті про історію Джулинки, її талановитих, працьовитих людей постійно друкувалися на сторінках преси.
«Горів» сам і «запалював» біля себе інших – так говорили люди , відзначаючи працездатність Анатолія Івановича Байдалюка – керівника Джулинської «Сільгосптехніки», яку він очолив в 26 річному віці. Хмарівка – це та «маленька» Швейцарія (за словами Анатолія Івановича) село, в якому, в 1948 році він народився і де розпочав свій життєвий шлях. Закінчив Українську сільськогосподарську академію в місті Києві, працював головним інженером колгоспу ім.Леніна с.Чернятки. З 1975 – 1985 рік керує Джулинським відділенням «Сільгосптехніки». За 10 років роботи, розпочинаючи з реконструкції, на цьому підприємстві будувалися нові виробничі приміщення, одне за одним виростали майстерні по ремонту бурякозбиральних комплексів (відновлювались 450 одиниць техніки), цех по ремонту транспортних полотен для бурякозбиральних комплексів, котельня, корпус побутового приміщення (їдальня, душові, кімната жіночої гігієни), автозаправна, трансформаторна підстанція потужністю 480 квт, водопровід, 4 і 8 квартирні будинки для працівників (середньорічна чисельність тоді складали 200-210 чоловік). завершувалося спорудження контрольнопропускного пункту, упорядковувалася територія. Опираючись на колектив А.Байдалюк зумів поставити справу так, що у 1980 році джулинчани одержали бронзову медаль на ВДНГ СССР – за розробку і впровадження технології реставрації транспортних полотен до бурякозбиральної техніки. У 1977 році нагороджений орденом «Знак Пошани», 10 років (з лютого 1985 по січень 1996 року) А.Байдалюк очолює у селі Ставки місцеве господарство «Авангард». З його приходом розпочався новий період у Ставках. Багато будував, радів врожаям. За час свого головування в «Авангарді» А.Байдалюк залишив добрий слід, зміцнив матеріальну базу, підвищив добробут кожної сім’ї. У1987 році ставчанам вручили високу нагороду – Грамоту та Перехідний Червоний прапор ЦК Компартії , Ради Міністрів, ВЦРПС України. У селі Джулинка в 1998 році він створив товариство з обмеженою відповідальністю «Бершадська машинно – технологічна станція», яка обслуговувала не тідльки Бершадський район, а й інші райони Вінниччини. Із 29 сучасних підприємств, що організувалися тоді на Україні в 2004 –му залишилось тільки одне – на Вінниччині, в Джулинці. На жаль, його дітище , як виявилося пізніше, через невиліковну хворобу, стало лебединою піснею талановитого керівника.
«Любиш техніку – любиш життя» – так говорить Павло Григорович Лавренюк, який з студентських років (закінчив Кровоградський інститут сільськогосподарського машинобудування) виніс пристрасть до техніки. З 1974 року – інженер Устянського господарства. З 1978 року працював на посаді головного інженера Джулинського спеціалізованого відділення «Сільгосптехніка». Далі (1985 – 1996 рр.) – директор цього підприємства. Щороку у Джулинці одержали друге життя майже 360 РКС і 380 СПС – 4,2. Разом із Українським науково – дослідним Інститутом цукровим буряків, наші земляки розробили технічну документацію, технологічний процес, оснастку і виготовили гичкозбиральну машину нового покоління. Її демонстрували на ВДНГ України у перші роки незалежності держави. Спільно з Французькою фірмою «Моро» подоляни розробили технологію складання причіпних бурякозбиральних комбайнів із комбінованих вузлів. Харківський тракторний завод під цю програму випустив спеціальний трактор ХТЗ – 121. Увінчалася успіхом і розробка джулинських спеціалістів, раціоналізаторів причіпного трьохрядного бурякозбирального комбайна з роторними робочими органами. Новинку впровадили у 1994 році – на початку фермерського руху.
З 1996 – 2006 рр. – голова Чернятського господарства «Надбужжя».
Володимир Васильович Довгополюк народився 1950р.в с. Серебрії Бершадського району. Після закінчення Уманського сільськогосподарського інституту працював агрономом у к-пі « Вогні комунізму» у с. Рогізки Чечельницького району. З 1973 по 1986 рр. трудився в к-пі ім.. Котовського с. Джулинки на посаді агронома-насіннєвода, агронома по кормовиробництву,завідувача виробничою дільницею, заступника голови правління господарства по кормовиробництву. Зліт його професійної кар’єри припав на 1986-1999 рр.,коли очолював Бершадський міжгосподарський комбікормовий завод. Добре розуміючи значення кормів,він модернізував підприємство,налагодив партнерські зв’язки з колгоспами, переконуючи їхніх голів правлінь і тваринників,аби ті повірили нарешті в велику віддачу комбікормів,діяв рішуче,наполегливо. У ті роки на міжгосподарському заводі запрацювали у 3 зміни екструдери. Вони переробляли ячмінь, кукурудзу, сою. Все це добавляли у корми. Продукція не залежувалася на складах. Її наприклад,у 1994-1995 рр. щодоби виробляли до 70 тонн. В. Довгополюк разом із спеціалістами постійно були в пошуку. Ветерани підприємства згадують, як він боровся з втратами. Той, хто проїжджав у 1993-1994 рр. повз комбікормовий завод пам’ятає як біліла навкруги нього земля. Керівник разом із спеціалістами підрахували,що у повітря за рік вилітали тонни поживи. Запрацювала думка раціоналізаторів,і так з’явилися циклони – уловлювачі, ущільнення. Така бережливість принесла неабияку віддачу. З вересня 1999 року і по даний час очолює ПСП «Промінь» с. Дяківки. За роки господарювання В.Довгополюка в Дяківці ПСП «Промінь» – серед кращих не лише на Бершадщині. Тут стало правилом обходитися без кредитів, вчасно видавати зарплату і сплачувати податки. Лише у Дяківці плата за орендовану землю сягає майже 4 %. Підприємство взяло на себе відповідальність за газифікацію Дяківки. Можна продовжити перелік хороших справ керівника господарства, але основне в тому, що особисто Довгополюку не байдуже життя громади.
Джулинчанин Іван Васильович Закревський, який у роки війни був звязковим між партизанськими загонами різних регіонів України, мав партизанську кличку Рудий, користується великою повагою не лише на Бершадщині, де очолює спілку партизанів, підпільників району. Ветеран активно працює і в обласній раді побратимів. Його неодноразово нагороджували почесними грамотами облдерадміністрації та обласної ради, за самовіддану працю в після военний період, активну життєву позицію.
Джулинська земля здавна славиться обдарованими людьми – поетами,співаками, й музикантами,вишивальницями,живописцями,коровайницями.
Життя Олексія Степового – незвичайний сценарій не для одного фільму,захоплююча тема для повісті чи роману, дослідження історії минулого століття. Він – людина, яка вміє дивувати своєю мужністю, сильним характером. Він не побоявся кинути виклик системі, переніс всі тортури,поневіряння. В цьому році ( 2012) відзначатиме,85-річчя від дня народження. Восени 1944 р. призвався в армію. Потрапив служити до елітних НКВС – кулеметником на бронепоїзді. Після поранення, закінчення війни продовжував службу в Горьківській області,у частині, що охороняла важливі державні об’єкти . Важко тягнулася одноманітна служба .Олексія виручав, хіба,що хист до малювання . Не стали віддушиною і політзаняття. Солдат Степовий,який мав незалежний характер якось зацікавився , чому вони вивчають біографію Берія,адже а війні були видатніші полководці? Така позиція відповідно не сподобалась командирам. Джулинчанин на обкладинці зошита намалював портрет Сталіна. І треба такому статися,щоб сусід по парті запитав « А свиню зможеш?», той у відповідь зобразив на цій сторінці тварину. У липні 1950 р. Степового заарештували – вирок 10 років таборів і 5 років позбавлення прав. Не згаяв часу подолянин. В неволі відстоюючи правду,зумів вести щоденник, малював нелегке табірне життя. Смерть «вождя всіх народів»скоротила строк неволі. Повна реабілітація прийшла до Степового 8 вересня 1975 – го. 4 роки табірного режиму не зламали нашого земляка. Він і по сьогоднішній день пензлем малює час. Творчість аматора з Бершадщини дістала високу оцінку професіоналів і звичайних відвідувачів на виставках не лише у райцентрі, але й у Вінниці (2007,2011рр.), Києві ( персональна з великим успіхом пройшла ще в 1992 році). Графічні портрети,натюрморти, пейзажі розкривають щирість душі автора,його любов до України,рідного краю.
Ім’я Степана Хомича Печеного відоме в нашій державі. Він заслужений діяч народної творчості УРСР. Народився 10 липня 1930 року в Джулинці. Працював у місцевому колгоспі, між колгосп буді на підприємстві « Сільгосптехніка». Майстерність скульптура самотужки опанував ще 18 – літнім юнаком. Спеціальної художньої освіти не здобув. Проте витвори рук простого подільського селянина(працював в основному з керамікою, гіпсом) майже щорічно демонструвалися на районних,обласних та республіканських виставках. Найбільший успіх прийшов в 1960 році,саме тоді під час декади мистецтва України у Москві було представлено його скульптуру «Орач». А згодом нашому земляку присвоїли почесне звання заслуженого майстра народної творчості УРСР. Тематика його виробів дуже широка. Про це свідчать назви – «Рідне поле», «На межі», «Суд козака», «Закохані», «Соловей»…хронологічний ряд найвідоміших творів скульптура такий :1952 р. – «Ланкова»,1958 р. «Колгоспниця», 1960 – «Орач», «Хліб і сіль»,1965 – «Тарас Шевченко», 1992р.- «Мої дитячі сни», «Бабусині онуки»,1993р. – «Знайомства», «Дочка». Кілька скульптур С.Печеного з любов’ю представлені на постійно діючому стенді Джулинській сільській бібліотеці та в експозиції народних ремесел місцевої ЗОШ. Там , до речі, зберігаються і роботи його дружини – Олени Максимівни,майстра з плетіння соломкою. Майже піввіку жінка займалась цим незвичним ремеслом. Її неповторні шкатулки,цукерниці, вази з великим успіхом демонструвалися на обласних,республіканських всесоюзних виставках,у музеї етнографії народів СРСР у м.Ленінграді в1960- 1970 рр., навіть у Канаді. Син Печених – Михайло ,що успадкував талант творчої людини, тепер продовжує мистецьку справу батьків.
Василь Никифорович Івасик після закінчення 8 – ми класів Джулинської школи пішов до армії, а 1941 р. – на фронт.Розвідник, навідник гармат між боями та ворожими бомбардуванні грав на баяні,записував до альбому фронтові пісні, співав ,танцював, виступав з концертами перед фронтовиками.за мужність нагороджений медалями «За бойові зіслуги», « За оборону Радянського Заполяр я ». Повернувшись у Джулинку після війни кілька років працював у сільському БК працював баяністом. Брав активну участь у художній самодіяльності та громадському житті,одержував численні грамоти, подяки, подарунки за призові місця в обласних ,всеукраїнських конкурсах,концертах. В. Івасик був надзвичайно обдарованою людиною. Він грав майже на всіх музичних інструментах і навчив цього своїх дітей та внуків. Писав пісні, і маючи чудовий голос виконував їх на всіх концертах ,які відбувалися у селі. 72 –річним, у 1991 році, В.Н.Івасик помер.
Чудовою мистецькою стежкою батька пішов син Володимир,який став самобутнім композитором, поетом,педагогом. Творчість нашого земляка також поповнила духовну скарбничку Подільського краю. Це його жителі Тиврівського району (де він працював учителем співу і праці)назвали « Сутиським» соловейком. З під пера В.В.Івасика вийшло понад 200 музичних творів різної тематики. Він автор багатьох патріотичних віршів. Народився В.В.Івасик 15.12.1939 р. в Джулинці. Він учитель – методист,відмінник народної освіти України,має відзнаку Міністерства культури СРСР « За досягнуті успіхи у художній самодіяльності». Помер В.В.Івасик у 2000р. А у 2003 р. у Вінниці вийшла книга нашого земляка «Перлинні розсипи мелодій».Був батьком прекрасних синів –Тараса і Романа. Молодший син теж складає пісні. Роман продовжує той радісний струмочок мелодії – ріки,яка колись виникала у глибинах душі його батька.
Ім’я, дочки Василя Никифоровича Івасика ,Валентини Василівни Грищенко, нині добре відоме не лише у Немирові(де нині вона проживає) але й за межами України. Досвідчена вчителька – методист виробила власну методику навчання іноземних мов, має ліцензію Міністерства освіти і науки України. Її підручник «Граматика англійської мови в таблицях та схемах»зареєстрований у Державному департаменті інтелектуальної власності. Подолянка має відзнаки закордонних навчально – методичних центрів США, Великобританії. Вона часто навідується у Джулинку. Закохана в природу свого села. Як і її батько і брат пише вірші. У цьому можна переконатися коли читаєш рядки із вірша нашої землячки «Я іду по долині».
Григорій Миколайович і Галина Анатоліївна Тур все життя присвятили педагогічній справі та мистецтву пісні,чого навчили своїх дітей. Ентузіасти художньої самодіяльності знаходили час виступати на сцені. Співати дуетом , а коли підросли діти (Василь і Олена) – сім’єю. Квартет своїм чарівним голосом не раз радував глядачів Джулинки, Бершаді,Тульчина, Вінниці. Син Василь закінчив музично – педагогічний факультет Вінницького педагогічного інституту,навчався по класу скрипки та співав у відомій за межами нашої держави капели під керівництвом народного артиста України Віталія Газінського. Далі настала самостійна робота учителя музики. В.Г.Тур за короткий час організував жіночий вокальний ансамбль «Подільські голоси», змішаний ансамбль учнів та учителів «Мамина казка». У 2002 році у складі естрадного гурту «Модем» став лауреатом конкурсу авторської пісні «Червона рута».Пише вірші і музику. Нещодавно створив гімн освітян Бершадщини.
Дочка Олена Тур – директор музичної школи,вчитель музики.
Хоча родом Василь Лазарович Малаховецький із Черкащини( нар.18.01.1926р.),але його життя міцно пов’язане з Джулинкою. Саме тут став він відомим поетом і композитором : написав музику до понад 450 художніх творів, 40 – на власні вірші. Жодне свято в селі не проходить без його пісень чи поезії. Джулинчанин у 1970 році став членом спілки самодіяльних композиторів «Хорового товариства». З 1974р. В.М.Малаховецький, аж до виходу на пенсію, працював у сільській музичній школі, відкриваючи шлях до мистецького світу сотням юних джулинчан. І сьогодні ветеран педагогічної праці,самодіяльний композитор,як кажуть , у строю.
Житель с.Джулинки Анатолій Іванович Мельник народився у с.Червоному. Повну середню освіту здобув після війни,закінчивши Джулинську вечірню школу. Більше сорока років трудився уБершадському міжколгоспбуді,пройшовши шлях від робітника до виконроба. Усе життя він поєднував основну працю з літературною творчістю. Автор кількох книг повістей та оповідань.Перша –«Загублене щастя» вийшла у 2004 р., трохи пізніше –«Не обминеш своєї долі». Третя і четверта («Дванадцяте покоління») з’явилася у 2005 та 2007 роках. У 2009 році вийшов роман А.І.Мельника – «Козацький «Вавілон».нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
Лариса Анатоліївна Заміхора – заступник директора з виховної роботи ДжулинськоїЗОШ І-ІІІ ступенів,учитель історії і права,бере активну участь у роботі шкільного літературно – мистецького клубу «Диво калинове»,районного літературного об’єднання освітян «Світоч». Її кредо – любов до рідного краю. Друкується на сторінках газет «Голос України», «Освіта України», «Молодь України», «Вінниччина», «Слово педагога», «Бершадський край».Її вірші увійшли до альманаху освітян Вінниччини «З любов’ю в серці».
Майстриня слова і числа, так говорять про Руслану Вікторівну Руденко,яка народилася 2 грудня 1974 року у с.Джулинка. Закінчивши фізико – математичний факультет Вінницького педагогічного інституту ім. М.Коцюбинського працює в Джулинській ЗОШ І-ІІІ ступенів учителем математики. У 2000-му нагороджена Почесноюграмотою Міністерства освіти і науки за перемогу в обласному та участь у Всеукраїнському етапі конкурсу «Класний керівник : крок у ХХІ століття» (авторська модель учнівського самоврядування «Ромашка»).Обрана головою методичного об’єднання учителів математики Бершадщини. Із 2006 року працює методистом районного методичного кабінету відділу освіти райдержадміністрації. Друкується у районній та обласній періодиці,газетах «Слово педагога», «Освіта України»,а з 2008-го уобласній мистецько – краєзнавчій – «Пульсуючі джерела».береучасть у роботі районного літературно – мистецького обєднання – «Вишиванка» при редакції газети « Бершадський край»,шкільного літературно – мистецького клубу «Диво калинове»,очолює літературно – мистецьке обєднання учителів та учнів «Світоч». Нині вона гутує до друку поетичну збірку його учасників «Там, де живе веселка». Вірші Р.В.Руденко увійшли до альманаху освітян Вінниччини «З любов’ю в серці».
Читаєш його вірші і одразу закохуєшся в красу чарівного Поділля ,де народився 3 вересня 1918 року Михайло Григорович Тхорук (літературний псевдонім Михайло Джулинський),і водночас природою Криму,де з 1989 року проживав наш земляк. Помер М.Г.Тхорук 6 липня 2005 року. До війни навчався,студіював українську філологію в Одеському та Львівському університетах. На фронті був важко поранений. У 1963 р. закінчив історичний факультет Київського державного університету. Працював інспектором райвно, заступником,виконуючи обов’язки директора Джулинської середньої школи,директором Михайлівської (1963- 1975 рр.),заступником директора Джулинської допоміжної школи – інтернат. Нагороджений орденами і медалями,грамотами Міністерства освіти України. Видав дві збірки віршів. Вибрані поезії «Не кінчайся, життя!..» вийшли окремою книжкою у 2005 році в Сімферополі.
Ось уже майже два десятки років Джулинка гордиться почесним званням «Село високої культури, зразкового порядку і високопродуктивної праці».19 серпня 2012 року – Джулинка святкує своє 700 –