Село Флорине – центр флоринського старостинського округу. Розташоване за 2 км. від м. Бершадь.
Площа населеного пункту -506,9 га. Населення – 4024 особи.
Кількість дворів –1860.
12 червня 2020 року, відповідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», село увійшло до складу Бершадської міської громади.
17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Бершадського району, село увійшло до складу Гайсинського району.
За адміністративним поділом 16 століття Флорине входило до Брацлавського повіту, за адміністративним поділом 19 століття – до Ольгопільського , за адміністративним поділом ХХ століття – до Бершадського району.
Розташоване на правому березі р. Дохна, за 2 км від центру громади. На території села розташована залізнична станція Бершадь.
1478 рік вважають заснуванням села Флорине.
Село засноване на території Правобережного Гетьманату, включеного до Брацлавського воєводства Речі Посполитої. Після 2-го поділу земель Речі Посполитої, у складі Російської імперії.
Згідно з писемними джерелами, село Флорине засноване італійцем на прізвище Флоринг, якого на роботу прийняв німець Бернш, який започаткував Бершадь у другій половині XV століття. Флоринг був архітектором, брав участь у забудові міста, а сам згодом поселився на окраїні лісу. Після нього стали будуватися інші, і ліс поступово відступав від села.
Хоч офіційно періодом заснування села вважається друга половина XV століття (одночасно з Бершаддю), люди проживали тут давно. Про це свідчать знайдені тут кам”яні молотки, скребки, зернотертки. Серед цікавих знахідок — скелет оленя, а також монети Давньої Греції і Давнього Риму.
Поскільки село розмістилося біля самого міста Бершадь, то його не минали під час воєн татари, турки, поляки.
Найбільше село потерпіло у 1769 році від польських конфедератів, які запропонували селянам прийняти унію. Але селяни відмовилися. Чимало їх було посічено і закопано в одній могилі, яка розміщалася біля старої школи. На могилі стояв хрест із написом, що це братська могила. Але в період боротьби з релігією хрест знищили як пережиток минулого.
За часів козаччини та гайдамаччини село оточували ліси і було притулком гайдамаків. А при монастирі, неподалік села, був козацький штаб із скарбницею.
У різні часи власниками села були польські поміщики Потоцькі, Калиновські, Браницькі .
Під час Національно – визвольної війни українського народу проти польської шляхти (1648- 1657 рр.) селяни Флорине брали активну участь у боротьбі проти поневолювачів.
В 1861 році після відміни кріпосного права першим старостою Бершадської волості обрано мешканця с. Флорине Т. Тертуса , а другим Г.Гончарука.
В 1904 році до Державної думи обрали заможного селянина П.Миколенка.
У 1907 році чех І.Ф. Трик купив у флоринських селян кілька десятин землі і і збудував пивзавод.
На землях Флорине в 1616 році був побудований Бершадський Спасо – Преображенський чоловічий монастир.
Монастир був тричі зруйнований, останній раз у 1948 році, коли активізувалася боротьба з релігією. Тут діє парафія Української Православної Церкви Київського Патріархату.
Не одного рятував зимою в хуртовину білий стовп, побудований при дорозі на Ольгопіль, Балту і Яланець, коли людина заблудить і не знає шляху.
Понад двісті років тому цей стовп був споруджений на місці колишньої каплиці, що вказувала шлях до монастиря. Каплицю побудували ченці монастиря за часів козаччини. У каплиці стояв вартовий козак у чернечому одязі. Стомленому і голодному давав допомогу, направляв до монастиря. В1775 році, коли знищили монастир, то знищили і каплицю.
З відбудовою монастиря спорудили і стовп, який називають білим.
З 1890 року в селі почала працювати церковно-приходська школа, в якій навчалося 110 учнів. У 1914 році на кошти земства, на так званому вигоні, було збудовано двокласну земську школу. Всього на території села було 4 шкільних приміщення.
1917 встановлено владу Української Народної Республіки. 1920 окуповано військами комуністичної Росії.
Село постраждало від акції геноциду українського народу, проведеного владою СРСР в 1932-1933років: колективізації, розкуркулення, голодоморів, репресій.
Радянську владу остаточно було встановлено в 1920 році, але ще тривалий час існувати протестні озброєні групи, які шкодили заходам комуністичних перетворень.
Частина уродженців села брала участь у війні СРСР з Фінляндією (1939-1940), зокрема Савелій Бойко.
У роки Другої світової війни діяла підпільна партійна група на чолі з К. Пустовойтовим, а також антифашистська група під керівництвом Г.Краснощоки. З фронтів Другої світової війни 320 чоловік не повернулися додому. Імена загиблих викарбовано на плитах меморіального комплексу , побудованого в 1975 році.
У роки Другої Світової війни село входило до складу Румунії.
Сільську раду було створено в 1925 році.
Сільськими головами були : С.Тонкошкура, Д.Гончарук, Д.Лісіцин, В. Білюга, М. Богаченко, М.Новінський, В.Нікітчук, С. Рожкевич.
У радянські часи в селі містилася центральна садиба колгоспу ім. Димитрова, який користувався 4219 га землі, в тому числі орної 2340 га. Основний напрям виробництва — вирощування зернових та технічних культур, м’ясо-молочне тваринництво.
Нині у селі господарською діяльністю займаються фермерські господарства:
ФГ «Агро -В» (керівник В.Гасло), ФГ «Очашлюк» ((А.Очашлюк), ФГ «Калина – плюс» (Ф.Цимбалюк),ФГ «Менюкове» (О.Менюк),ФГ «Хороше» (М.Росолик), ФГ «Осадчої» (Г.Осадча),ПСП «Тетяна» (Т.Гасло).
Працюють підприємства:ПрАТ «ЛІДЕР», ТОВ «Бершадський КХП»(директор П.Сугак),залізнична станція «Бершадь» (Л.Підгорна), ФОП «Сучасні меблі» (О.Гончарук), ПП (С.Максимчук) та інші.
Соціальна мережа
Флоринський ЗЗСО І-ІІІ ступенів, дитячий дошкільний заклад « Колосок », бібліотека, будинок культури та амбулаторія загальної практики сімейної медицини.
Після повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну 24 лютого 2022 року мешканці села не залишились осторонь цих подій. Десятки молодих чоловіків звернулися у військкомат з проханням відправити їх на фронт .
Зароджується волонтерський рух в селі. Розпочався збір продуктів, одягу, взуття для бійців. Підприємці, школярі і вся громада села чим могли допомагали солдатам на передовій в зоні бойових дій. До благодійної справи долучилися небайдужі мешканці села та приватні підприємці: Володимир Гончарук, Валентин Лесик, Анатолій Недобитко, Валерій Бойко, Іван Стеблинський, сім’я Тимощуків.
Жителями села вулиць Комарова, Лісової, Нової було зібрано і передано в зону проведення АТО продукти харчування, теплі речі, засоби гігієни тощо.
Систематично благодійну допомогу для військовослужбовців надає директор ФГ «АГРО- В» Віктор Гасло.
Нині в селі діє волонтерський осередок на вулиці Зеленогайська. Для потреб бійців випікають хліб, кондитерські вироби, готуються домашні консерви і ін.
Не залишаються байдужими до потреб фронту і сім’я підприємців Лариси і Валерія Кошланських, мешканці села Валерій Туз, Олег Орлик, Віктор Резнік.
В господарстві Ігоря та Анни Сотниченків готують тушенину та каші для воїнів. Вони вже виготовили понад 2500 банок готової продукції. Постійно допомагає в цій справі приватний підприємець Лариса Герасименко.
На території села станом на квітень 2025 року проживає 60 внутрішньо переміщених осіб. З них 18 дітей.
Станом на квітень 2025 року смертю хоробрих загинули в боротьбі з російськими окупантами 17 мешканців села Флорине:
Коваленко Юрій Вікторович – Герой України, Денисюк Василь Іванович, Савчук Олег Олексійович, Калінін Сергій Іванович, Гончаров Олександр Анатолійович, Мураховський Ярослав Олексійович, Дробик Петро Федорович, Герасименко Андрій Олександрович, Швидкий Ігор Павлович, Шелест Олександр Олександрович, Сиротін Юрій Вікторович, Ляшенко Валерій Васильович, Окаєвич Григорій Андрійович, Продан Віталій Вікторович, Бондар Олександр Сергійович, Шевчук Іван Вікторович, Сімоник Сергій Віталійович.
Старостою с. Флорине з 15 лютого 2021 року призначено Рудь Наталію Володимирівну. Закінчила Вінницький державний аграрний університет. Отримала кваліфікацію менеджера – економіста. Робота Флоринського старостинського округу проводиться відкрито, в інтересах населення та громади.
Знакові особистості сучасності с. Флорине.
Бойко Савелій Іванович, Герой Радянського Союзу, ім’ям якого перейменовано вулицю. Народився в 1917 у с. Флорине Бершадського району. Українець. Закінчивши семирічну школу, працював комбайнером, бригадиром тракторної бригади.
У радянській армії з 1938 року. Учасник Польського походу РСЧА та інтервенції СРСР до Фінляндії (Радянсько-фінська війна). У боях німецько-радянської війни з червня 1941. Проходив службу на Західному, 1-му Білоруському, 2-му Прибалтійському фронтах СРСР.
За зразкове виконання бойових завдань і виявлені відвагу і геройство Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 червня 1945 року командирові відділення управління зв’язку 17-го гвардійського стрілецького ордена Суворова полку 5-ї гвардійської стрілецької дивізії гвардії старшині Бойку Савелієві Івановичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденом Леніна, орденом Вітчизняної війни II ступеня, двома орденами Червоної Зірки, медалями. Після війни працював інженером Понирівського райоб’єднання Сільгосптехніки.
Василь Ободнюк, воював в Афганістані. Молодший сержант, командир бойової машини піхоти. Народився 22 лютого 1964 року в с. Флорино Бершадського району в селянській сім`ї. Закінчив 10 класів Флоринської середньої школи, Навчався у Вінницькому ПТУ -7. 19 вересня 1982 року призваний на дійсну строкову службу Вінницьким РВК. Готувався до служби в армії, загартовувався фізично, цікавився технікою.
В Республіці Афганістан з лютого 1983 року. Зарекомендував себе добре підготовленим молодшим командиром, вірним товаришем, знавцем військової техніки. Неодноразово брав участь у бойових діях та інших операціях, пов`язаних з ризиком для життя.
13 травня 1984 року під час ремонту лінії електропередач, група, в складі якої перебував молодший сержант Василь Ободнюк, потрапила у ворожу душманську засідку і прийняла бій, котрий був на перевазі ворогів. В цьому бою В. Ободнюк загинув.За мужність і відвагу нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно). Похований у рідному селі Флорино 22 травня 1984 ро
Коваленко Юрій – Герой України. Брав участь в АТО на Сході України. Центральні вулиці села Флорине і м. Бершадь названі його ім’ям. Юрій Коваленко народився 16 липня 1977 року у м. Бершадь.Закінчив Бершадську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів №3. У 1998 році закінчив Одеський інститут Сухопутних військ (нині – Військова академія).
З 1994 року в Збройних Силах України. З 1998 року проходив військову службу на посаді командира взводу 529-го механізованого полку 93-ї механізованої дивізії 6-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А1641, селище міського типу Гвардійське Новомосковського району Дніпропетровської області). Потім – командир групи 16-го окремого гвардійського розвідувального батальйону 93-ї механізованої дивізії 6-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України (нині – 502-й окремий полк радіоелектронної боротьби; військова частина А1828, селище міського типу Гвардійське Новомосковського району Дніпропетровської області).
Після реформування 16-го окремого гвардійського розвідувального батальйону був переведений на посаду командира групи спеціального призначення, у 2004-2009 роках – командир роти спеціального призначення, з 2009 року – заступник командира загону спеціального призначення 3-го окремого полку спеціального призначення Головного управління розвідки Міністерства оборони України (військова частина А0680, місто Кіровоград (нині – Кропивницький)).
З весни 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України. Загін Юрія Коваленка охороняв військові об’єкти, супроводжував вантажі і брав участь у розвідувальних операціях і боях.
У червні 2014 забезпечив прохід через брід біля села Кожевня військових колон вздовж кордону для блокування ліній постачання ворога.[3] Юрій Коваленко першим перейшов річку Міус. І далі його загін йшов в авангарді, щоб вивести підрозділи Збройних сил до Довжанського і Червонопартизанська, ця операція була проведена без втрат. Командування довірило Юрію Коваленку, який продемонстрував свої лідерські здібності в бойових умовах, очолити зведений розвідувальний загін, до складу якого входили спецпризначенці та воїни окремої механізованої бригади. Під його командуванням розвідувальний загін, попри затятий опір російських найманців, з боями вийшов на визначений рубіж та закріпився на ньому. Такий маневр забезпечив прохід підрозділів Збройних Сил України та прикордонників для прикриття державного кордону України. За це офіцер був удостоєний військового звання “підполковник”.
Юрій Коваленко особисто спланував та реалізував прорив розвідувального загону крізь бойові порядки терористів у район населеного пункту Ізварине та перекриття основних маршрутів висування сил противника, зброї та бойової техніки на територію України. Згідно з повідомленням прес-центру АТО, станом на 11 липня 2014 р. українські підрозділи двічі намагались взяти під контроль пункт пропуску (ПП) «Ізварине», але невдало. Група 3-го полку спеціального призначення під командуванням підполковника Юрія Коваленка (“Путник”) за участі 1-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади двічі штурмувала пропускний пункт (ПП) «Червонопартизанськ», вибивала бойовиків, але армії давали наказ відійти, і потім пропускний пункт знову займали бойовики. Перший раз пункт був взятий наполовину, але сили противника закріпились в жіночій колонії, яка територією прилягала до ПП. Група відійшла для удару артилерії, але на її застосування дозволу не дали. Таким чином група взяла і в той самий день віддала ПП. Другий штурм був невдалим. А третій раз ПП після артилерійського удару був зайнятий 72 окремою механізованою бригадою та переданий ДПСУ.
15 липня 2014 року група Юрія Коваленка зібралася для планування нового бойового виходу в селі Провалля поблизу Свердловська, це була крайня точка, зайнята нашими військами. Раптово розташування підрозділу було накрите мінометами супротивника – це був один з перших обстрілів. Одна з мін впала прямо між нашими бійцями. Вісім спецназівців загинуло на місці, ще один помер від ран 21 липня.
Указом Президента України №191/2015 від 31 березня 2015 року за виняткову мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності Української держави, вірність військовій присязі підполковнику Юрію Вікторовичу Коваленку посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
Похований Юрій Вікторович Коваленко 24 липня 2014 року на кладовищі села Флорине.
Микола Миколайович Студецький (літературний псевдонім «Скеля», 1921—2002) — український поет і публіцист. Народився 22 травня 1921 року в селі Флорине на Вінниччині в сім’ї священика. Рано втратив батьків, ріс і виховувався в родичів. Початкову освіту здобув у Цибулівській 4-класній школі (Тростянецького р-ну). Дивом пережив голодомор 1932 – 1933 років. В 1940 році закінчив Гніванську середню школу (Тиврівський район Вінницької області). Продовжив навчання у Києві на курсах, що готували вчителів для незрячих і глухонімих дітей.
У Червону армію не взяли за станом здоров’я, мав поганий зір. У липні – вересні 1941 року був серед народних ополченців Києва, потрапив у полон, був звільнений, працював у Вінниці, в тароремонтній майстерні. Восени 1943 року відправлений до Західної Німеччини. Почались його митарства на чужині. Після закінчення війни опинився у таборі переміщених осіб в американській зоні окупації в Аусбурзі та Мюнхені. Невдовзі опинився за океаном, у Венесуелі. Був заарештований за спровокованим звинуваченням і виселений з Венесуели, як «небезпечна особа». Близько дев’яти років мандрував по світу у пошуках праці, голоді та злигоднях поневірявся в різних країнах Європи і Америки.
Працював автослюсарем, вантажником, прибиральником, пральником білизни, сторожем, хористом венесуельського оперного театру. «Все пережите за роки блукання на чужині, важким тягарем лягло на мою душу. Пам’ятаю, як до болю в очах, я вдивлявся в безмежний морський простір, бо там, десь далеко за ним, лежала моя Батьківщина, моя рідна Вінниччина», – розповідає він у своїй повісті-спогадах «Під пальмами Венесуели», що ввійшла до збірки поезій «Під чужим і рідним небом», виданої видавництвом «Дніпро» в 1989 році. Туга за рідним краєм не полишала Миколу, вона звучить в багатьох його віршах, які він писав на чужині під псевдонімом «Скеля».
Після звернення до радянського консульства в Каракасі (Венесуелі) в 1951 році повернувся на Батьківщину. Радість повернення відобразилась у його циклі віршів «На рідній землі», де самі назви віршів розкривають його зміст: «Здрастуй, здрастуй, моя Україно!», «Скрикнула туга востаннє», «Блукаючи по вицвілих дорогах» тощо.
Після повернення на Батьківщину його, потрапив у сталінсько-беріївські застінки. Там «забезпечили» поета каторжною роботою в Гулагах на цілих 25 років. На щастя, відбувся він лише п’ятьма роками. Про цей період у своєму житті він описує у вірші «Моїй матері», який раніше не міг надрукувати з політичних причин.
1956 – 1995 роки постійно жив у Вінниці, деякий час навчався у Києві в університеті. Потяг до поетичної творчості Микола Миколайович відчув ще в шкільні роки. Складав вірші і в час воєнного лихоліття, і на чужині, і в радянських таборах. Друкуватися почав у 1957 в періодиці.
Довго чекав автор на видання збірки віршів «Печальний спів», де вже немає жодного слова із закінченням на «-ізм» (комунізм, соціалізм), що обов’язковим було в минулому, те, що робило поезію надуманою, отже, мало читабельною.
Видав такі поетичні збірки, як «Під чужим і рідним небом» (1960 рік), «Повість життя» (1964 рік), «З лабетів ночі» (1967 рік), «Макарчукове поле» (1980 рік), «Дві пісні» (1985 рік), «Печальний спів» (1992 рік), «За Україну» (1995 рік), «Крамольні вірші» (1996 рік).
У кінці 1995 року Студецький переїхав до Ірпеня на Київщину, де й провів останні роки свого життя. Помер 19 січня 2002 року, похований на Байковому кладовищі.
Нині Флорине – це майже частина Бершаді, адже межі між селом та містом фактично немає. Серед пам’яток давнини на території сільської ради руїни Бершадського Спасо-Преображенського чоловічого монастиря, заснованого в 1616 р. Монастир зазнав тричі руйнування, останній раз у 1948 р., коли активізувалася боротьба з релігією. Нині вживаються заходи для відновлення цієї святині. Тут діє парафія Православної Церкви України. Проводить Богослужіння в церкві біля монастиря та в самому монастирі – Н.Я. Лотоцький. Серед розмаїття топонімічних і гідронічних місцевостей села: Церковна вулиця, Депутатове дерево, Маріяшівка, Жандарчин Ліс, Зелений Гай, Воронів Яр, Ковальове джерело, Букова криниця, Анталька, Кундильова гора, Чортове озеро, Лебедине озеро, Кукурудзяний садок та чимало інших. Село має унікальну пам’ятку природи — Флоринське озеро.
У селі Флорине є багато цікавих природніх об’єктів, які мають пізнавальне і історичне значення, відомості про них передаються з покоління в покоління. Певним чином вони вже обросли таємничими легендами та історіями, кожен оповідач додавав до історію свої емоції та відчуття. Нинішній парк на Антальці закладений у 1969 році до сторіччя з дня народження Леніна, яке відзначалося в 1970-му Перші десять років доглядав його агроном-пенсіонер Станіслав Каєтанович Лук’янов.Декілька років поспіль парк Анталька ожив, завдяки проведенню еко-фестивалю Skyline. Локація фесту – парк на острові Анталька. Атмосферно, мальовничо, автентично. Тому й збирав цей захід тисячі молодих людей, для яких рок-музика – це ковток свободи. А головне, це можливість зібратися однодумцям і сформувати свою власну незалежну думку щодо розвитку української держави й їх рідного краю.
Флоринське озеро – унікальне. Воно, можливо, єдине природне озеро в нашій області. У флоринському озері різноманітний рослинний і тваринний світ. Від озера до Глинського – велика заболочена місцевість із різним видами дерев, утворена річкою Дохною. Це місце, де гніздяться дикі гуси і качки. Тут ідеальні умови для них. А підводний світ озера ще потребує вивчення. На його березі збереглось 33 італійських тополі, посаджені ще в другій половині XVIII ст., коли Бершадь і Флорино належали Потоцьким.
Флорине сьогодні – гарне, велике село із своєю традиційною та сучасною культурою, активними мешканцями та неповторною природою.
Підготувала: Тетяна БІЛУХА – завідувачка Флоринської філії Бершадської публічної бібліотеки. Квітень, 2025р
Засноване італійським інжинером Флорингом у XV столітті, від імені якого і походить назва села.
За адмін.поділом 16 ст. Брацлавський повіт 16 ст.
За адмін.поділом 19 ст. Ольгопільський повіт 19 ст.
За адмін.поділом 20 ст. Бершадський район
Фліорина с.—составляетѣ какѣ бы предмѣстье м. Бершади; расположено на низменномѣ місті при р. Дохні, у мѣстнаго населенія называемой Быкѣ; отѣ уізднаго г. Ольгополя вѣ 20 в., отѣ желѣзной дороги вѣ 1 в. Климатическія условія вполнѣ благопріятньї для здоровья. Почва частью глинистая а частью черноземная. По преданію, село образовалось среди дремучихѣ лісовь, вѣ которыхѣ иміли притонѣ гайдамаки; вѣ недалекомѣ разстояніи отѣ села и теперь есть долина, поросшая деревомѣ, и колодезь, которые называются „гайдамацкими”. Прихожане – униаты возсоединены вѣ 1794 г. Нынѣ православнаго населенія вѣ приході 2213 д. об. пола; его составляютѣ крестьяне-малороссы, занимающееся главным образомѣ земледѣліемь, отчасти же сапожнымѣ ремесломѣ. Нинішній приходській Свято-покровскиѣ храмѣ начать постройкою вѣ 1872 г.
Труды подольского епархиального историко-статистического комитета
Вып. 9 под ред. Евфимия Съцинскаго. Кам. Под. 1901г
Флорино — село, центр сільської Ради, розташоване на правому березі Дохни, за 2 км від районного центру. На території села — залізнична станція Бершадь. Населення — 4915 чоловік.
В селі міститься центральна садиба колгоспу ім. Димитрова, який користується 4219 га землі, в т. ч. орної 2840 га. Основний напрям виробництва — вирощування зернових та технічних культур, м’ясо-молочне тваринництво.
У Флорині є середня й початкова школи, дитячі ясла, садок, бібліотека, будинок культури, медпункт.
1923 року засновано партійну організацію. Зараз у селі працюють 73 комуністи й 104 комсомольці.
В роки Великої Вітчизняної війни тут діяла підпільна партійна група на чолі з комуністом К. О. Пустовойтовим, а також антифашистська група під керівництвом Г. К. Краснощоки. В селі народився Герой Радянського Союзу С. І. Бойко.
«Історія міст і сіл УРСР. Вінницька область» Харків, 1972р
На мальовничому березі тихоплинної річки Дохно, правої притоки південного Бугу , за 2 км від райцентру , розташоване одне з найбільших сіл Бершадського району – Флорино.
Згідно з писемними джерелами , село Флорино засноване італійцем на прізвище Флоринг, якого на роботу прийняв німець Бернш, який започаткував Бершадь у другій половині XV століття. Флоринг був архітектором, брав участь у забудові міста, а сам згодом поселився на окраїні лісу. Після нього стали будуватися інші, і ліс поступово відступав від села.
Хоч офіційно періодом заснування села вважається друга половина XV століття (одночасно з Бершаддю), люди проживали тут давно. Про це свідчать знайдені тут кам”яні молотки, скребки, зернотерки. Серед цікавих знахідок – скелет оленя, а також монети Давньої Греції і Давнього Риму.
Поскільки село розмістилося біля самого міста Бершадь, то його не минав ніякий ворог-татари, турки, поляки. Найбільше село потерпіло у 1769 році від польських конфедератів, які запропонували селянам прийняти унію. Але селяни відмовилися. Чимало їх було посічено і закопано в одній могилі, яка розміщалася біля старої школи. На могилі стояв хрест із написом, що це братська могила. Але в період боротьби з релігією хрест знищили як пережиток минулого.
За часів козаччини та гайдамаччини село оточували ліси і було притулком гайдамаків. А при монастирі, неподалік села , був козацький штаб із скарбницею.У різні часи власниками села були польські поміщики Потоцькі, Калиновські, Браницькі .Серед пам”яток минувшини на території сільської ради руїни Бершадського Спасо-Преображенського чоловічого монастиря, заснованого 1616 року. Монастир був тричі зруйнований , останній раз у 1948 році, коли активізувалася боротьба з релігією. Нині вживаються заходи для відновлення цієї святині. Тут діє парафія Української Православної Церкви Київського Патріархату. Час від часу відбуваються Богослужіння в руїнах головної церкви монастиря. Не одного спасає зимою в хуртовину білий стовп, побудований при дорозі на Ольгопіль, Балту і Яланець, коли людина заблудить і не знає шляху.
Понад двісті років тому цей стовп був споруджений на місці колишньої каплиці, що вказувала шлях до монастиря. Каплицю побудували ченці монастиря за часів козаччини. У каплиці стояв вартовий козак у чернечому одязі, стомленому і голодному давав допомогу , направляв до монастиря. 1775р. коли знищили монастир , то знищили і каплицю.
З відбудовою монастиря спорудили і стовп, який називають білим. З 1890 року в селі почала працювати церковно-приходська школа, в якій навчалося 110 учнів.У 1914 році на кошти земства, на так званому вигоні, було збудовано двокласну земську школу. Всього на території села було 4 шкільних приміщення. Радянську владу остаточно було встановлено в 1920 році, але ще тривалий час існувати протестні озброєні групи, які шкодили заходам комуністичних перетворень. Сільську раду було створено в 1924 році. Не обминули село колективізація, розкуркулення, голодомори, репресії. Під час Великої вітчизняної війни у селі діяла підпільна партизанська група на чолі з К.С. Пустовойтовим та Г.К. Краснощоки. Уродженцем села Герой Радянського Союзу Савелій Іванович Бойко, ім”ям якого вирішено перейменувати вулицю та провулок Каліна.