Михайлівка – село, центр сільської ради.Розташоване за 18 км. Від районного центру. Найближча залізнична станція м.Бершадь, за 18 км.
Площа населеного пункту 379,6 га.
Населення – 726 осіб.
Кількість дворів – 349
День села 9 жовтня.
На правому березі Південного Бугу, між невеликими річками Мережанка, Яланець розмістилася села Михайлівка і Романівка. По обидва боки річки Яланець розмістилося село Михайлівка.
Село Михайлівка як і Романівка виникли в першій половині ХVI століття. Першими жителями цих сіл були селяни – втікачі з Волині та Галичини. Назва села Романівка походить від назви організатора козацького загону Ромашка, який в кінці XVII – го століття в лісах цієї місцевості організував загін селян – втікачів і розгромив стоянку турків. На цьому місці селянами – втікачами було засноване перше поселення, яке й назвали Романівкою. Існує версія що першими с. Михайлівки були брати Михайло та Якуб. На лівому березі річки Яланець притоки Савранки поселився Михайло, а на правому Якуб. Таким чином роки заснування села можна вважати 1548-1554 р.р.
В великій нужді жили колись селяни обох сіл.В селі Михайлівці поміщиці Городянській належало понад 600 га землі, а 280 селянських дворів мали в своєму користуванні 480 га, тобто на один селянський двір припадало 1,8 га , але чимало було й таких селянських дворів, які мали в своєму користуванні 0,5 га і навіть 0,25 га (півморга). Кращі землі по обидві сторони села, ставок належали поміщикові, а селянські наділи були розташовані на окраїни, на горбах та ярах. Самі назви селянських полів свідчать про їх якість: «Сіножаті», «Ваканці», «Видумка» – так називалися селянські наділи. Більшості селянам свого хліба вистачало ледве до нового року, а з нового року і до нового врожаю доводилося на кабальних умовах позичати продуктів: хліб з разового помалу, кукурудзяну муку і картоплю. Більше половини селянських дворів були безкінні.
В таких умовах селяни не могли своєму господарстві звести кінці з кінцями і йшли найменувати до місцевих багатіїв та шукати заробітків в Бессарабії і на Херсонщині. Жили вони в великій нужді і темряві. Понад 80% населення були зовсім неписьменні, в школі навчалося не більше 30 – 40 дітей із 150 дітей шкільного віку.
На все село газети та журнали одержували лише піп та поміщик. Селянин – наймит за весь сезон заробляв в середньому 40 крб., це при умові, якщо його управляючий чи сам хазяїн передчасно за будь – яку провину не виганяв, не заплативши за пророблений час ні гроша. Заробіток такого наймита становив в місяць 5 крб., а за день 15 – 17 копійок.
Після більшовицького перевороту революція перейшла в громадянську війну. Минула ейфорія, почуття солідарності ,масові зібрання та гарячі дебати 1917р.. протягом наступних трьох років у запеклій безжальній війні, що супроводжувалась масовим терором та звірствами зчепилися претенденти за владу в Україні і всій колишній імперії, зброєю вирішуючи, хто і яка форма правління заступить старий устрій. У 1918р. в Михайлівну повернулася поміщиця Городянська, яка просила повернути інвентар ,коні і воли. На селян наклали велику контрибуцію. Ініціаторів розділу панської землі нещадно сікли шомполами. В цьому ж році австро-німецькі окупанти спалили значну частину Лісничого, а також погрожували спалити Михайлівку. Після вигнання австрійців (жовтень-листопад 1918р.) через село проходили війська Петлюри і Денікіна. Жителі села потерпали від частих нападів місцевих банд Тютюнника, Заболотного і Матоли. Вони відбирали в селян одяг, продукти харчування, худобу. В січні 1919р. в м.Бершаді було створено підпільний партизанський загін із жителів м.Бершади і навколишніх сіл. В с.Кидрасівка стояв штаб Донських козаків, а згодом він переїхав у Михайлівну. За той період, що стояли в селі козаки наскоки банд були трохи припинились, а тільки но козаки від’їхали, банди знову почали свої дії.
В 1919р. відбувся перший з’їзд рад н якому були представники від наших сіл. У вересні 1920р. Ольгопільський повітовий комітет КП(б) України прийняв рішення про переведення повітового центру з Ольгополя у м.Бершадь. про те, в 1922 – 1923р.р. було знову створено Ольгопільський повіт. В селі діяли революційні комітети. В 1921р. була створена перша сільська рада. Першим головою сільської ради села Михайлівка був обраний інвалід імперіалістичної війни Коваль Петро Кузьмич. В цьому ж році було створено в селах комітети незаможних селян. Першим головою цього комітету в Михайлівні був Осичнюк Семен Єфремович.
В 1923р. мирне життя жителів сіл почало по трохи налагоджуватись, селянське господарство відбудовуватись. Від органів радянської влади і від утворених кредитних товариств ,селяни за невеликий процент одержували сортове насіння сільськогосподарський інвентар.
У грудні 1927р. ХV з’їзд ВКП(б) звернув увагу на розвиток колективізації на селі. Приводом для цього стала хлібозаготівельна криза. Рішення про вступ до колгоспу селяни мали прийняти на зборах. Про те, місцеві партапаратчики і радянські активісти відкрито погрожували тим, хто відмовився вступати до колективного господарства.
В 1928р. за ініціативою бідняків села Михайлівка Літинського Захара, Повторенка Саму їла, Опаристого Спиридона, Палагнія Григора, Німчука Авксентія, Тарахкала Семена та ін. було створено товариство по спільному обробітку землі (ТСОЗ), яке у 1929р. було перетворено на сільськогосподарську артіль Кагановича. Головою було обрано Шийка Івана а згодом доить ініціативного двадцятипятитисячника Глобу Миколу, а на початку 30-х років головою господарства став Літинський Захар. Селян силоміць заганяли в новостворені господарства. Значна частина селян разом з худобою і реманентом втупила до колгоспу. Заможні селяни, яких називали куркулями не хотіли вступати до колгоспу, хто чинив опір – відправляли на північ або до Сибіру. Так, кілька сімей жителів сіл Якубівка та Михайлівка опинилися в Росії. В архівах за 1931р. зазначалось, що до 90% жителів села вступили до колгоспу. Та як при такому тиску і таких жорстоких мірах, які приймала рада до населення можна ще було інакше зробити. Колективізація зруйнувала традиційні методи сільськогосподарського господарювання, перетворила найславетнішого хлібороба на жебрака. «Червоні мітли» дощенту вимітали селянські засіки. В жовтні 1932р. партійно-державна верхівка прийняла холоднокровне рішення, вийти з кризи шляхом конфіскації запасів зерна у хліборобській галузі.
На Вкраїну прибула надзвичайна комісія на чолі з Молотовим, яка перевела республіку в надзвичайний стан. Головним репресивним заходом стала реквізиція насіннєвого продовольчого і фуражного фонду колгоспу.
У пошуках зерна партійні активісти обшукували кожну хату залазили в колодязі, зривали підлогу. У селян відбирали не тільки знайдені зернові ,а й інші харчові припаси: картоплю, сало, буряки, соління і навіть сухарі. Ходили такі бригади в кінці 1932р. по вулицях сіл Михайлівки та Якубівки. Шукали в коморах, льохах на горищі. Не соромились заглядати навіть в печі і під ліжка, а коли знаходили забирали все до останньої зернини. Не гребували одягом, який витягали із сундуків і скринь. Дуже старалися догодити владі активісти Рудик Іван, Чабан Іван ,Повторенко Іван, Войтенко Ірина. Вони не звертали увагу ні на плач ні на прохання господарів.
Перші жертви голодної смерті в селі появилися ще на початку 1933р.в квітні –травні голод досяг вершин. Опухлі і виснажені від голоду люди ходили по сільських вулицях у пошуках їжі. Їли гнилу картоплю і буряки. Коли настало літо збирали у великій кількості бур’яни, лободу, кропиву, калачики, листя липи і вишні та вживали в їжу. В ставу ловили койки. Кожного дня помирало по п’ять, шість а то і більше чоловік. По вулицях їздили підводи і забирали померлих на кладовища. До голоду добавились ще й різні хвороби, тому що були зафіксовані випадки захворювання на дизентерію. Помирали люди навіть від того, що наїлись зелених фруктів чи ягід або недоспілого зерна.
Було зафіксовано три випадки людоїдства. Приблизно 350-400чол. забрав голодомор в селах Митхайлівка та Якубівка.
В 1934р. після страшного голоду колгоспам була виділена продовольча позичка для годування тих, хто працював у сільському господарстві. Та на цьому злочини сталінського уряду проти народу не закінчились. Запрацював репресивний орган радянської держави, завданням якого було придушення опозиції, народного невдоволення, боротьба з класовим ворогом. Вітер часу покинув імперію зла і вона приречена оголошувати і видавати свої таємниці. Давно немає в живих тих односельчан, які пережили табори і тюрми і повернулися в село з жорстоким тавром «ворог народу». Багато сімей осиротила сталінська система. Скалецький Володимир Васильович, Дунаєвський Петро Варфоломійович, Тарахкало Софрон, Коваль Харитон Кузьмич, драпак Костянтин Якович, це жителі нашого села, які загинули в застінках сталінських політтаборів. Реабілітовані посмертно Генеральною прокуратурою СРСР.
В кінці 30-х років сільське господарство України вийшло на рівень ,який існував до початку колективізації. Колгоспний лад перетворювався на один з механізмів командно—бюрократичної системи і авторитарного режиму.
Ще в 1932р.в .Якубівка появився перший трактор. Першим трактористом став Німчук Родіон, а в голодному 1933р. він пересів за кермо першого автомобіля. Високими темпами розвивалася в цей час наука і культура, велика увага приділялась освіті і медицині.
В 1932р. в Україні запроваджувалась єдина структура загальноосвітньої школи:
початкова – І – ІV класи
неповна середня – І – VІІ класи
середня – І -Х класи
так, в 1932р.в с.Михайлівка початкову школу було перетворену на неповну середню (І- VІІ класи), а в 1939р. – семирічну школу реорганізовано на середню. В 1936р. на селі було відкрито дільничну лікарню.
В 1940р. колгоспи сіл Михайлівни та Якубівки обслуговували три автомобілі та сім тракторів Лісниченської МТС.
22 червня 1941р. мирне життя людей колишнього Радянського Союзу було порушено віроломним нападом фашистської Німеччини. Розпочалися роки важких випробувань для всієї України і жителів нашого села. За словами очевидців німецькі війська надішли в село з півдня, тобто з села Берізок. Сильної перестрілки в селі не було тільки чулися поодинокі гарматні постріли. Фашисти в селі довго не перебували. З кінця липня 1941р. по березень 1944р. в наших селах хазяйнували румунські окупанти, які забирали в селян худобу, хліб, і вивозили до Румунії і Німеччини. Знищили обладнання сільської школи, спалили всі книги з бібліотеки ,закрили сільський клуб. Школу десятирічку було також закрито, а залишено тільки початкову школу в якій вивчали румунську мову і Закон Божий. Так, було закрито лікарню і аптеку .а в цих приміщеннях поселили румунську комендатуру.
Всюди румуни водили свої порядки. Були такі установи і в селі – примарія, а в районі – притура, а весь край між Бугом і Дніпром називали Трансністрією. Люди не могли миритися із терором і сваволею. Розгорталася проти окупантів боротьба, створювались партизанські загони, підпільні групи. Поблизу села в районі хутора Сталіни (нині хутір Партизанський) був створений партизанський загін, яким командував Печений .
У цьому ж загоні діяли жителі с.Михайлівка – Німчук Вадим, Опаристий Іван, Повторенко Іван. Вони виконували різні доручення командира партизанського загону, розповсюджували листівки і зведення Радянського Інформбюро. Завдяки їм жителі сіл знали правду про те, що діялося на фронтах. Ще з самих перших днів війни жителів сіл Михайлівка та Якубівка пішли на фронти Великої Вітчизняної війни. За весь період з 1941 по 1945р.було мобілізовано на фронти 460 наших односельчан ,з них 208 не повернулися в село. Їхні імена викарбовано на граніті пам’ятника полеглим односельчанам. Серед них ім’я Героя Радянськог Союзу – Лещенка Петра Лук’яновича, уродженця с.Михайлівка. За успішне форсування Дніпра в районі Києва і закріплення плацдарму на західному березі, що дало змогу нашим військам широким фронтом форсувати річку і звільнити столицю України – м.Київ, командиру стрілецької роти старшому лейтенанту П.Л.Лещенко було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. В одному із запеклих боїв ,вже після звільнення Києва Лещенко був смертельно поранений і помер від ран 29 жовтня 1943р. похоронений в с.Велика Вільшанка на Київщині.
Але попри всі труднощі нещастя і страхіття, які випали на долю жителів наших сіл, прийшов день визволення. Це трапилось 14 березня 1944р., коли війська ІІ-го українського фронту звільнили рідне село. Очевидці розповідають, що в цей день біля школи розташувались відступаючі німецькі війська. Фашисти були дуже виснажені, голодні, напівбосі напівроздягнені, просили в місцевого населення їжу та одяг.
Минуло небагато часу, коли в селі появився радянський розвідник на білому коні, одягнений в довгий плащ, який запитав дітей про перебування німців в селі. Потім почулись вистріли на березі р.Яланець зі сторони с.Якубівки. це біля магазину німці обстрілювали бочки з бензином. Розвідник одразу помчав назад. Через деякий час з’явилися озброєні мотоциклісти, а в невдовзі ціла бригада, яка переправилась через річку в с.Якубівку. пролунали постріли, наші воїни поранили кількох німців, а решту погнали в напрямку с.Вовчка. Боїв не території села не було, тому, що німці самі залишили село. З радісною звісткою зустріли михайлівчани довгожданий День Перемоги. З війни в село поверталися воїни-фронтвики, і відразу ж бралися до роботи. Малосніжну зиму 1945р. змінило посушливе літо 1946р. зимові та ярі культури майже цілком загинули. Неврожайного 1946р. для України був установлений великий хлібозаготівельний план, який становив 300млн. пудів зерна. На фоні неврожаю 1946р. розпочався масовий падіж худоби. Катастрофа насувалася і на Михайлівну. Розпочався новий голод. Люди як і в 1933р. їли бур’яни, кору і листя дерев, дрібних гризунів. Багато жителів села в 1947 р. стали жертвами голодної смерті.
У досить складних і суперечливих умовах почалася відбудова народного господарства України. Ціною величезного напруження сил, загоювалися рани війни. Доводилося все спочатку розпочинати. На початку 50-х р.р. поступово почало підніматися сільське господарство. Зросла врожайність зернових культур, так урожайність пшениці п колгоспах с.Михайлівка в 1952р. становила 30ц . це в порівняні з іншими довоєнними і після воєнними роками був уже прогрес. Значно зросли доходи колгоспів, почала зміцнюватись економічна база колгоспів. На цей час в колгоспах зводять нові приміщення тваринницьких ферм і майстерень. В 1954р. в с.Якубівка біло збудовано новий клуб на 200 місць з кімнатами для гурткової роботи і бібліотекою. Цього ж року в с.Михайлівка було відкрито новозбудований сільмаг і радіофіковано обоє сіл.
В 1955р. відбулися загальні збори колгоспників сіл Михайлівка і Якубівка. На порядку денному цих зборів стояло питання об’єднання двох господарств в одне. Більшість колгоспників проголосувала «за».
Так, колгоспи «Шевченка» с.Якубівки і «Кагановича» с.Михайлівки було реформовано і створено новий колгосп «Булганіна». В 1956 р. до новоствореного господарства було приєднано колгосп «Фрунзе» с.Романівки.
7 липня 1957р. на зборах колгоспників постало питання про з’єднання двох сіл в одне. Так, с.Якубівка було приєднане до Михайлівки, яке стало носити назву Михайлівка. 28 листопада цього ж року було розформовано Ольгопільський район, частина сіл відійшла до Чечельницького. А друга – до Бершадського району серед яких була і Михайлівка.
Зміцнюючи колгоспи і радгоспи Хрущов розпочав рішучий наступ на індивідуальні селянські господарства. В 1955р. він віддав розпорядження про зменшення в двічі розміру присадибних ділянок .що спричинило серйозне загострення продовольчої ситуації. Але фіктивні присадибні ділянки залишилися важливим джерелом постачання продуктів харчування. Багато жителів с.Михайлівка втратили в ті роки свої земельні наділи, а залишили тільки городи, що знаходились біля хати. Очевидці тих років згадують ще до сих пір довгі черги за хлібом і за іншими продуктами харчування.
В1960р. село було електрифіковано. В цей час розпочато будівництво нового приміщення школи, яке було відкрито в 1963р. на основі всіх галузей громадського господарства зросли натуральні і грошові прибутки колгоспу. Якщо в 1955р. було видано на кожен трудодень по 25коп., то в 1962 р. – по 65коп. зросла купівельна спроможність колгоспників, якщо в 1953р. було продано промислових товарів через магазин ССТ на суму 67000крб., то в 1962р. – на суму 350000крб. Якщо в довоєнний час та в післявоєнний період до 1953р. валовий прибуток колгоспу не перевищував 50-60тис. карбованців, то в 1962р. становив 730,7тис. крб.., а за 1966р. становив 1002,5тис.крб. Зросла врожайність зернових і технічних культур., підвищилась продуктивність тваринництва. Якщо в 1956р. на фуражну корову ручний надій молока не перевищував 500-600л
В 1972р. було відкрито новозбудоване нове приміщення Михайлівського будинку культури та бібліотеки.
1 квітня 1975р. було реорганізовано колгосп «Україна» і створено радгосп «Михайлівський» насінницько-овочеве господарство.За цей час було побудовано багато господарських приміщень: тваринницькі ферми, авто гараж, тік, побудовано дороги з твердим покриттям.
24 серпня 1991 року відбулася позачергова сесія Верховної Ради УРСР, яка проголосила незалежність України. 1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі 90,3% виборців підтримали Акт проголошення незалежності України. Так Україна вступила в новий етап своєї історії.
Початок розбудови Української держави відбувався в дуже складних економічних умовах, які Україна успадкувала від попередньої епохи. Почався важкий шлях спроб і помилок. Уникнути руйнівних процесів в економіці не вдалося. Протягом 1994 року рівень інфляції зріс майже в 103 рази. Криза охопила всі сфери суспільного життя незалежного України. Катастрофічно падав економічний рівень республіки. Рівень промислового виробництва скоротився на 28% спільного господарства на 17%. На тлі економічної кризи впав життєвий рівень населення.
Важко було дивитись як обертаються бур′янами поля нашого радгоспу, а в недалекому минулому прибудкова галузь тваринництва стала нікому не потрібною. Якщо в 1940 році кількість ВРХ становила 135 голів, в 1957 році – 540, в 1967 році – 1733 гол., то в 1997 році знизилась до 100 голів великої рогатої худоби. Різко знизилось і поголів’я свиней. В 1957 році – 780, в 1967 р. – 2574, а в1997 році – до 500голів. В 2002році господарство припинило розвиток свинарства, а в 2005 – ВРХ.
Перехід в 1995році на нову грошову одиницю (гривню), дозволив стабілізувати фінансову систему України. Відбулися і значні зрушення в сільському господарстві.
В 1998 році було реорганізовано радгосп «Михайлівський» в СВАТ «Михайлівське», а в 2003 реорганізовано СВАТ «Михайлівське» в приватне підприємство «Валентина». Господарство займається вирощуванням зернових і технічних культур, Всі поля – 1154 га. Виорано і засіяно озимими культурами. В 2005 році урожай зернових становив – 31 центнерів з га.
В 1992 році було створено в Михайлівці селянсько-фермерське господарство «Фермерпродуктсервіс», Яке очолив Головня Анатолій Трохимович. Спочатку в господарстві нараховувалось 8 га. землі, а в 2006 році понад 1000 га. землі.
Господарство займається вирощуванням пшениці, гороху, кукурудзи, цукрового буряка. В користуванні СВГ «Фермерпродуктсервіс» 7 тракторів,2 комбайни, 4 автомобіля. Врожайність зернових понад 30 центнерів з гектара.
Важливим кроком у розвитку духовності українського народу є піклування про створення національної системи освіти.
Якісно новою рисою розвитку освіти в незалежній України стало повернення до гармонійного розвитку особливості: поглиблене вивчення іноземної мови з молодших класів, оволодіння комп’ютерною грамотністю, уроки спорту, демократизація навчального процесу, його гуманістичність.
Саме таким центром розвитку духовності є наша Михайлівська ЗОШ І-ІІІ ст ім. Р, А. Скалецького
Не одне покоління учнів вийшло зі стін школи за всі роки її існування. В 1864 році при церкві С. Якубівка було відкрито школу грамотність і першим директорм її був Лемківський, а через 20 років, в 1884 році в селі Михайлівці було створено церковно-приходську школу. Після складання іспитів в 4 класі діти продовжували навчання в м. Бершаді. З 1923 – 1929р. школа знаходилась в будинку управляючого Думчевського. В 1932 році початкову школу було перетворено на семирічку, а трохи згодом, в 1939 році реорганізовано на середню.
Після війни школа стала кущовою. В ній продовжували навчання учні з навколишніх сіл: Кидрасівки, Голдашівки, Вовчок, Романівки, Лісничого. На початку 60-х років постала потреба в будівництві нового приміщення школи. В 1963 році нову школу було відкрито.
Зараз Михайлівська ЗОШ є однією з кращих шкіл району.
Педагогічний колектив з 1996 р. очолює Шикер Ганна Аксентіївна. Це досвідчений керівник, вмілий організатор, добрий наставник для молодшого покоління вчителів. Завдяки їй придбано в 2004 році шкільний автобус, перекрито приміщення школи і зроблено ремонт. В школі відкрито комп’ютерний клас завдяки спонсорській допомозі. На 11 комп′ютерах учні оволодівають знаннями комп’ютерної грамотності. В класах по домашньому затишно .
За роки незалежності 20 учнів закінчили школу з золотими і срібними медалями
З історії Михайлівської дільничної лікарні
Для охорони здоров′я трудящих села в далекому 1927 році була створена медична амбулаторія, а в 1935 році перетворена на дільничну лікарню. Яка функціонує до теперішнього часу. Лікарем до війни працював Марко Леонтійович Дунаєвський, завдяки якому в 1968 році відкрито нове приміщення лікарні, відкрито фізико-терапевтичний кабінет. В 1986 року по даний час на посаді головного лікаря дільничної лікарні Пікула Іван Григорович. Дільнична лікарня обслуговує населення сіл: Михайлівки,Лісничого, Вовчка, Романівки, Кидрасівки, Голдашівки.
