Від укладача:
Криниця при дорозі край села
І журавель похилений над нею.
Хоч би куди дорога завела,
Думки мої із рідною землею.
Бо тут священні предківські могили,
Душа моя не прожила б і дня
Без тих країв. Які мене зростили
Микола Луків
Бібліографічний список «Моє село з духмяними садами»
включає в себе вірші місцевих авторів про села Бершадського району.
Бібліографічний список складається з передмови, бібліографічних матеріалів надрукованих в книгах і періодичній пресі та у папках досьє Бершадської районної бібліотеки за період з 1996 до 2012 року розміщених в алфавітному порядку назв сіл Бершадського району та вміщує тексти авторських віршів, пісень.
Бібліографічний список пропонується краєзнавцям, вчителям, всім хто небайдужий до поетичного слова та рідного краю.
Баланівка Невеличко,Г., Погончик, Г. Любов душі моєї – Баланівка .- 480с.
Із змісту: Когут А.«Найкраща в світі Баланівка» с.400
Із змісту: Плахотна О. Баланівка с.403
Корнелюк В. Благодатна злива. Збірка поезій. Вінниця, 2007.- 204 с. Із змісту: Рідному селу с.12
Бирлівка
Білюга Настасія ( папка – досьє)
Велика Киріївка
Озима Т. Пісня про рідне село : [вірш про с. Велика Киріївка] / Т. Озима // Бершад. край.-
Війтівка Іван Козак Село Війтівка (папка – досьє)
Голдашівка
Будник Г. Село у долині ( папка – досьє)
Джулинка
Джулинський М. Не кінчайся життя!.. Вибрані поезії .- Сімферополь: ДОЛЯ, 2003.- 112 с. Із змісту: вірш про с. Джулинка с. – 85
Заміхора, Л.У Подільськім краї Джулинка моя : [ вірш] / Л. Заміхора // Бершад. край.- 2007.- 13 жовт.
Дяківка Запорожець К.В. Моє село ( папка – досьє)
Кидрасівка
Зарічанської Л. Вірність любов і краса. – Вінниця, 2011.- 124 с. Із змісту: Вірш про с. Кидрасівка, колиско, доле с.32
Пошлюзна К. А. Кидрасівка вірш ( папка – досьє)
Кошаринці
Пастух Л.В. Кошаринці (папка – досьє)
Красносілка
Вихристюк О.В. Красносілка; Пісня про Красносілку ( папка – досьє)
Лісниче
Зарічанської Л. На крилах пісень. – Вінниця, 2007.- 132 с. Із змісту: Лісниче – село мальовниче с.124
Лугова
Джулинський М. Не кінчайся життя!.. Вибрані поезії.- Сімферополь: ДОЛЯ, 2003.- 112 с. Із змісту: вірш про с. Лугова с. – 82
Маньківка
Поклад, Н. Пісня журавлина восени: збірка творів самодіяльних композиторів Крижопільщини.- Вінниця.- 1998.- с.28 Із змісту: пісня Рідне село .- с.8; Маньківко моя ( папка – досьє)
Михайлівка
Джулинський М. Не кінчайся життя!.. Вибрані поезії.- Сімферополь: ДОЛЯ, 2003.- 112 с. Із змісту: вірш про с. Михайлівка с. – 83
М’якохід
Бовсунівський, М. Гімн М’якоходу: [вірш про с. М’якохід]/ Микола Бовсунівський // Бершад. край.- 2010.- 20 серп.;
Соляр М. Моя Батьківщина : [вірш про с. М’якохід, с. Раківка]/ Михайло Соляр // Бершад. край.- 1997.- 30 верес.
Осіївка
Андрущенко, В. Там де Оса тихо в’ється.- Вінниця: О.Власюк, 2006.- 150 с. Із змісту: Шевчук. Ф. Село Осіївка с. – 4
Ткаченко П. Осіївка (папка – досьє)
Поташня Прокіп Колісник Гімн Поташні ; Пісня про Поташню (папка- досьє)
П’ятківка
Кузьмінчук І. Пісня Моя П’ятківка ( папка – досьє)
Серединка
Шевчук Ф. Серединка – тепла крапка на карті України.- Вінниця, 2008.- 244 с.
Із змісту: Фартушняк А. Вірш Серединський вальс – с. 6
Сумівка
Царюк В. Моя Сумівка : [вірш про с.Сумівка]/ Валентина Царюк // Бершад. край.- 2006.- 1 січ.
Тернівка
Сайко В.С. Паростки творчої душі:Вірші.- Д.: Видавничо – творчий центр «Гамалія», 2009.- 32 с. Із змісту: вірш про с. Тернівку «Моє село» с. 7
Тирлівка
Карман Д. Односельці ( папка – досьє)
Толкачев О. Пісня про с. Тирлівку ( папка – досьє)
Невідомий автор Тирлівка ( папка – досьє)
Устя
Джулинський М. Не кінчайся життя!.. Вибрані поезії.- Сімферополь: ДОЛЯ, 2003.- 112 с. Із змісту: вірш про с. Устя с. – 81
Флорино
Зарічанської Л. Вірність любов і краса .- Вінниця, 2011.- 124 с. Із змісту: Вірш про с. Флорино с.35
Хмарівка Джус Ф. Хмарівка ( папка – досьє)
Чернятка
Джулинський М. Не кінчайся життя!.. Вибрані поезії.- Сімферополь: ДОЛЯ, 2003.- 112 с. Із змісту: вірш про с. Чернятка с. – 84
Шляхова
Зарічанської Л. Вірність любов і краса. – Вінниця, 2011.- 132 с.
Із змісту: Зоря Поділля – с. 125
Руденко Н. Як пісні давній голос (папка – досьє)
Студецький М. У Шляховій ( папка – досьє)
ШумилівТихоненко О. Шумилів над Бугом – найкраще село (папка – досьє)
Яланець
Чорненька – Журавська Н. Яланчани : [вірш про с. Яланець]/ Н. Чорненька – Журавська // Бершад. край.- 2010.- 1 жовт.
Алла Когут
«Найкраща в світі Баланівка»
Баланівка –це сонячна квітка
Щиру серця теплінь я тобі віддаю.
Та ділами ввійшла у безсмертя навіки,
Рідна земле, тебе я люблю.
Баланівко, моя Баланівко,
Тут і юність, й дитинство пройшло,
Баланівко, моя Баланівко,
Ти цілюще моє джерело.
І в мені ти живеш, вишнева моя Баланівко
Твою ніжність і голос я чую в собі
Як пахнуть медами , хлібами оселі
За стежку до отчого дому я вдячна тобі.
І вкотре уже журавлі летять білі
У вирій далекий через рідне село,
Я їх тихо від себе і від мами просила,
Щоб наше життя, ніби сад розцвіло
І більшого щастя немає на світі
Ніж ходити по рідній батьків землі.
З голубої криниці води просити
І весною зустріти в селі журавлів
Баланівко, моя Баланівко,
Тут і юність й дитинство пройшли.
Баланівко, моя Баланівко,
Ти найкраще на світі село.
Корнелюк Василь
Баланівка
Я йшов до тебе,
Я до тебе біг…
Світанком, в полудень, під вечір,
І обережно – ось поріг: тополі небу
Підкладають плечі: Звіряють хмарам –
Чим не новину ? – Прибув, прибув …
щоразу з радістю в обнімку
шеренгою котили – й доки крайню не мину
із верховіть – листками – панорамні знімки
в архів моєї пам’яті складали …
Баланівка!
Дістану фото …
Скільки ж їх припас?
В разі потреби – до музею завітаю.
Красива ти :
І в профіль, і в анфас.
А з висоти, коли у снах літаю, –
граційна чайка …
В центрі океану на хвилях –
пагорбах розкрилено пливеш …
і чимось так солодко
ятриш душевну рану.
І за собою – вдаль – так невідмовно звеш.
Плахотна Ольга
Баланівка
На Поділлі квітує розкішне село,
Де струмок в Берладинку впадає.
Балани проживали там дуже давно
І не кожен про це іще знає.
Час рікою пливе і не тільки в піснях,
А село, мов троянда, розквітло.
Як живе і як трудиться кожна сім’я
У вірші я проллю на все світло.
На базарі в районі немає де стать:
Короп жирний, і окунь і плітка,
І цибуля, і сало – все можете взять,
Це приїхала знов Баланівка.
Господині вареники добрі варять
Із шкварками, у маслі, в сметані.
І горілки наллють, і знайдеться, де спать,
Приїжджайте – побачте самі.
Музиканти в селі і веселі, й смішні,
І до столу припросять, й заграють.
А співають, співають, як ті солов’ї,
Ось чому ії в районі всі знають.
Хлопці гарні й дівчата у нас іще ті:
І розумні вони, і багаті…
Приїжджайте , ми будемо раді усім
І знайдемо, кого вам засватать.
Білюга Настасія Іванівна
Бирлівка
Тече стрімко річка Берладинка
Кучеряві верби гнуться край ставка.
Вас вітає щиро і привітно
Село кохане – Бирлівка моя.
Бирлівка рідна – ти наша колиска.
В краях далеких – ти наш оберіг.
Де б не були ми далеко чи близько
Вертаємось на батьківський поріг.
Село моє – батьківська хата
Подвір’я вкрите споришем
Де ніжно – білі і червоні мальви,
Политі щедрим сонячним дощем.
Село моє – ти пісня колискова,
Матусею неспівана мені.
Та жаль, матусі вже немає,
А серце пісню мамину співає
І біль пекучий душу мою крає.
Заживуть душевні мої рани,
Розвіються печалі, як тумани.
А ти, кохана Бирлівко, єдина
Краплиночка на карті України.
Тамара Озима
Пісня про рідне село (Велика Киріївка)
Пробудилося сонцем, піснями
Мальовниче село серед нив,
Усміхнулось погожими днями
Й забриніло піснями гаїв.
Приспів:
Киріївка, Велика Киріївка,
Моя надія, моя любов,
Киріївка, люба Киріївка –
Ти Берегиня золотих дібро
Зацвіла ти любистком і рутою,
Материнська колиска моя,
І молитвою серця забутою
Воскресаєш під спів солов’я
Як весна, закосичена квітами,
Як веселка у дні весняні,
Ти багата людьми працьовитими,
Щедру радість даруєш мені.
Я люблю вечори солов’їні
І про зорі світанки в полях.
Мое село у рідній Україні
До щастя прокладає шлях.
Іван Козак
Село Війтівка
Війтівко, Війтівко,
досвітняя зірко,
Одягла ти на село
вишиванок намисто,
Війтівко, Війтівко,
подільська криївко!
Джерело голосів і тепло кольорів
Квітуй же, Війтівко,
Як маку голівка,
Килимами світ радуй
І Вінницю згадуй.
Н. Мацько
Мій рідний край, моя земля,
Ранковий шум дібров, вишень чарівних гілка,
Спів жайворонка, сміх дітей
І ніжно граюча вербовая сопілка –
Все це влилось в одне ім’я –
Село Війтівка.
Були і радощі, й тривоги повсякчас
В його житті великому, складному,
Та сила духу, мужності й добра
Плекала радість й відганяла втому.
І ми надіємось і віримо у те,
Що розіллється щастя поміж нами,
Родюча нива рястом зацвіте
Й укриється плодючими садами.
Живи, красуйся, гордість наша й славо,
Куточок миру, правди і звитяг.
Хай люд твій возвеличує державу
Своєю працею невтомний у віках!
Будник Ганна Михайлівна
Село у долині
Де легенди пливуть
Голубими стежинами
У старому гаю б’є дзвінке джерело
Причаїлася тут між ясними долинами
Голдашівка моя, моє рідне село
Приспів:
Голдашівка в долині, в зеленій долині,
Моя тут зоря понад світом зійшла
Із рідної хати дорога хрещата
Колись у житті ти мене повела
Скільки років іще від’янчало лелеками
Скільки буде іще їх у долі моїй
Десь води зачерпну я у світі далекому
І побачу свій край в кожній краплі землі.
Михайло Джулинський
Мала Джулинка
Де слобода, в отім річищі,
Були ще й менші хутори –
Це Джулинка Мала і інші –
Усі вони в садах цвіли.
Маленька річечка. Левада,
На ній, як шовк,трава, трава …
В долині вікнина бездонна,
Цілюща з неї б’є вода. …
Ця крихітка поділля мила,
Ти завжди в пам’яті моїй!
На схилі літ, була б лиш сила,
Туди б вернутись я хотів.
Поділля – «дж уїв» – край хоробрих!
Для мене найдорожчий край –
Зробім на землях цих завітних
Для себе рай – земний наш рай!…
Свята ця крихітка Поділля –
Малі й Великі Джулинки –
Там збереглося ще коріння,
Козаки мужні де жили!
Заміхора Лариса
Село Джулинка
Моя рідна Джулинка,
неповторна доле,
Вишня біля хати,
батьківський поріг.
Захищала Джуя тут свої родоли,
Лицарі відважні –
український світ!
Героїчна Джулинка –
невмируща воля,
Ми тебе прославимо,
свій козацький рід.
Золотим колоссям,
щедрими хлібами,
Поетичним словом
виграва земля.
Хай гордиться вірними
доньками й синами,
У Подільськім краї – Джулинка моя!
Запорожець Наталія Василівна
Моє село
Серед полів широких і розмай – трави
Розкинулась Дяківка вільно і широко.
Село вкраїнське! Вічно ти живи!
Милуй і радуй людське око.
Сіл на Вкраїні безліч є :
Всі гарні, милі, і привітні, й дружні,
Але мені до серця ближче все твоє,
Моя Дяківко, люблю тебе дуже!
Живу тут я лише сімнадцять літ,
Щодень біжу стежиною босоніж.
Люблю тебе, коли усе вкриває цвіт,
Люблю й тоді, коли у зелені ти тонеш.
Я оселилась тут, бо треба булл так…
І день при дні до всього я звикала.
Напевно, то був «божий знак»,
Щоб саме тут натхнення й сили я черпала.
Село моє! Джерельце для усіх
Сюди вертаюсь, де б не ходила.
Тут сліз не чути, скрізь лунає сміх,
Бо, певно, в тобі є потужна сила.
Коли згадаєте Ви своє село,
То не цурайтесь – в гості завітайте.
Забудьте все погане що колись було,
Лиш сіл своїх, молю, не забувайте!
Сл. і музика Л. Зарічанської
Кидрасівка, колиско, доле
Кидрасівко. Колиско, доле
Сонцем усміхнене село.
Тут юність кликала у поле,
Звідси життя моє пішло
У зоре мрійному світанні
Плекав надії й пшениці
І журавлі весною ранні,
Всідались ніжно на плечі…
Приспів:
Рідне моє село,
До мене в снах прийшло
Вірне кохання в житті незрадливе
Серцем люблю тебе,
Жито в полях цвіте,
Посміхається сонцю щасливо …
Дитинство, зболене війною,
Мережаний любистку цвіт
І веселковою порою
Іду у сад, де сиплять з віт
Яблуні й вишні біля хати.
Ступає спомин на поріг,
Де нас чекає рідна мати,
Лиш смуток споришем проліг …
Доріжка ткана рушниками,
Колючим терном до зірок.
Вже осінь дихає літами.
Голубизною ген за крок.
В багрянім вальсі падолисту
Снує задуми оберіг.
Я це село, своє Поділля,
Онукам, правнукам зберіг…
Пошлюзна Клавдія Ананіївна
Кидрасівка
У розкішній долині чарівній
Вся пронизана сонцем ясним.
Простяглась моя Кидрасівка мила
У задумі пшеничних ланів.
Корінь люду мого працьовитого з сивих прадавніх віків.
Гордою й вільною, в пісню сповитою,
Ми гордимося землею батьків.
Пастух Любов Федорівна
Кошаринці
На правому березі Бугу
Розкинулось наше село,
Назвали його Кошаринці –
Чому ж така назва його ?
Село будувалось у лісі
Де були Кошари колись
Селяни ховались, ховали і вівці
Від нападів злої орди.
Навколишні села, де лісу не було
Ординці палили і нищили всіх до ноги,
Лиш пращури наші у лісі спаслися,
Бо ворог боявсь проникати туди.
Не мало біди прийшлось пережити
Кошаринцям нашим у минулі роки –
Це були і війни, і голод, розрухи,
Та все пережили вони.
Спасибі всім предкам за гарну місцинку,
Яку було обрано ними тоді.
А ми, їх нащадки, підтримуймо все це,
Про що у свій час так дбали вони.
Вихристюк Ольга Василівна
Красносілка
Повільно сходить сонце, сміється мудрий ранок
І грає барвами Південний Буг.
Чудову пісню соловей в саду співає
І пара лебедів до берега пливуть.
Моє село, що зветься Красносілка
У зелені, у квітах гомонить,
А в житі в’є гніздечко перепілка
І час з рікою пливе, час біжить.
Рікою у майбутнє плинуть мрії.
Весною розквітає знов життя
Тому ми віримо любові та надії
І храм Івана Богослова в майбуття.
Село моє, до тебе стежка рідна
Росистим янтарем відіграє.
Батьківська хата кличе тепла і привітна
І рідний запах, коли мати хліб пече.
А добрий вечір вишитий рушник розстелить
Чумацький шлях засвітиться вгорі.
Невлада млин нехай пшеницю меле
Щоб гарний коровай був завжди на столі.
Зелений сад шумить, квітує.
У давнину тут водограєм бив фонтан.
Стоїть маєток – таємниця про минуле –
Все збудував, господар був, Ліпковський пан.
І назву дав: село, що зветься Красне.
Як на балконі ранок зустрічав,
Йому світило завжди сонце ясне
І Красносілку він благословляв.
Цвіти моє село завжди весною.
І джерело прозоре хай дзвенить.
А ми назавжди залишимось з тобою,
Лиш журавлиний клин у небо полетить.
Сл. Вихристюк О.
Муз. Зінкевич Л.
Пісня про Красносілку
Над Бугом село – волошкові поля,
У небі щоранку лелеки літа,
Родинне гніздо, я до тебе лечу,
Красносілку свою я, як матір люблю.
Пахне хлібом село, вишні дозрівають у саду,
Тут волами орав прадід ниву свою,
Тут дитинство моє босоноге пройшло,
Мої спогади тут, моє рідне село.
Сходить сонце в селі, розквітає земля,
На Поділлі цвіте Красносіла моя.
Ні в одній стороні так не квітне весна,
Як квітує село, моя рідна земля.
Л. Зарічанська
Лісниче, Лісниче – село мальовниче
Лісниче, Лісниче – село мальовниче,
В чудовім подільськім краю.
І пісня злітає не мовби жар – птиця
На всю Україну мою…
І лине полями, казкове піснями,
Як рідний Подільський наш край.
Квітуй моя земле, рясній врожаями,
Як цей запашний коровай…
Хай сонце сіяє і лине світами –
Це пісня на мир, на добро,
Щоб в кожній оселі всі були веселі,
Щасливо зажило село…
Лісниче, Лісниче – село мальовниче,
Замріяні верби в гаях
Дитинством лелечим і юністю кличе,
Зорею незвіданий шлях…
Михайло Джулинський
Лугова
Давно змила пороги Дохна
Й широким лугом потекла
Тепер вона уже спокійна –
Зустрілась з Бугом, як сестра.
Там на лугу оцім широкім,
Де навкруги ліси, поля,
Сховалося, як у раю тім,
Село – красуня – Лугова.
Ось де краса мого Поділля!
Гаїв цвітіння весняні.
Де знайдеш ти ще євшан зілля?!.
На цій планеті голубій?!.
Дівчата тут, як ті жоржини –
Вродливі луговчанки всі.
Найкращі із дружин дружини!
Та ще й коханки – он які!
З’єдналась Дохна з братом Бугом,
В обіймах в море попливла,
А широчезним цим же лугом,
Щорічно йде до нас весна!
Маньківко моя
Маньківко моя,
Мій рідний краю,
Дідів – прадідів колиска.
Я від землі до небокраю
Тобі вклоняюсь низько – низько.
Пахне рідне село тишею лугів.
І роздолом небес і піснями гаїв,
І полями, де сонячне світить чоло,
І хлібом, і цвітом, і прадідом – дідом
Сл. Поклад Н. Муз. Казанського Д.
Рідне село (пісня)
Зорі над Києвом, зорі над Львовом,
Та найясніша між ними одна.
Буговим хвилям колиска вербова
Рідна моя сторона
Приспів: Чуєш, село, озовися,
Село, ми твої діти – пташата.
Тільки дороги чомусь чомусь замело,
Як нам до тебе вертати?
Там є матусина хата й криниця,
Стежка дитинства, біжить між полів,
З – поміж столиць – найдорожча столиця,
Де мене світ заболів.
Рай мого серця і тайна одвічна
Дітям я твій заповіт передам
Світиш Маньківко, мені, наче свічка,
Не піддаєшся вітрам.
Мамина пісня в мені яриною
Сходить та сходить – і сил додає,
Ангел мій добрий, ти завжди зі мною
Рідне гніздечко моє
Михайло Джулинський
Михайлівка
Вється річечка маленька,
А на ниточці оцій,
Розляглися пишні села
В тій долині запашній:
Голдашівка, Михайлівка
І Лісниче, й Яланець.
Рідна всім нам Михайлівка,
Для цих сіл – немов отець.
Тут була середня школа –
Перша з перших в цім краю.
Зрілість тут моя минула,
Вклав я працю там свою.
Дорогі, михайлівчани,
Всім вам шлю я свій
Рідні наші, подоляни, привіт!
Сотні вам бажаю літ!
Хліб ростить і діток милих
В золотім своїм краю:
Добрих, мудрих, ніжних, щирих –
Зміну гідную свою.
Микола Бовсунівський
Гімн М’якоходу
Хто не знає Бершадського краю
На чудовій Подільській землі,
Де родились герой й академік
В мальовничім селі Мякохід.
Мякохід – моя рідна колиска,
Мякохід – моє щастя й добро,
Мякохід – будь щасливий ти вічно.
Мякохід – моє рідне село
Тут розумні і обрії люди,
Вони щиро зустрінуть всіх вас
І завжди запросять до столу,
Із душею вгощатимуть вас.
О Боже, великий, єдиний
Дай силу й терпіння усім,
Щоб люди всієї планети
У злагоді й мирі жили.
У труді і в піснях прославляймо
Наше славне село Мякохід,
Україну свою величаймо,
Україну свою бережім!
Михайло Соляр
Село М’якохід
Моя Батьківщина — село
М’якохід, —
Отам я колись народився.
Там землю орали мій прадід і дід,
І я від них цьому ж навчився.
Моя Батьківщина бере свій початок
На березі Чорного моря,
Де чайки гніздяться й своїх
чаєняток
Годують, не знаючи горя…
Моя Батьківщина,
Де в кожнім селі
Ростуть білокорі: берізки,
Де пам’ять полеглих на рідній землі
Вінчають святі, обеліски…
Моя Батьківщина — це сяйво зорі,—
Мов світяться гордістю очі, —
Де трудяться в поті мої шахтарі
На вахті, в одежі робочій…
Моя Батьківщина — це місто моє,
Де бачу в зажурі героя, —
Цей вершник, неначе з легенди
встає, — Вітається ранком зі мною…
Федір Шевчук
Село Осіївка
Тече річка невеличка
А навколо – чудеса:
Білосніжно цвіте дичка,
Голубіють небеса.
Тут колись шуміло місто,
Що під назвою Осса,
Із минулого нам звістка,
Пам’ять людська не згаса.
Недалеко, лиш до Бугу,
Поривається Оса
Із Киріївського лугу,
На траві бринить роса…
У садах сільських щороку
Плід дозрілий тут звиса…
Як же можна бути збоку,
Коли тут така краса!
Ткаченко П.
Осіївка
Село в яру, як та вірьовка.
Від лісу довге простяглося.
Щасливі люди – трудолюби –
Їх доля в сонячнім колоссі.
Оса … Скрізь верби зеленіють,
А вулиці – сама краса.
З садів хатини виглядають
Ой гарна в нас річка Оса.
Прокіп Колісник.
Гімн Поташні
У кожного в душі своя « поташня»
У кожного в душі свій рідний край
Поташня це колиска щастя
Поташня щедрий в серці рай
Приспів
Рідний краю , любий краю
В милій серцю стороні
Вічно тебе в душі маю
Ти єдиний на землі.
Поташня це рядно моєї долі
Я чисниця на рушнику її
Поташня це чарунка волі
Я хресник на її полотні
Поташня це пшениця в полі
Я зернинка на ниві її
Поташня це жорна її
Я хліб її на черені
Поташня джерело кохання
Поташня перший оклик у гнізді
Найкраще ряст цвіте в дитинстві
Наймиліше в рідній стороні.
Пісня про Поташню
Є багато сіл чудових
Що і не злічить
Та коли одне згадаю –
Серце забринить
Я завжди до нього лину
У думках і в сні
І роки свого дитинства
Бачу знов ясні.
Приспів:
Поташня, Поташня,
Ти серцю рідний край
Поташню ніколи
Свою не забувай
Тут батьківська хата,
Тут друзі вірні ждуть,
Які в скрутну хвилину
Допомогти прийдуть.
На Поділлі лиш одна є –
Іншої нема.
Вся в цвітінні потопає
Як прийде весна
Завжди радо вас зустрінуть
Наші земляки,
І гостинно почастують,
Пригостять вони.
Моя П’ятківка
Сл. і муз. М. А. Кузьмінчук
Є красиве село на моїй Україні
Що розкинуло крила ланів і гаїв
І з далеких країв я до нього вертаюсь
П’янке повітря вдихаю садів і полів
Материнська земля я тебе пам’ятаю
Рідну хату, стежину дитинства мою
Щастя, віри , надії тобі я бажаю
Лину серцем до тебе з далеких країв
Приспів:
Моя П’ятківка, верби над водою
Моя П’ятківка щебет солов’я
Моя П’ятківка, ти завжди зі мною
Моя П’ятківка, ти любов моя
Сл. А.Д. Фартушняка,
муз. Малаховецького
Серединський вальс
Колосяться в полі хліба,
Народжує мати дитя.
Нехай обминає журба
Усі наші барви життя.
Багатий, чудовий наш світ,
Його не обняти красу.
Та завжди у вирії літ
Уклін Серединці несу.
Щоб кожен із нас покохав
І вірність, як сонце, беріг,
Любив, обнімав, цілував,
Вертався на рідний поріг.
Село, моє рідне село,
Душа щиро знов промовля:
Усе, що найкраще було,
То це – Серединка
Валентина Царюк
Моя Сумівка
Мальовниче село понад Бугом – рікою,
Де б не була – завжди я пишаюсь тобою.
І думками я лину в минуле села,
Бо трагічною доля у нього була.
Пам’ять нас вертає в той городок,
Як стояв колись тут красний городок
Був великдень. Люди, кинувши оселі,
Йшли до церкви – всі щасливі та веселі.
В кожного була мета із них –
Стати перед образи святих.
Вірністю Ісусу присягнути,
Щоб здоровим і щасливим бути.
Та не все сталось, як гадалось.
Раптом небо хмарою густою взялось,
Ніби чорні,злі якісь пригоди
На село накинулись татари.
Вони все ламали, били і трощили
Різали людей –нікого не жаліли.
Аж до Бугу кров рікою полилася,
Жалем і журбою рідна сторона взялася.
Навіть храму Божого вони не пощадили,
Тут усіх людей до смертоньки забили.
З того часу жах суцільний в селі став,
І своє село тоді народ «Сумівкою» назвав.
А потім у 20 му році спалили Сумівку котовці.
Пройшлася по ній доля зла
Згоріло знову все до тла.
В Сумівці також «потрудився»
Жорстока німецька навала
Життя в наших хлопців забрала.
Та після війни народ духом не впав,
З подвійною силою він працював,
Щоб знову все радісним цвітом цвіло,
І жило в достатку щоб рідне село
Й сьогодні трудар коли часу не гає,
У праці він Сумівку свою прославляє.
Вікторія Сайко
Моє село
Тернівка – це село розкішне,
В садах тут яблуні та вишні,
Тут дуб могутній зеленіє
І терен тут і там рясніє.
Ми, діти нашого села,
Кмітливі і завзяті,
В селі у нас немає зла –
Добро у кожній хаті.
Його ми будем захищати
І славити, і прикрашати,
Ми дружно будемо співати
І край наш рідний звеселяти.
Ми живемо на Батьківщині,
На Батьківщині – Україні,
Нехай завжди до нас в село
Приходять радість і тепло.
Немає кращого й красивішого краю,
І я в своєму рідному селі
Цей край у віршах щиро оспіваю!
Автор невідомий
Моє село
Моє село найкраще на землі
Від Терлюків, то й Тирлівкою зветься
Прокинешся і вийдеш за поріг
І все до тебе радісно всміхнеться
Сади що обгортають навкруги
Моє село барвіночком зеленим
Чорнявка – річка хилить бережки
_____________________________
Поля, городи, ниви і луги
Ставки безмежні верболозом вкриті
Калинові гаї, вишневі сади
До сонця простягають свої віти
Куди б життя мене занесло
Але до тебе я завжди вертаю
Моє квітуче, степове село
Частина мого серця, мого краю.
Низький уклін тобі, моя земля,
І вам, мої односельчани,
Уклін і шана золотим рукам
Що на зорі в полях працюють зрання.
Дарія Парфенівна Карман
Односельчанам присвячується
(280 років селу Тирлівка)
Село моє маленьке на поділлі
Красується між плесами ставків
І де б ми не були, ми завжди повертаємо
В колиску прадідів – дідів.
Тобі я, Тирлівко, низесенько вклонюся
Село моє маленьке, село моє рідненьке
Тут кожного із нас колисочка дитинства
Тут нас чекає і стрічає рідна ненька
Селянський банк, і будинок панський
Стоять, сумують, згадують минуле
Ще 280 років тому тут люди жили,
працювали
Їх цінували, бачили, чули
У нас були, є й будуть завжди жити
Щирі, горді й працьовиті люди
Їх знаєм ми, їх будуть знати у віках
І прославляти внуки – правнуки їх будуть.
Дай Боже Тирлівці і ненці Україні
Своє Благословення – вічно процвітати
Дай Боже мир, добробут і любов всім
людям
І захисти нас, Божа Мати.
Сл. і муз. Олександра Толкачева
Пісня «Тирлівка»
Є багато сіл в нашій Україні
Та в оцім селі живемо ми нині
Невеличке хоч воно, та усі ж завзято
Люблять тут працювати і поспівати
Приспів:
Тирлівка, Тирлівка рідна сторона
Тирлівка, Тирлівка в серці ти одна
Тирлівка, Тирлівка краю мій ясний
Тирлівка, Тирлівка краю чарівний
Серцю милий край, дівчина – калина
Очі мов ставки! Голубі і сині.
Поєднало всіх село в велику родину
Заспіваймо дружно всі про сторону рідну.
Є багато сіл в нашій Україні
Та в однім селі живемо ми нині
І куди б не їхав то в душі село
Рідне, миле над усе, згадую його.
Джулинський М.
Устя
Устянський млин, стою на греблі.
На колесі шумить вода,
Під ті грайливі звуки – краплі,
Виспівує й моя душа.
О, Устя, Вустя – дуже миле,
Село над річкою в гаю.
Далеко пісню я дівчини ..
В чарівних звуках пізнаю.
Заснув ставок, лиш там, не плесі,
Гегочуть гуси вдалині
Від колеса, в ритмічнім русі,
Каміння стукають в млині.
О, Устя, Вустя – дуже любе,
Село над річкою в гаю
Якесь бажання незбагненне,
Так душу радує мою.
Є в борошні таке щось вічне…
Виспівують каміння: ух !..
У звуках цих завжди величне,
Що перехоплює аж дух.
О, Устя, Вустя – дуже миле,
Село над річкою в гаю.
Далеко голос – десь дівчини –
Такий чарівний пізнаю.
Життя як млин, усе промеле
І вийде сяюча мука.
Вода стече, назад не верне –
А до вустян прийде весна!
О, Устя, Вустя – звуки милі,
В селі над річкою в гаю.
В чарівних звуках я на греблі,
Один, замріявшись стою.
Флорино
Л. Зарічанська
Моє ти, Флорино, колиско,
Сонцем усміхнене село.
У грудях завжди серцю тісно,
Любов’ю сповнено село.
В якому зібрані листочки,
Немовби прожиті літа.
Бо тут зросли сини і дочки
І юність мрійно одцвіла.
Моє ти, Флорино, колиско,
Моє натруджене село.
До болю серцю миле й близьке,
В якому все життя пройшло.
Флорино – ніжність світанкова,
В духмяних пахощах весни
Цвіли сади так барвінково,
Як хочеться сюди прийти
І повернутися в дитинство,
Зійти на батьківський поріг.
До тебе завжди повертаюсь
Із тисяч зітканих доріг.
Флорино – цвіт бузку й калини,
І веселковий спів беріз.
Котиться лан пшеничний полем,
Прибоєм хліб святий поріс
І золотавим сонце світом
Злітає жайвір в вишині.
Красиво, мило на Вкраїні,
В моїй коханій стороні…
Фросина Джус
Хмарівка
Хмарівко, село моє, чарівне і миле,
Ти вбралось в калинове намисто
Ти зросло в вербовії колисці.
Річка всередині, верби берегами…
Хмарівко чарівна, ти завжди із нами.
Ти нас зустрічаєш вишнями рясними,
Діток пригощаєш і радієш з ними.
Прокидаємсь рано, а ти разом з нами.
Росами умилась, сонцем над полями.
Тебе заквітчаєм у любисток-м’яту,
Щоб завжди було ти на людей багате.
Щоб всі працювали, діточки родились,
Поля пшеницями завжди колосились.
Село Чернятка
Михайло Джулинський
В долині річечки малої,
Що поміж скель біжить до Бугу.
Пори отої золотої,
В Чернятці, я обрав подругу.
Ми повінчались там навіки,
Моя любов, моя опора.
Я дуже хочу тої втіхи,
Щоб знов вона до нас вернулась
Петляє річечка маленька:
Ставки. Млини. Гаї усюди.
Село Чернятка, як чорнявка,
Лишилось в пам’яті і назавжди.
Твоя земля прийма і брата
(Вчителював він там довгенько)
Навчав любить матусю й тата,
Й свою Вітчизну дорогеньку.
Тут Судачок звання Героя
Одержав, в працю вклав всі сили.
В скорботі душенька вся моя,
Коли приходжу на могили.
В долині річечки малої,
На берегах, в красі сповитих,
Цвіте село – село героїв,
Майстрів врожаїв знаменитих.
Руденко Н.
Як пісні давній голос
Як пісні давній голос,
Прадавня і нова,
Село складної долі –
Могутня Шляхова
Цілющі тут криниці,
Й напивсь чумак води –
Надумав оселитись
В цім краї назавжди.
І за велінням долі –
Так стверджують діди
Назвав село: Кринички,
Та не уник біди.
Бо в краї був неспокій –
Гасала татарва,
Та землю боронити –
Це справа не нова.
Герої – оборонці
Топтали тут стежки,
І задля щастя свого
Єднались бідняки,
Щоб жити і боротись,
Ростити буряки
Та золоту пшеницю
В’язати у сніпки.
Летять за роком роки,
Легенда ожива,
Що через шлях широкий
З’явилась Шляхова
Зоря Поділля
Л. Зарічанської
Шляхова, Шляхова – сонце мріють
жита на світанні.
І веселка жива, усміхаються маки багряні.
Понад ставом верба розпустила
Гнучкі свої коси
Чайка пісню співа, жайвір крила сопілки підносить.
Приспів: Шляхова, Шляхова!
Як багато в житті моїм значиш.
Шляхова, Шляхова!
Над Поділлям зорею зійди.
Ти поглянь, як весна ніжно сяйвом ланами ступає.
Я люблю рідний край – красивішого в світі немає.
Де знайдем ту красу у віночках замріяні хати.
Приїзджай в Шляхову – короваєм духмяним багату.
Шляхова, Шляхова, зелен – ряст зашумів при долині,
І зернина в ріллі пагінцем прорости до людини,
Як маленьке дитя в лоні гарної мужньої жінки
Колоситься, рунить, а під осінь збирають обжинки.
Студецький Микола
У Шляховій
У Шляховій – селі, що вже давно
Прославлене за труд в країні нашій.
Добробуту зустрів я красну чашу –
У світ добра розчинене вікно …
У Шляховій – селі передовому –
Народного достатку сад буя,
О, як зоря багряно тут сія
У ритмі праці, ритмі трудовому!
Соціалізму тут сія зоря
На славу і на радість трударя
Тихоненко Ольга
Шумилів над Бугом – найкраще село
Стану босоніж на стежку вузеньку,
Що поросла молодим споришем,
Вийду туди, де із Бугу веселка
Воду для хмарок у небо бере.
Гляну туди, де квітучі садочки,
В думках у дитинство полину на мить,
В ліс, де тріпочуть од вітру листочки,
І пух тополиний у небо летить.
Вийду на скали, зелені, високі,
Вслухаюсь в шум я швидкої ріки,
Поглядом поле огляну широке,
Й омиті водою стрімкі береги.
Миті дитинства і думи щасливі
Злетіли у вись із лелечим крилом,
Все таке рідне і серденьку миле,
Шумилів над Бугом – найкраще село.
Яланчани
Настасія Чорненька – Журавська
Вже осінь листячко кида додолу,
Курличуть в небі дзвінко журавлі.
Мене ж недоленька покликала додому
Вклонитись низько рідній стороні.
Стою біля вікна й дивлюся в шибку,
Як земляки мої кудись спішать,
Обличчя рис вбираю, мов у губку,
Роки розлук, як коні, все біжать.
Спішить весела дітвора до школи,
І ранці на їх плечиках дрижать.
Іде степенно на роботу молодь,
Машини-іномарки десь летять.
Затихло все. Аж десь біля полудня
Парад повільний починають старики.
Донизу зігнуті і скручені додолу,
З ціпком в руках крокують навпрошки.
Бо кожен крок – це мука неймовірна
(а хліба й солі треба ж бо купить!),
Руки покручені і пальці всі в мозолях,
З хустинки вузлик, бо копійка там лежить.
Усі однакові, як від одної мами:
Фуфайка й бурки, й тепла хустка теж!
Чому у всіх вас згаслий такий погляд,
Чому той сум хлюпочеться без меж?
Отак живете з вечора й до рання,
І день за днем проходить – проліта.
Де ж ваша молодість поділась, люди?
І силонька уже не та… В колгоспі,
в буряках, на фермах
Ви чесно заробляли трудодні.
Визбирували щастя ви до зерна –
Там віддавали сили всі свої.
Хати ліпили з цегли чи із глини
І проводи синам робили чималі
Дочкам – хати або й машини,
Щоб не тікали з рідної землі.
Порозлітались діти та онуки
В міста далекі, у чужі краї.
В хатах-палацах ви згораєте від скуки,
Все нижче й нижче гнетесь до землі.
І довга, чорна ніч всіх вас закличе в спальню,
Немов у казці, зблисне все життя:
І голод в 33-ім й 46-ім,
Війна і похоронки без кінця.
Все пережили, все перетерпіли,
Хати на цілих вулицях, немов могили,
Десь неполохані на коминах сичі взялись.
Так вимерло моє дитинство й юність,
І зрілість вимирає вже давно.
І хто ж ще там залишиться на старість?
У кого ясне буде ще чоло?
Йде зміна поколінь, немов в шерензі,
В ту ж саму воду ми не ввійдемо уже.
Хто з нас у смертному ряду стоїть на черзі,
До кого смерть з косою вже іде?
… Низький уклін ровесникам стареньким,
Ще нижче – матінці моїй – землі.
Ви вже пробачте вимушену зраду,
О, як же гірко жити на чужій землі.
Та де б я не була і щоб я не робила,
Я завжди з вами, рідні земляки,
Забути вас й в чужині вже не сила:
Яланець в серці моєму на всі віки!