Баланівська сільська бібліотека презентує «Скарби бабусиної скрині» у форматі загально бібліотечного етнопроекту. Колись у кожній хаті була скриня. І в них бабусі зберігали все найдорожче, найрідніше їхньому серцю, Щоб пізнати, що заховано в бабусиній скрині, який одяг носили наші предки, помандрувати у глибину віків, працівниками Баалнівської сільської бібліотеки, спільно з працівниками будинку культури та музею історії села для читачів проведена етномандрівка «Скарби з бабусиної скрині». Діти з цікавістю та захопленням розглядали все, що зберігалося у скрині: вишиті домоткані рушники, простирадла, наволочки, яскраві, різнобарвні хустки, прикраси та ін.
Найдорожчим родинним скарбом, що зберігався у скрині була сорочка. Національним одягом українців з давніх давен були сорочки вишиті візерунками. Вишита сорочка – оберіг, яскравий символ долі українського народу.
Українські жінки і чоловіки свято шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Одягти білу сорочку в неділю чи свято було обов’язковим правилом, відступати від якого не міг найбідніший селянин: “Хоч латаненька, аби біленька”, — каже народне прислів’я . Сорочки на щодень вишивали скромно і просто. Святкові – більш ретельно, а весільним приділялась особлива увага.
Як би скрутно не жили в різні часи українці у них не згасав потяг до вишивання. За допомогою голки і нитки творилися неперервні зразки чудового українського вбрання. Ставлення до сорочки народ відобразив у приказках і прислів’ях:
* Бідний на сорочку старається, а багатий кожуха цурається.
* Як неділя, то й сорочка біла.
* Нема нічого, крім сорочки, у якій мати народила.
* Своя сорочка ближче до тіла.
Сорочку не позичали, не продавали, не одягали чужої, аби не “перетягнути” на себе чужої біди, хворіб і не віддати свого здоров’я разом із своєю сорочкою. Сорочки вишивали на комірці, рукаві, по низу – щоб до людини не мало доступу все лихе і недобре.
Як вишитий рушник оберігав хату, так сорочка оберігала саму людину від поганих людей, недобрих очей, заздрісних думок. Коли хтось заходив до хати, його погляд мимохідь був спрямований на рушник, на те, яким узором він вишитий, а потім уже на самих господарів. Ту саму роль відігравала і сорочка. Вишивка ніби нейтралізувала “недобрий” погляд чи “зле” око. Тому й була оберегом людини чи оселі. Здавна існувало повір’я, що сорочка вишита і подарована на добро, на хороше життя, буде оберігати людину. Сорочку вишивали і дарували не будь -кому, а особливо близьким, рідним: дитині, братові, батькам, чоловікові.
Сорочка була основою традиційного народного вбрання. Вона мала:
- усталений крій, який кілька століть майже не змінювався. Він залежав від ширини лляного чи конопляного домотканого полотна.
- вишивку, яка наносилася за певною системою та у вигляді традиційного геометричного орнаменту.
Кожен орнамент на сорочці мав особливе місце та значення, оскільки українці вірили, що той чи інший візерунок несе певну захисну силу та служить оберегом. За вишиванкою можна було визначити статус та походження власника.
Подільські вишиванки вирізнялися багатством кольорів та різноманітністю швів, що застосовувалися в одному виробі. Частіше переважав чорний колір з додаванням червоного, жовтого, зеленого, синього або кольору стиглого жита. Де чорний колір символізував землю, багатство та достаток, а червоний – щастя, любов та веселощі. Для подільських вишиванок характерні дві вертикальні смуги на грудях та три – на спині, при цьому рукави повністю прикрашені вишивкою з рослино – геометричним орнаментом або косими смугами. Подільські геометричні орнаменти являють собою комбінацію ромбів із трикутниками та ламаними лініями. У рослинному орнаменті переважають чорнобривці, яблучка, сливки, соняшники, сосонка, хміль, рута, троянда.
У вишивальниць є багато традицій і обрядів перед власне процесом вишивання, тому що це – особлива творчість, у якій передається наша українська краса, наша душа. Вишиванку творять з любов’ю, вкладаючи у кожен візерунок певний смисл, щирі думки і душу. Вишита сорочка – роду оберіг, символ здоров’я, добробуту та краси, щасливої долі й родової пам’яті, любові та святковості.
Завідувачка Баланівською сільською бібліотекою Валентина Олійник запрошує переглянути відео мандрівку у пошуках скарбів бабусиної скрині.