Площа населеного пункту – 7425 га
Населення – 3247
Кількість дворів – 1391
Герб села має блакитно – голубий щит, вгорі якого напис – «Баланівка», а в центрі його на фоні голубого неба розміщений макет колишньої сторожової вежі, нині музею історії селаархітектурної пам’ятки ХVІІІ ст., по обидва боки від нього колоски пшениці, внизу – на фоні річки – водяна турбіна сільського млина та риба.
Прапор села складається з трьох горизонтальних кольорових полос, в такій послідовності: темно-синя, жовта, блакитна. Прапор має форму прямокутника у співвідношенні 2:3, у правій частині прапора як і на гербі села розміщений макет сторожової вежі.
Автори герба і прапора с. Баланівки: Г. О. Погончик, М. Д. Ошовський, О. Т. Сірик.
Орієнтовно, перше заселення місцевості, яку на даний час займає Баланівка, відбулося на початку XVI століття. Як і більшість сіл, Баланівка утворилася із хутірка, заснованого хліборобом Баланом, який від свого прізвища передав назву новоутвореному селу. Про назву від прізвища його засновника свідчить тільки легенда, яка підтверджує свою достовірність тим, що нащадки Балана живуть і сьогодні в Баланівці, і селяни, які носять це прізвище, відомі як заможні господарі.
Надзвичайно багаті природні умови : родючі землі, широкі левади, пасовища, великі лісові масиви – сприяли швидкому процесу розвитку села. Вже вкінці XVII століття Баланівка була відома як велике село.
Поряд із хліборобством, бджолярством, скотарством, мисливством, рибальством розвиваються ремесла : шевське, ковальське, кушнірське, бондарське. Оскільки село розросталося, його умовно було поділено на “кутки”, і кожен мав свою назву :
* куток Загаріївка – жили переважно селяни на прізвище Загарій;
* куток Витягалівка – довга-довга вулиця, а поселення рідке ;
* куток Старинці – тут поселилися перші селяни;
* куток Бондарівна – жили селяни за фахом бондарі;
* куток Кумська – поселилися багатодітні сім’ї і за церковним обрядом всі
були кумами;
* куток Псарня – було побудовано лише кілька хат, решта території –
панська псарня, де розводили породистих собак.
Ці назви збереглися і до нашого часу. Через Баланівку проходив торгівельний шлях із Вінниці і Брацлава на Чорноморське узбережжя ( Чумацький шлях ), що сприяло піднесенню значення села. В кінці XVIII століття в Баланівці утворилися періодичні ярмарки, які селяни називали “збіговиськами”. Із цих “збіговиськ” стало виникати і, швидко зростаючи, почало утворюватися містечко, якому пророкували процвітання в майбутньому. Було налагоджено виробництво горілки, дьогтю, живиці. Розвивалося млинарство. На території Баланівки розміщалися винокурня, три млини, дві корчми, шинок, цегельний завод, великий мурований заїзд та ін.
Та в першому десятиріччі XIX століття Геронім Собанський , який на той час володів Баланівкою по своїй особистій ненависті до єврейського народу ( євреї на той час складали значну частину населення села ) та боячись їх впливу на моральний та економічний побут своїх кріпаків, випрохав у керівництва дозволу про скасування статусу містечок в усіх своїх володіннях. Таким чином Баланівка знову стала простим селом, втративши значення містечка і свої ярмарки-“збіговиська”.
До кінця XVIII століття Баланівка належала до Брацлавського воєводства. Та в 1795 році село було зараховано до П’ятківської волості, Ольгопільського повіту Подільської губернії.
За часів панування польської шляхти на Україні Баланівка належала Збаражським, Вишневецьким, з кінця XVIII століття до 1855 року – Героніму Собанському, з 1855р. – до початку XX століття після гучного скандалу і процесу в суді – позашлюбній дочці Г.Собанського Марії Потоцькій.
В період їх панування в селі було зведено велику історичну цінність – млин. Побудовано його в 1647 році за проектом талановитого баланівчанина Т.Підлубного. В 1938 році в селі почалася електрифікація і в 1939 році в млині застосували електричну енергію. У всі віки млин вірно служив людям. Стоїть він величний та прекрасний і в наш час.
За часів панування Г.Собанського в селі було побудовано палац, псарню, вівцеферму та трьохповерхову вежу , яку по-польськи називали “дзигарня”. Ця споруда збереглася і до наших часів. В 1989 році на базі вежі було побудовано музейний комплекс – обрядова зала, сторожова вежа та сам музей , який став візитною карткою села.
Йшли роки… Селяни не мирилися зі своїм тяжким становищем, все сміливіше виступали на боротьбу, організовували мітинги. На чолі ставали найсміливіші. До таких відносяться баланівчани: Ф.Роговий, С.Максюта, С.Сірик, А.Маляр, Д.Корнелюк.
Йшов грізний 1918 рік… Громадянська війна… Життя плакало кров’ю. Протягом дня в селі декілька разів мінялася влада. Бандитизм терзав селян – навколо нашого села діяли банди Труженка, Волинця. Радянська влада остаточно вкорінилася в селі в першій половині 1920 року.
Особлива сторінка історії села – створення колгоспів. У 1929 році в селі було організовано перший колгосп “Певний шлях”. Головою колгоспу було обрано І.Я.Лірника, якого згодом замінив дев’ятнадцятирічний юнак Д.М.Корнелюк.
У 1929 році у селі було організовано сільську Раду. її з того часу очолювали такі фахівці: Федір Григорович Кокович, Петро Гега, Григорій Остроус, Андрій Стахович Омельченко, Архип Терентійович Маляр, Нестор Дем’янович Роговий, Клим Климович Петрук, Данило Максимович Корнелюк, Дементій Іларіонович Маляр, Степан Архипович Маляр, Ніна Томівна Плахотна, Надія Євгенівна Волощук, Анатолій Сергійович Балан, нині діючий сільський голова – Віталій Алімович Казміревський.
Найдовше на посаді голови (з 1985 р. по березень 2001р.) була Надія Євгенівна Волощук, а на той час головою ТОВ “Агрофірми” Баланівки був Анатолій Павлович Царюк їх повне взаєморозуміння у керівництві села давало прекрасні результати: село розцвіло, мало високі економічні показники, культуру,
вулиці, присадибні ділянки, будувалися прекрасні котеджі, швидко розв’язувалися соціальні питання.
За підсумками районного конкурсу Баланівка неодноразово займала призові місця.
1932-1933 роки – голодомор на Україні. Горе прийшло в кожну оселю села. Село вимирало. Сотні роботящих, мудрих баланівчан забрала голодна смерть. Згадує правнучка Ляшишина Л.: «Моя мама не знала і ніколи не бачила бабусі і дідуся. Хату і клуню розвалили, дідуся Григорія і сина Петра відправили до тюрми. Більше про них ніколи і ніяких вістей не було. Бабуся Марія від голоду стала зовсім хворою, безсилою. Не змогла прийти до внучки, померла під тином. Повмирали всі Петрові синочки, ніби заснули навічно. У селі влаштовувались голодні походи: зморені голодом чоловіки і жінки, навіть діти по 50-100 осіб нападали на колгоспні комори і забирали все, що можна їсти. У селі в діда Татусяка І. залишилася корова, у всіх забрали в колгосп, люди залишилися без корів, а дід заховав корову в льоху. Люди зносили її по жмені сіна і пили по дві-три краплі молока». Це величезна і незабутня трагедія для всіх українців.
Ранок 22 червня 1941 року розпочався тривожною і страшною звісткою : “Війна”. Наш народ грудьми став на захист Вітчизни.
15 липня 1941 року в наше село вступили німецькі загарбники, але пробули тут лише один день. На заміну їм прийшли румуни, які “господарювали” в селі довгий час. На ворота кожного двору було прикріплено папірець-словник румунсько-російською мовами. На ньому – 10 слів : “встать”, “лечь”, “вперед”, “не разговаривать”, та інші, які повинен був знати кожен житель села.
Шляхом грабежів, насильства та звірячих розправ над мирним населенням вороги намагалися залякати людей, зламати їх волю до опору, підірвати віру і примусити скоритися. Але вони прорахувалися.
14 березня 1944 року о 6 год. ранку війська Другого Українського фронту під командуванням генерала армії І. С. Конєва визволили Баланівку.
Мужньо і хоробро воювали баланівчани на фронтах Вітчизняної війни : всього взяли участь 1119 односельчан. 452 баланівчанина нагороджені орденами і медалями. 447 баланівчан загинули смертю хоробрих в боях за незалежність Батьківщини – їх імена навічно вкарбовані в гранітні плити монументу Слави.
Щойно відгриміла кровопролитна війна баланівчани взялися за відбудову спустошеного окупантами господарства. У 1953 році із шести колгоспів було створено чотири. 24 січня 1959 року об’єднано чотири колгоспи с. Баланівки в один імені Кірова, головою правління обрано Корнелюка Д. М. У жовтні 1959 року було переобрано голову правління колгоспу імені Кірова ним став Іван Омелянович Дяченко. З кожним роком зростали темпи розвитку місцевого господарства. За отримання високих урожаїв зернових культур колгосп імені Кірова в 1963 році був нагороджений Дипломом Виставки Народного господарства СРСР.
Швидкими темпами в селі проводилось будівництво доріг з твердим покриттям, завершено будівництво Будинку культури в 1962 році, школи в 1967році. Розпочато будівництво дитячого садка, йде реконструкція тваринницьких ферм й будівництво нових приміщень. Побудовано готель у 1970 p., житловий будинок для спеціалістів у 1971 p., торговельний центр, лікарню в 1973 p., майстерню у 1975 p., гаражі. Зріс добробут селян. Вони масово розпочали будівництво власних будинків.
У 1971 році за вагомі успіхи у розвитку сільськогосподарського виробництва голова правління колгоспу імені Кірова Іван Омелянович Дяченко був удостоєний почесного звання Героя Соціалістичної Праці.
З 1983 року по 1998 рік головою колгоспу с. Баланівки був Анатолій Павлович Царюк. Він продовжив кращі традиції, закладені його попередниками. Швидкими темпами йде будівництво доріг, приміщень тваринницьких ферм, соціально-побутових споруд. Проведено капітальний ремонт Дзигарні, відкрито краєзнавчий музей. Особливий акцент робиться не тільки на вирощування сільськогосподарської продукції, а й переробку її. Збудовано завод продтоварів, де випускається до 100 видів продукції. За Царюка А. П. налагоджено тісні зв’язки з партнерами з інших країн. Колгосп реорганізовано в агрофірму “Колос” до складу якої приєднався Бершадський пивзавод. У 1984-1991 роках побудовано сучасний завод продтоварів. Колгосп-підприємство вийшов на перші торгівельні зв’язки з міжнародними торгівельними організаціями Молдови, Росії, Білорусії та ін.
У 1989 році правління агрофірми дарує місцевій школі 15 комп’ютерів . Завдяки цьому в школі було обладнано комп’ютерний кабінет- один із перших на Бершадщині.
Господарство безкоштовно виділяло всі необхідні продукти харчування школі, дитсадку.
П’ять років (1987-1992 pp.) діяла кінноспортивна юнацька школа верхової їзди, виховано два майстри із кінного спорту, учні брали активну участь у різних секціях.
Зміцнюється співпраця з чехословацькими друзями по праці, відбувався обмін делегацій, що позитивно відзначилось на роботі агрофірми “Колос”.
Налагоджено випуск вершкового масла, згущеного молока, морозива, чипсів. Агрофірма “Колос” працювала досить результативно.
З 20 червня 1988 року агрофірму очолив Траченко Василь Степанович. Розпочинається реформування колективного господарства на засадах приватної власності. Агрофірму “Колос”. перейменовано в агрофірму “Баланівська”. Проведено розпаювання землі. Товариство має 3424,79 га землі.
На території сільської ради Баланівки працюють 5 фермерських господарств:
«Урум – 2010» (Форманюк С. П.), «Долина» (Назаренко Н.М.), «Вікторія» (Плахотний М. Д.), «Світоч – плюс» (Підлубний В. О.), «Золота нива» (Траченко В. С.).
Протягом1979 – 1989 р. йшла війна в Афганістані. Не обминула вона і баланівську землю. Учасниками бойових дій в Афганістані були: Андрущенко В. М., Жарун А.П., Кукурудза О. Т., Петрук В. К., Поворозний С. В., Межиєвський В. М., Швець М. А., Панько В. М., Макогін С. М.,
Медражевський В. С.
З січня 2006 року в село прийшов інвестор ТОВ „Зернопродукт МХП”(директор – Шульц Ю. М.)
Орендна плата за земельні паї виплачується своєчасно, готівкою чи зерном за бажанням пайовика. Працівникам філії надається допомога в розмірі одного середньомісячного заробітку при одруженні, народженні дитини, при виході на пенсію. Товариство бере активну участь в житті села. Надає матеріальну допомогу школі, дитячому садку. Тісно співпрацює з сільською радою в вирішенні проблем селян.
Промисловість села представляє ДСПР „Бершадський рибцех”. В його користуванні 539 га водного дзеркала. Очолює цей колектив з червня 2009 року – Сергій Йосипович Рудківський. Колектив
рибцеху наполегливо працює над збільшенням товарної риби.
Працює сьогодні на території села і радіотелевізійний ретранслятор. Станція транслює сім програм телебачення і одну програму радіо. Тридцять років незмінно директором ретранслятора працює Віталій Петрович Почтовенко.
Баланівка багата на талановитих людей . Почесне звання Героя Соціалістичної Праці крім
Дяченка І.О. присвоєно і агроному колгоспу Хрипливому Василю Івановичу.
Генералами Збройних Сил України стали: Романенко Павло Вікторович, Петрук Валерій Климович, Дісяк Павло Пилипович.
Кушнір Володимир Макарович – доцент Одеського інституту народного господарства, був радником з питань економіки села, району.
Фартушняк Анатолій Дем’янович – поет, журналіст. Його поезія – це чудовий баланівський край, це щирі і працьовиті односельці – збірки “Моє село “, “Мово рідна, солов’їна”, “Щоденник”.
Василь Мойсейович Корнелюк – поет, член Національної спілки журналістів України, автор збірки поезій «Благодатна злива».
Далеко за межами села відомі дитячі фольклорні колективи «Жайвір» та «Щедрограй», художній керівник колективів майстер – сопілкар – Володимир Харитонович Віхренко.
Нині в селі діють: ЗОШ І – ІІІ ступенів, лікарня, ДНЗ «Колосок», бібліотека, Будинок культури, музей історії села, Чудо – Михайлівська церква.
