Історія села Хмарівка

Хмарівко, село моє, чарівне і миле,

Ти вбралось в калинове намисто

Ти зросло в вербовії колисці.

Річка всередині, верби берегами…

Хмарівко чарівна, ти завжди із нами.

Ти нас зустрічаєш вишнями рясними,

Діток пригощаєш і радієш з ними.

Прокидаємсь рано, а ти разом з нами.

Росами умилась, сонцем над полями.

Тебе заквітчаєм у любисток-м’яту,

Щоб завжди було ти на людей багате.

Щоб всі працювали, діточки родились, 

Поля пшеницями завжди колосились.

                              Фросина Джус

 

 

За давньою легендою, село  Хмарівка заснував козак на ім’я Хмара.  Було це в давні часи , їхав він здалеку  і дуже втомився, з’їхав в долину до річки, напоїв коня, сам відпочив і дуже сподобалося йому це місце.

 

Мальовнича природа, верби над водою, тихо, привітно. От і вирішив він тут залишитись. Так і зробив, поставив собі хатину і став жити. Помалу до нього стали приєднуватись інші люди, почали будуватися домівки інших мешканців і поселення стало збільшуватись. Так утворилося село, а в честь першого козака-поселенця, козака Хмари, всі стали називати це  село Хмарівкою.

 

Судячи з легенди люди жили  тут дуже давно, але жодних письмових свідчень про ті далекі  часи не залишилося.

Козак Хмара та його нащадки недовго, напевно тішилися волею,  бо згодом село одержало своїх господарів. Одними з господарів  села були сім’ї панів Потоцьких, Ліпковських.

Кріпосницька система, яка була гальмом на шляху економічного  розвитку, почала розпадатися ще в першій половині ХІХ століття, а вже  в 1861 році кріпосне право було скасоване.

Після реформи 1861р. з’явилися куркулі (заможні селяни). Головною  сільсько-господарською культурою стає пшениця.

Колективізація відбулася в 1930 році.

Першим головою колгоспу с.Хмарівки   був  Шевчук Тодосій Андрійович.

Колгосп називався «УДАРНИК».

Працювали в полі з 4 год. ранку до 12 год. ночі. Робили все вручну: косили, в’язали, коровами орали.

На один трудодень давали:   хліба (зерно)- 300г.,

гроші – 10-15 коп.

При розрахунку з колгоспником  відраховувались налоги, які були дуже великі, виходило, що люди були ще  винні в колгосп. Харчувалися так:

пекли кукурудзяний хліб, кабаки,

буряки.

З відомості N 84 про вартість трудодня та натуральну частку трудодня у колгоспах Джулинського  району у 1931 році:  с.Хмарівка колгосп «УДАРНИК»   Вартість трудодня- 0,73.

Видано пересічно нат. частини 1,51.

1933 р. – був посушливий, недорід,  не дали нічого і почалася голодовка.

Багато повимирало в той час людей.

 

Свідчення

 

Паламарчук Н.М.(1928-2008рр.)

«В моєї мами було п’ять дочок, і всі  вони померли від голоду, залишилась я одна, якось вижила.Батько працював у полі біля скирти,- то в жменю натрусить зерна, принесе додому.

Але якось там у полі застудився, то за три дні й помер…Не було вже кому  годувати мене та маму – ми опухли з  голоду. Всі люди пухли, помирали. От  наша сусідка мала 12 дітей і всі померли. Сама їх на цвинтар носила  хоронити. А вже як дітей не стало, сама поїхала на Західну Україну щось міняти на продукти та й не вернулася.

Багато людей їздило туди міняти одежу, хто що мав,- на картоплю, крупу чи пшеницю. Їздили товарними вагонами і там на них чатувала небезпека. Де на повороті поїзд стишував хід, там в кущах збирались групи людей, і коли поїзд наближався, вони закидали залізні гаки, стягували здобич- все те, що везли з Західної України. Немало тими гаками і людей постягували. Отака була мандрівка…»

 

Доскоч Ф.П.(1918 р.н.)

«Весною, коли почався голод, люди їли все підряд: копали коріння, зривали з дерев бруньки. Сушили, товкли в ступі, перемішували з розтертими жолудями і пекли такі коржі. Як почала рости трава, то їли

траву. В річці ловили все, що шевелилось: від риби до жаб. На левадах збирали слимаків, черв’яків, ловили вужів. Якщо здихала яка худоба, то їли їхні трупи.

Пам’ятаю, коли помер мій сусід, то рано приїхала підвода забрали сусіда, а в хаті оставався старий дід, але ще дихав, але вони забрали і його, «щоб ще раз не їхати»- сказав їздовий.»

 

1941  22 червня. Віроломний напад фашистської Німеччини і її сатилітів

на Радянський Союз. Початок Великої Вітчизняної війни радянського народу проти фашистських загарбників.

29 липня. Німецько-фашистські війська захопили районний центр Бершадь, залізничну станцію Генріховка, села Бершадського  району.

Сільську молодь почали відпра-вляти на каторжні роботи в Німеччину. Фашисти ходили по хатах, забирали в людей їжу. Розстріляли Кучера Андрона. Війна несла за собою смерть батьків, матерів, сестер і братів,а найстрашніше- дітей.

 

12.03.1944.-радянські воїни 254-ї та 294-ї стрілецьких дивізій форсували  р. Пд. Буг у районі с.Маньківки і с.Шумилова Бершадського району.

Війська 52-ї армії просунулись на 15-25  км. і  визволили від окупантів районний центр – Джулинку і села Сокиряни, Леніна, Теплицького району; Шляхівку, Теофілівку, Шляхову, Дяківку, Тирлівку, Хмарівку, Чернятку, Джулинського району.

 

Життя йшло далі, що крок – то кров. А по війні знову тяжке випробування – голод 1946 – 1947рр. Сталінський режим продовжував війну зі своїм народом. Громадська худоба гинула , без фуражу і догляду. В основному тягар  в землеробстві лягав на корови і плечі колгоспників: орали коровами, а боронували самі. Коли в  посушливий 1946р. було зібрано невеликий урожай і те зерно минаючи колгоспну комору, вивозили прямо на елеватор. Повимітали й те, що селянин виростив у себе на присадибній ділянці. Повторювався сценарій 1933 року, такі ж налоги, і така ж хлібозаготівля.

Низька культура землеробства, слабка технічна база колгоспів, підірвана війною, згубна для селянства політика примусової хлібозаготівлі викликали продовольчі труднощі 1945 – 1947 рр. У поєднанні із посухою це спричинило масовий голод. Знову злидні оступили подільське село.

Тисячі жебраків можна було зустріти на території Тернопільської, Волинської, Львівської та інших західних областей України. Місцеве населення співчутливо ставилося до побратимів, ділилося з ними хлібом-сіллю. А скільки їх в дорозі чекало страждань. Гнані бідою, вони захоплювали поїзди, їх переслідували банди грабіжників. Банди нападали на беззбройних чоловіків і жінок, силоміць відбирали в них останні пожитки, часто на ходу поїзда викидали із вагонів. Та зупинити людський потік, що плив у Західну  Україну, нікому не вдалося. Як свідчать архівні документи, трудящі Вінниччини одержали в 1947р. від своїх західно-українських побратимів значну матеріальну допомогу, що обчислювалася сотнями тонн зерна.

 

На даний час в селі проживає 500 жителів,  в селі діє ФАП, сільський клуб, бібліотека, магазин, бар;

ЗОШ І-ІІ ступенів, де навчається 50 учнів, дитячий садок «Веселка», будується церква.

Біля школи знаходиться пам’ятник загиблим воїнам

у ВВ війні.

Село підпорядковане Чернятській сільській раді.

Хмарівський-клубХмарівське-джерелоХмарівка-меморіал