Село Кошаринці
Кошаринці-село, центр сільської ради.
Розташоване за 18 км від районного центру м.Бершадь. Найближча залізнична станція Генріховка, за 15км.
Площа населеного пункту-152га.
Населення- 609 осіб.
Кількість дворів – 320.
День села- 21 вересня.
Село Кошаринці Бершадського району займає вигідне географічне положення:розташоване на березі річки Південний Буг,тут дуже гарні чорноземні грунти, неподалеку ліс і не можна не припустити, що тут існували поселення трипільської культури, тим більше, що неподалеку були знайдені їх поховання .Якраз за селом по дорозі в с.Тростянчик Тростянецького району при впаданні місцевої річки Бучак в Південний Буг було однойменне поселення де навіть вироблялися предмети домашнього побуту.Ще збереглися земляні вали “Залічище”( Труды Подольського епархиального историко-статистического комитета под ред.Ефимия Сицинского),а біля села є великі і малі кургани-поховання доби бронзи(Історія міст і сіл УРСР.Вінницька обл.ст.13). Один з таких курганів розкопав Олександр Пастух,ще будучи учнем школи.Знайдені предмети були здані в краєзнавчий музей м.Вінниці та дещо залишено в школі.Кам”яні склери,рубила, пізнішого періоду-залізний наконечник до рала,наконечники списів,стріл.
Селом спочатку володів граф Потоцький.В середині ХVI ст. село Кошаринці,як навколишні села,належало магнатам Збаражським.Про це можна судити на основі достовірного історичного факту- перших документальних відомостей про село, які відносяться до 1629р.(Труды Подольського епархиального историко-статистического комитета под ред.Ефимия Сицинского).
Населення займалося землеробством та скотарством.оскільки мешканці займалися переважно тваринництвом,звідси й пішла назва.За переказами біля села була велика кількість кошар- тобто огорожа, куди заганяли овець.Звідси пішла і назва села- Кошаринці. І в наш час за селом на пасовиськах донедавна стояли такі кошари, як пам”ятки давнини, самою своєю наявністю розповідаючи історію цих місць.
У 1861 р. була вікрита церковнопарафіяльна школа.
Останнім поміщиком в селі був Собанський.Він допоміг у будівництві в селі нового храму, пожертвувавши на збудування церкви 150 тис.штук цегли,7725 пудів вапна і 60 дубів.Храм кам”яний,однокупольний,іконостас в ньому трьохярусний.Був збудований в 1878р.Старий дерев”яний
трьохкупольний храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці був збудований в 1736р.
В 1897 р. згорів будинок школи,який тоді ж був відремонтований.
Поміщик Собанський володів селом аж до 1917р. Селяни Кошаринець і навколишніх сіл брали участь у заворушеннях і бунтах,якими було охоплено 11 повітів Подільської губернії.
Жовтневий переворот 1917р. кошаринчани зустріли як закономірний процес.Будинок економії вони пограбували і зруйнували, а поміщицьку землю поділити між собою.Поміщик Собанський втік.
Після 1918р. селяни захопили і поділили між собою поміщицькі землі.На розподіл землі від села було обрано головою комісії Івана Климовича Юхименка.Але у 1922-1923рр. значну частину цих земель у селян відібрали і передали під бурякові плантації. В 1922 р. в селі створюється “Бурякове товариство”, першим його головою було обрано І.К.Юхименка. Влада шукала способи безперешкодного пограбування села. В колгоспи йшли добровільно лише ті селяни, які не мали нічого. А у решти селян було відібрано землю,коней, худобу,реманент.Ті хазяї, які чинили опір і не хотіли віддати ні коней, ні плуга,були виселені на північ і на Донбас.
Так у с.Кошаринці у 1929 р. був утворений колгосп “Нове життя”.Першим головою колгоспу було обрано Петра Яковича Гонтарука(1929-1930 рр.).Непосильні хлібоздачі розорили село.Вже у 1931 р. спеціальні бригади забирали в хліборобів останнє збіжжя,навіть те, що було зароблено на трудодні.Так звані комсомольці вимітали хліб навіть з горшків в людей.З розповіді Мотрони Грицик(1924.-2011рр.) з хати вигнали батьків з чотирма дітьми.Тато викопав яму під собачою будою і заховав туди трохи зерна, і знайшли там, а мама в горнята понасипала, то повитрушували з горнят, залишилося лише те зерно, що мама в форми понасипала і склала одна в одну, але його було на кілька днів.
В результаті такої політики село залишилося без хліба.Найстрашніше лихо спіткало селян взимку й навесні 1933р.Хто встиг трохи заховати одежі(бо забирали не тільки зерно, а й одяг:кожухи,рядна, здавали в сільські ради),то їхав на базар і за ту чи іншу одежину міняв хліб.Почалося масове вимирання людей.Люди вмирали на вулиці, під тином,в нетоплених хатах.Померло 84 чоловіки(за даними теперішніх років).
У 1934 р. розпочато будівництво цегельні, яку закінчено у 1937р.
Під час Великої вітчизняної війни боронити рідну землю від ворога піднялися мобілізовані й добровольці.З нашого села було призвано 225 чоловік.В селі залишилися жінки, діти і старше покоління людей.Під час війни в нашому селі німців не було, були тільки декілька румунів.
105 односельчан не повернулося в свої сім”ї, їх імена викарбувані на стеллі біля меморіалу загиблим воїнам.
Становище повоєнного села було вкрай важким.В колгоспі не було коней – їх забрали на воєнні потреби.Поле копали лопатами та орали коровами. Їздили коровами Параска Кіт,Палажка Забуранна,Ксеня Пастух та багато інших.Обробіток полів був неякісним.Поля вкривалися бур”янами.
Посуха на весні й улітку 1946р. викликала неврожай.Почався голод 1946-1947рр., зросла смертність серед населення. Багато не померло, десь до
10 осіб, і то одні грибами отруїлися,інші – з других причин.Більшість дорослого населення на роботу брали і дітей, щоб прохарчувати біля загального колгоспного котла і їх.Після роботи ловили скойки,варили і їх їли.
У 1953-1959рр. головою колгоспу був Іван Омелянович Дяченко .Починають будувати корівники.Плату колгоспники одержували невелику,, зате в кінці року отримували по 2-3 кг хліба на зароблений карбованець.Сільськогосподарська продукція мало оцінювалась.
У вересні 1959р. стояло питання про об”єднання колгоспів с.Сумівки і Кошаринець в один колгосп ім.Ілліча.На збори зібрались колгоспники обох сіл, але жителів села Сумівки було більше і вони голосували проти І.О.Дяченка, тож його головою не вибирали, а підтримали кандидатуру А.С.Медвідя, жителя с.Чорна Гребля.Населення Кошаринець на той час було 1200чол.
З 1966р по січень 1987 р.головою колгоспу ім.Ілліча стає Володимир Юхимович Судома.Розпочато і закінчено будівництво комплексу,побудовано магазин продовольчих і промислових товарів,нове приміщення дитячих ясел,побудовано дороги з твердим покриттям по центральній вулиці,закуплено відповідну техніку.
На початок 1987р. виникло питання на зборах колгоспу про роз”єднання від с.Сумівки. Л.Т.Глушко на початку 1987 р. не просто очолила новостворене господарство, а й стала єдиною жінкою в районі на посаді голови колгоспу.
За керівництва Людмили Тарасівни Глушко дуже змінилося обличчя нашого села.
Вже з весни 1987 р. було виділено кошти і робочу силу, щоб до початку вересня добудувати 2-й поверх школи і закінчити всі роботи всередині приміщення. В 1988-1989рр. багато коштів виділено на капітальний ремонт будинку культури, на будівництво 12 житлових будинків для спеціалістів і колгоспників.Три приміщення старої школи, які звільнилися, відвели під контору,ФАП і бібліотеку. Потім знайшли приміщення для відділення зв”язку,надання побутових послуг.
На реконструкцію церкви в будинок обрядових подій в 1990р. витрачено 100000.В 1990 р. було побудовано один кілометр дороги з твердим покриттям, тротуари, типовий паркан по селу -2 км і огороджено півкілометра стадіону.
У жнивах 1993р. було зібрано врожай ранніх зернових –по 62,7 ц . з га.Озимої пшениці отримано по 71,5, озимого і ярого ячменю відповідно по 53,7 і 60.Трударі заробили й немало хліба, який видали їм безкоштовно.Деякі сім”ї отримали по 6,5-7,5тон хліба.
В 1993-1994рр. побудовано автобусну зупинку.При в”їзді в село , від Баланівки , побудовано цех мінеральної води “Вершина”.В центрі села красується 2-х поверховий торговий центр, добротний двохповерховий
будинок лазні, де на першому поверсі обладнано під лазню (хоча вона так і не запрацювала), на другому поверсі займає 3 кімнати ФАП і 2 кімнати бібліотека.
При в”їзді в с.Сумівка побудована сучасна майстерня по розпилюванню лісоматеріалів.
В 1995р – розпочато будівництво інженерно-технічного комплексу. При допомозі господарства,яке очолювала Л.Т.Глушко, реставровані куполи на церкві.
У 1990 р. була утворена Кошаринецька сільська рада. Всього населення на даний час 609 чол.В т.ч. працездатного 280чол.Пенсіонерів- 260, і з них учасників ВВв-31 в т.ч. ,учасників бойових дій -1,вдів-10,молоді(до 35р.)-198.
Територія-2023га, земель запасу-24,4га.Під присадибними ділянками 35 га, лісу 4,7га.Всього річок-2, всього дворів -321, вулиць-12,приватизовано земельних ділянок -321 ,станом на 01.01.2006р.
Членів виконкому-7.Сільський голова: Юхименко Лідія Василівна, дата народження 06.06.1956р.,освіта вища.З часу заснування сільської ради і по цей час є незмінним керівником нашої громади.
Незважаючи на нестачу коштів, сільський голова дбає про те щоб усі заклади функціонувати нормально.Постійно піклується про благоустрій села.По селу та на територіях об”єктів соціально-культурного призначення порядок.Щороку проводиться сільський огляд-конкурс “Кращий двір”, “Краща територія”.
На території сільської ради розташовано:сільгосппідприємство ПП”Промтехагросервіс”,фермерське господарство “Запорожець Агро плюс”- 20га,фермерське господарство “Танасієнко”.Діє ФАП,завідуючий Ковальчук І.Д., будинок культури ,завідуючий Гаврилюк С.В, бібліотека-бібліотекар Бездітна Г.П.(35 очолює цю установу), дитячий садок “Ромашка”-завідуюча Терінчик І.І., школа І-ІІ ступенів-директор Сорокопуд Н.Ф., 2 магазини, 1 пам”ятник, 1 кладовище, одна релігійна громада- Українська православна.При будинку культури діє ансамбль учасників художньої самодіяльності(людей поважного віку)”Криниченька”, та ансамбль молодіжний “Водограй”.
Бібліотека обслуговує 250 читачів, при бібліотеці діє гурток “Друзі та лікарі книги”.
В 1997 р. господарство нашого села очолює новий керівник Христич Григорій Тодосійович, тому що Глушко Л.Т. переводять в с.Осіївку.До цього Христич Г.Т. очолював Дяківське господарство.Здібний керівник, агроном за фахом. Великий стаж роботи, хороший досвід.Господарство вирощує непогані врожаї зернових, закінчує інженерно-технічний комплекс, побудували пів кілометра асфальту у центрі села.
В 2005році господарство очолює Царюк Сергій Станіславович.З його приходом побудовано критий тік.
Царюк С.С. хоча молодий спеціаліст,але вже зарекомендував себе,як здібний спеціаліст,чуйний,відповідальний.Щоб отримувати добрі врожаї,
треба мати чим обробляти землю, знати що і скільки внести.Тож придбали 2 нових МТЗ-892,один ХТЗ,один К-700,комбайни-Дон,Джондір.Постійно коштами допомагає дитячому садку, школі,церкві. Працючим безкоштовно орють присадибні ділянки, надається транспорт.
Жителі нашого села є знаними людьми не лише в Україні.Генерал-майор ,чотири полковники, одинадцять майорів,2 старших лейтенанти- вони склали кагорту прекрасних мужніх людей невеличкого села Кошаринець.
Сивак Іван Михайлович 1917р.,зріс і працював у Кошаринцях- був генерал –майор, і навіть після сімдесяти років викладав в академії Генштабу м.Москви.
Героя Соціалістичної праці отримав наш односельчанин Климбовський Олександр Андрійович(працював головою колгоспу ім.Максима Горького Атяшевського району Мордовської АРСР).
Знаною землячкою є Г.Є.Глущенко,яка з 1968р. очолює педагогічний колектив середньої школи №77 міста Києва(з 1995-го Кловський ліцей іноземних мов). Школа №77 перемагала в конкурсах і однією з перших в україні дістала почесне звання “Зразкова школа”, яке підтверджувала щороку.Школа була відзначена Грамотою Верховної ради, а Галині Євдокимівні у 1975році було присвоєне звання заслуженого вчителя.Наступного року відзначено орденом Леніна, а в 1982році присвоєно звання Героя соціалістичної праці.На рубежі тисячоліть,у 2000-му, одержала орден Княгині Ольги ІІІ ступеня.А 1 жовтня 2009року Указом Президента їй присвоєно звання “Народний учитель України”.
